5. Двоспрямованість поняття «образ автора»

Двоспрямованість образу автора виявляється в тому, що він є результатом співтворчості: твориться самим автором, виявляється через авторську специфіку і сприймається, відтворюється читачем. Оскільки сприймання може бути різним і не завжди чітко програмується автором, то і окреслення цього образу можуть бути хиткими, тобто один і той же письменник, наприклад, може бути представлений у сприйманні читачів як два образи автора. І разом з тим образ єдиний в різних особах: кожний у своїй уяві створює свого автора. Образ автора народжується через сприймання особистості автора, відображеної у його творах. Авторство можна установити шляхом аналізу семантико-стилістичної і структурної організації твору.

Тема 4.Типи і різновиди текстів. Форми представлення авторства в художньому і нехудожньому текстах

План

1.Текст художній і нехудожній

2.Текст монологічний і діалогічний

3.Текст прозовий. Мовленнєва організація прозового твору

4. Текст поетичний. Мовленнєва організація поетичного твору

1.Текст художній і нехудожній

До основних ознак художньої і нехудожньої комунікації належать:

• присутність/відсутність безпосереднього зв’язку між комунікацією і життєдіяльністю людини;

• відсутність/наявність естетичної функції;

• експліцитність/імпліцитність змісту (відсутність/наявність підтексту);

• установка на однозначність/неоднозначність сприймання;

• установка на відображення реальної/нереальної дійсності (художні тексти представляють не модель реальної дійсності, а свідомо конструйовані можливі моделі дійсності).

У переліку ознак перші позиції характеризують нехудожні тексти, другі – художні тексти.

Художні тексти

нехудожні тексти

мають свою типологію, орієнтовану на родо-жанрові ознаки; будується за законами асоціативно-образного мислення; життєвий матеріал перетворюється у своєрідний «маленький всесвіт», який представлений через бачення даного автора. Тому у художньому тексті за зображеними картинами життя завжди присутній підтекстний, інтерпретаційний функціональний план, «вторинна дійсність»; діє на емоційну сферу людської особистості; у художньому зображенні діє закон психологічної перспективи; виконує комунікативно-естетичну функцію; будується на використанні образно-асоціативних якостей мовлення. Образ у цих текстах є метою творчості; засоби образності залежать від естетичного ідеалу художника; важливою є образно-емоційна, суб’єктивна сутність фактів, явищ; форма сама по собі змістовна, вона виняткова і оригінальна, у ній полягає сутність художності, оскільки вибрана автором форма слугує матеріалом для вираження іншого змісту (наприклад, опис пейзажу може бути зайвим сам по собі, це лише форма для передачі внутрішнього стану автора, персонажів). За рахунок іншого змісту і створюється «вторинна дійсність». Внутрішній образний план часто передається через зовнішній предметний план. Саме так створюється двоплановість і багатоплановість тексту; асоціативні зв’язки у художньому тексті сприяють тому, що художнє слово стає практично понятійно невичерпним. Різні асоціації викликають різні «нарощування смислу». Одні і ті ж реалії предметного світу різними художниками (авторами) можуть сприйматися по-різному, викликати різні асоціації. Наприклад, «сонце» для К.Бальмонта – символ стихійності, життєвості, а для Ф.Сологуба – символ всього висушуючого, мертвячого; для художнього тексту важливим є не стільки предметно-понятійний світ, скільки уявлення – наочний образ предмета, який виникає в пам’яті, в уяві. Уявлення і є перехідним елементом між безпосереднім сприйманням і поняттям; аналітизм має прихований характер, він базується на індивідуально вибраних законах (художник не доводить, а розповідає); конструктивну роль виконують емоційно-риторичні структури, які співвідносять текст з інтерпретацією дійсності. Випадання елементів емоційно-риторичних структур не впливає на загальний зміст тексту, тільки обезбарвлює його.

мають свою типологію: тексти масової комунікації, наукові тексти, офіційно-ділові тексти; будується за законами логічного мислення; як правило, одноплановий і одномірний, дійсність реальна і об’єктивна; діє на сферу інтелектуальну; властива функція комунікативно-інформаційна; словесна образність принципово не необхідна і за наявності є тільки засобом передачі (пояснення) інформації; словесний образ відіграє другорядну роль: автор за допомогою порівнянь, метафор тощо намагається передати інформаційну сутність поняття, явища; важлива логіко-понятійна, по можливості об’єктивна сутність фактів, явищ аналітизм проявляється через систему аргументації, відкритого доказу; конструктивну роль виконують структури раціонально-логічні, які співвідносять текст з дійсністю. Раціонально-логічні структури відображають фактологічний бік повідомлення, елементи цих структур не можна усунути без втрати смислу.

Художні тексти характеризуються наявністю оцінних прикметників, прямою мовою, розмовно-народними формами, емоційно забарвлені; вони не лише описують певну подію, але і передають її стан, певні емоції. Основна мета – емоційна дія на читача.

Раціонально-логічна будова мовлення у нехудожньому тексті підкреслюється найбільшою експліцитністю вираження змісту і найбільшою зв’язністю. Прикладом нехудожнього тексту з раціонально-логічною структурою може бути такий текст:

Ідеологізована інформаційна норма вступала у неподолане протиріччя з цивілізованою інформаційною нормою, зокрема у двох параметрах: інформація в ідеологічно ангажованій пресі, по-перше, була, з одного боку, надмірною, а з другого – редукованою і тому недостатньою; по-друге, відрізнялась високим ступенем недостовірності.

У цьому тексті максимально представлена термінологія і вставні слова логічного плану.

Приклад художнього тексту:

Треба, щоб хтось прийшов, взяв мене за руку і вивів із дистресу у стрес, із стресу – у поганий настрій, і так далі, через страждання до радості.

Але хто може мене вивести? Чоловік? Подруга? Інша Подруга? Машка

Кудрявцева з Костею?

Дзвінок. Я переводжу очі зі столу на телефон. Телефон мовчить. Тоді я розумію, що дзвонять у двері.

Я піднімаюсь і йду до дверей. І відкриваю двері.

У дверях – моя сусідка по поверху, яку я кличу Белладонна, що у перекладі з італійської означає «прекрасна жінка» (В.Токарєва. Зірка в тумані).

У цьому тексті немає образно вжитих слів (слів у переносному значенні), немає слів емоційно-експресивних (тільки розмовно-зменшувальні Машка і Костя), але фрази у цьому контексті емоційні: розчленовані за допомогою питальних структур, повторів, парцеляції, неповноти граматичних структур, часто відсутній сполучниковий зв’язок. Усе це говорить про належність уривку до художнього тексту.