Теоретичні аргументи

Умова сумісності	Можливість підтвердження і спростування	Включення в систему	Пояснення і розуміння
Відповідно до умови сумісності обґрунтоване тве-рдження повинне узгоджуватися з прийнятими зага-льними положен-нями, принципа-ми, концепціями тощо, які розгля-даються. Узгодження з прийнятими тео-ріями доцільне до того часу, поки воно спрямоване на пошук істини, а не на збереже-ння авторитету старої істини.	Нові положення повинні допуска-ти принципову можливість спро-стування і вико-ристання певних процедур свого підтвердження. Положення, яке допускає спрос-тування і підтве-рдження, не вка-зує на реальні шляхи подаль-шого дослідже-ння. Твердження, яке не зіставляє-ться ні з досві-дом, ні зі знан-ням, не вважає-ться об ґрунтова-ним.	Обґрунтування завжди носить системний хара-ктер. Включення нового положен-ня в систему інших положень, яка надає устале-ності своїм еле-ментам, є одним з найбільш важли-вих кроків в його обґрунтуванні.	Це універсальні операції людсь-кого мислення. Пояснення – це міркування, яке містить інформа-цію, достатню для виведення з неї факту чи події, які розгля-даються. Найбільш розви-нена форма нау-кового пояснен-ня – пояснення на основі теоретич-них законів. Пояснити щось – значить підвести під уже відомий закон. Глибина пояснення визна-чається глибиною тієї теорії, до якої належить цей за-кон. Закони є засобом передбачення но-вих фактів. Пере-дбачення факту – це виведення йо-го з уже відомого закону. Розуміння пов’я-зане з засвоєнням нового змісту, включенням його в систему устале-них ідей і уяв-лень. Розуміння – це оцінка на основі деякого зразка, стандарту чи правила.

Контекстуальні аргументи

Контекстуальні аргументи можуть бути переконливими для тих, хто притримується тих же вірувань, визнає ті ж авторитети чи традиції, і разом з тим здаються непереконливими для людей інших переконань, вихованих на інших авторитетах чи традиціях.

У журналістиці, яка має справу не з якимись абстрактними вічними істинами, а з людьми в конкретних обставинах, що здатні швидко змінюватися, контекстуальна аргументація відіграє особливо важливу роль.

Людина живе у певний час, у певній країні, поділяє переконання свого суспільства, вірить у те, у що вірять і інші люди тощо. Історичний характер людського існування передбачає, що свої основні життєві проблеми людина вирішує, спираючись не стільки на універсальні, скільки на контекстуальні докази, які залежать від часу і від середовища. На контекстуальній аргументації тримаються мораль, релігія, право та інші важливі соціальні інститути.

До контекстуальних аргументів належать традиція, авторитет, здоровий глузд, інтуїція, віра, смак.

Аргумент до традиції є найбільш значущим; усі контекстуальні аргументи в імпліцитному вигляді містять посилання на традицію.

Традиція – це анонімна система зразків, норм, правил тощо, яка стихійно склалася і якою керується у своїй поведінці досить широка і усталена група людей. Традиція може охоплювати усе суспільство у певний період його розвитку. Традиції мають подвійний, описово-оцінний характер: з одного боку, вони акумулюють попередній досвід успішної діяльності і є своєрідним його вираженням; з другого – вони є проектом майбутньої поведінки. Традиції роблять людину ланкою в ланцюгу поколінь, виражають знаходження її в історичному часі, присутність у теперішньому, яке з’єднує минуле і майбутнє. Звернення до традиції – звичний спосіб аргументації в моралі: наші установки і вчинки значною мірою визначаються традицією. Традиції складаються стихійно.

Аргумент до авторитету –це посилання на думку чи дію особи, яка прекрасно зарекомендувала себе в певній галузі своїми судженнями чи вчинками. Авторитетом є конкретна особа. Посилання на авторитет зустрічається в усіх галузях пізнання і діяльності. Бібліотеки, якими користуються дослідники, – це зібрання думок авторитетів, які працювали у різних сферах знань. Посилання на авторитет, на сказане чи написане кимось не належить до універсальних способів обґрунтування. Можливості окремої людини обмежені, не все вона в змозі самостійно проаналізувати і перевірити. Багато в чому вона змушена спиратися на думки і судження інших, але спиратися не тому, що це сказано тим-то, а тому, що це правильно. Людина залишається суспільною істотою і у сфері мислення: міркування кожного індивіда спираються на відкриття і досвід інших.

