2.Тріада: створювач мовлення ‒ суб’єкт оповіді – образ автора

З категорією модальності тісно пов’язане поняття образу автора як конструктивної ознаки тексту, яке висвічується при виокремленні інших, більш конкретних, понять ‒ створювач мовлення і суб’єкт оповіді. Центральним у цій тріаді є образ автора: створювач мовлення ‒ суб’єкт оповіді ‒ образ автора. Таке ієрархічне розчленування допомагає зрозуміти сутність поняття «образ автора». Створювач мовлення – це реальний створювач мовлення: кожний текст створюється, твориться конкретною особистістю. Художній твір, будь-яка стаття в газеті, нарис, фельєтон тощо, будь-який науковий твір кимось пишуться.

Проте реальний автор (створювач мовлення), приступаючи до написання, має певну мету або завдання: або сам перед собою ставить завдання, або одержує його від когось (наприклад, кореспондент газети). З цього моменту і починається творчість: під тиском життєвого матеріалу (ідеї, змісту, які уже склались у свідомості) автор шукає форму представлення цього матеріалу: проявляючи своє особистісне начало або приховуючи його, відчужуючись від написаного, начебто це все і не його, автора, творення. Через форму представлення створюється суб’єкт оповіді (безпосереднє «я», колективний автор, відчужений автор тощо). Так, журналіст повинен так організувати своє писання, щоб склалося враження, що писав не він: вибираються мовленнєві форми відчуженості від свого тексту. Автор наукового твору часто ховається за скромне «ми» (ми вважаємо, нам здається тощо) або взагалі уникає будь-якого натяку на зв’язок зі своєю особистістю, використовуючи безособистісну форму представлення матеріалу. Так, з погляду автора, створювача тексту, посилюється ступінь об’єктивності думки, яка подається. Третя категорія вчених не ховає свого «я» і часто в такому випадку наче шукає опонента своїй думці. Навіть будь-який офіційний документ має свого безпосереднього створювача, але він в плані форми представлення повністю відчужений від свого тексту. Безпосередній автор (суб’єкт, від імені якого пропонується текст) щоразу постає то як автор-оповідач, то як автор-описувач, то як автор-пояснювач тощо. Форма авторства завжди категорія пошукова, але в одних випадках ці пошуки перетворюються в складний творчий процес (наприклад, в художній літературі), в інших – цей процес більшою мірою визначається жанром і типом тексту (науковий текст, офіційний текст). Найбільш складними є пошуки форми представлення суб’єкта оповіді в художньому творі. На реального автора (письменника) тисне вибраний відповідно до його інтересу життєвий матеріал, бажання знайти максимально яскраву і переконливу форму його втілення, своє моральне ставлення до події, бачення світу, він не

може звільнитися від своїх пристрастей.

Суб’єкт оповіді вибирається, але, уже вибраний, знайдений, він конструюється мовленнєвими засобами, здатними його втілити, створити (від першої особи – «я» автора чи «я» персонажа; від особи вигаданої; відчужено; безобистісно тощо).

Така відмінність у представленні суб’єкта оповіді, у виборі форми (мовленнєвої в першу чергу) цього представлення є основою побудови образу автора. Це вища форма індивідуалізації авторства у градації «створювач мовлення ‒ суб’єкт оповіді ‒ образ автора». Специфіка образу автора безпосередньо пов’язана з розкриттям сутності поняття точності як необхідної умови наукових визначень і пояснень, яка в різних науках буває різною.

Образ автора в літературному (також журналістському) творі створюється мовленнєвими засобами, оскільки без словесної форми немає і самого твору, але цей образ твориться читачем, тому образ автора належить до сфери сприймання, заданого автором, але не завжди з волі самого автора. Особливістю образу автора, як і глибинного смислу твору, є те, що він більше сприймається, угадується, відтворюється, ніж читається в матеріально представлених словесних знаках. В.В.Виноградов визначає образ автора як «вираження особистості художника у його творінні». Образ автора визначається і як втілене у мовленнєвій структурі тексту особистісне ставлення до предмету зображення, той цемент, який з’єднує усі елементи тексту в єдине ціле. В.В.Виноградов писав: «Образ автора…центр, фокус, в якому схрещуються і об’єднуються, синтезуються усі стилістичні прийоми творів словесного мистецтва». Образ автора як «концентроване втілення суті твору» (В.В.Виноградов) у словесному творі створюється через словесні побудови. У зв’язку з цим можна дати таке визначення образу автора: образ автора – це особистісне ставлення до предмету зображення, втілене у мовленнєвій структурі тексту (твору).

Таке визначення образу автора науково-перспективне і може застосовуватися до різних текстів, не лише художніх, оскільки організація мовленнєвих засобів для передачі будь-якого змісту завжди здійснюється інтерпретаційно, авторськи односпрямовано. Кожний авторський текст характеризується загальним способом організації мовлення, який часто вибирається часто неусвідомлено, оскільки цей спосіб властивий особистості. Спосіб організації мовлення характеризують такі якості, як: відкрита, оцінна, емоційна будова мовлення; відчужена, прихована (об’єктивність і суб’єктивність, конкретність і узагальненість-абстрактність, логічність і емоційність, стримана розсудливість і емоційна риторичність).