Апеляція до здорового глузду високо цінувалася в античності і розвивалася як протиставлення мудрості (”софії“) і практичному знанню. Це протиставлення теоретично було розроблене Арістотелем і доведене його послідовникми до рівня критики теоретичного життєвого ідеалу. Практичне знання, яке керує вчинками людини, - це особливий самостійний тип знання, яке спрямоване на конкретну ситуацію і вимагає врахування обставин в їх безкінечній різноманітності: життя не будується тільки на теоретичних засадах і загальних принципах, воно конкретне і керується конкретним знанням, яке оцінюється з позиції здорового глузду. У визначенні французького філософа А.Бергсона вказується, що здоровий глузд пов’язаний з почуттями, але реалізується він на соціальному рівні: почуття викликають у нас певне ставлення до речей, здоровий глузд керує нашими відносинами з людьми; він є постійним коректуванням вічно нових ситуацій, є роботою з пристосування до дійсності загальних принципів. Здоровий глузд можна схарактеризувати як загальне, властиве кожній людині почуття істини і справедливості, набуте з життєвим досвідом. Здоровий глузд є своєрідним способом відбору знань, тим загальним висвітленням, завдяки якому у знанні розрізняються головне і другорядне і вимальовуються крайнощі. Він відіграє важливу роль в гуманітарній аргументації і при обговоренні проблем, які стосуються життя і діяльності людини.

Аргумент до здорового глузду – це звернення з метою підтримки висунутого положення до почуття здорового глузду, яке іменується в

аудиторії. Насамперед здоровий глузд проявляється в судженнях про правильне і неправильне, потрібне і непотрібне. Застосовується він переважно у суспільних, практичних справах. Зі зміною суспільного життя змінюється і уявлення про здоровий глузд.

Інтуїція визначається як пряме бачення істини, досягнення її без усякого обміркування і доказу. Для інтуїції типовими є несподіванка, неймовірність, безпосередня очевидність і неусвідомленість шляху, який до неї веде. Помітну роль інтуїція відіграє у пізнанні: людина часто схоплює думкою складну ситуацію, не вдаючись до її деталей і не звертаючи уваги на них. своєрідність інтуїції полягає в тому, що окремі ланки процесу мислення проносяться більш-менш несвідомо і фіксується тільки результат думки – істина, яка несподівано відкрилася. А Пуанкаре писав, що ”логіка і інтуїція відіграють кожна свою необхідну роль. Обидві вони необхідні. Логіка, яка сама може дати достовірність, є знаряддям доказу; інтуїція є знаряддям винаходу“. Інтуїція суб’єктивна.

Віра – це глибоке, щире, емоційно насичене переконання у справедливості певного положення чи концепції. Віра змушує приймати певні положення як достовірні і доведені без критики и обговорення. Віра суб’єктивна. В різні епохи предметом щирої віри були діаметрально протилежні погляди і судження. Вона торкається не лише розуму, але й емоції. Аргумент до віри – це посилання на свою тверду впевненість у справедливості висунутого положення.

Аргументація до смаку – це звернення до почуття смаку, яке є в аудиторії і здатне схилити її до прийняття висунутого положення. Поняття смаку вужче від поняття здорового глузду. Смак стосується тільки удосконалення певних речей і спирається на безпосереднє почуття, а не на міркування. Хороший смак не є суб’єктивним; він передбачає здатність дистанціюватися від себе самого і групових пристрастей. На думку Гадамера, можна віддавати чомусь перевагу всупереч власному смаку. Смак – це не лише своєрідність підходу індивіда до явища, яке він оцінює; смак прагне до того, щоб стати хорошим смаком і реалізувати свою налаштованість на всезагальність. Хороший смак впевнений у своєму судженні, він приймає і відкидає, не озираючись на інших і не шукаючи обґрунтувань. Смак претендує на загальну значущість. Особливо це стосується моди, тісно пов’язаної зі смаком: мода стосується речей, які швидко міняються, і втілює в собі не лише смак, але визначений, загальний для багатьох спосіб поведінки. Аргумент до моди є частиною аргументації до смаку і представляє собою посилання на узгодження висунутого положення і пануючої в даний час моди. Смак не зводиться до правил і понять і не є системою зразків, на основі яких виноситься оцінне судження. Смак властивий не кожному і передбачає не спів падання з судженнями інших, а схвалення тих, хто теж має хороший смак.