18

КИЇВСЬКИЙ СЛАВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ СЛАВІСТИКИ ТА МІЖНАРОДНИХ ВІДНОСИН

КАФЕДРА УКРАЇНСЬКОЇ ФІЛОЛОГІЇ

ПРОБЛЕМИ НОВІТНЬОЇ

ЗАРУБІЖНОЇ ДРАМИ

Методичні вказівки і матеріали до спецкурсу

(для філологічних спеціальностей)

Київ - 2010

Методичні вказівки і матеріали до спецкурсу „Проблеми новітньої зарубіжної драми” / Укладач: к. філол. н., доц. Кривенко С.М. – К.: КСУ, 2010. – 18 с.

	© С.М. Кривенко, 2010
	© КСУ, 2010

ПЛАНИ СЕМІНАРСЬКИХ ЗАНЯТЬ

Семінарське заняття № 1 Тема: Екзистенціалістська драма. Драматургія Альбера Камю і Жана-Поля Сартра

План

Альбер Камю

1. А.Камю – визначний французький письменник і мислитель-екзистенціаліст. Нобелівська премія 1957 р.

2. Інтелектуальний характер творчості А.Камю: есе, романи, драматургія, їх внутрішня спорідненість. Відчуження людини й абсурдність буття як провідні мотиви творчості.

3. А.Камю – драматург. Використання ним у драматургії відомих фольклорних і античних сюжетів – п’єси „Непорозуміння” (1943) і „Калігула” (1944), історичної теми – п’єса „Праведні” (1949); створення оригінального міфу в п’єсі „У стані облоги” (1948). Своєрідність інтерпретації фактів французького автора. Філософський характер творів. Злободенність проблематики.

4. Філософська основа драми „Непорозуміння”: екзистенціалістське утвердження абсурдності буття й непізнаваності світу. Опрацювання відомого сюжету у творі як прагнення виявити „загальнолюдську” значимість кожної конкретної події.

5. Особливість фольклорної основи п’єси „Непорозуміння” (рідні не впізнають і вбивають людину, яка повернулася додому після тривалої відсутності), наповнення її конкретно-історичним змістом; антична тема фатуму в драмі, її нове бачення драматургом.

6. „Непорозуміння в готелі” як доказ трагічної самотності людей (матір і дочка протягом багатьох років грабують багатих постояльців, підсипаючи їм снодійне, і черговою жертвою яких стає їх син і брат); трагізм як засіб переборення нещастя.

7. Заклик у п’єсі до бунту, його моральний аспект.

8. Філософське осмислення складних проблем сучасності в п’єсі „У стані облоги”. Проблематика твору: усвідомлення обов’язку перед „іншими”, констатація беззмістовності існування, аналіз поведінки людини, що постає проти зла, універсальним символом якого є чума.

9. П’єса „У стані облоги”: уособлення унтер-офіцером в чорному мундирі образу Чуми, який за допомогою секретарки-Смерті перетворює середньовічне місто в концтабір найновішого типу.

10. Жанрова своєрідність твору (поєднання зразків іспанських ауто та французьких містерій), свідома умовність дії і розв’язки (правлінню Чуми настає кінець, як тільки знаходиться людина, яка долає страх перед смертю, і її жертви достатньо для звільнення співгромадян).

11. Застосування принципу навмисного поєднання всіх драматичних форм вираження – від ліричного монологу до масових сцен, включаючи пантоміму, звичайний діалог, фарс і хор; алегоричний характер твору.

12. Філософське осмислення цієї колізії автором у трактаті „Бунтівна людина”, формулювання ним положення, що „абсолютне заперечення” веде до вседозволеності й злочинів.

А.Камю „Непорозуміння”, „У стані облоги”

Література

Великовский С.И. Грани „несчастного сознания”: Театр, проза, философская эссеистика, эстетика Альбера Камю. – М., 1973.

Твори:

Камю А. Бунтующий человек. – М., 1990.

Камю А. Сочинения: В 5 т. – Харьков,1998.

Жан-Поль Сартр

1. Ж.-П. Сартр – французький письменник, філософ і публіцист, основоположник екзистенціалізму, учасник Руху Опору, лауреат Нобелівської премії 1964 р.

2. Кристалізація філософії екзистенціалізму у художній творчості (романи, новели, драматургія). Основні теми художніх творів: самотність, пошук абсолютної свободи, абсурдність буття (роман „Нудота”, новела „Мур”, драма „Мухи”, ін. твори.).

3. П'єса „За зачиненими дверима” (1944). Суголосність поставлених у „Мухах” філософських роздумів. Міфологічні джерела драми (дія відбувається в пеклі). Сартрівське розуміння пекла, його відмінність від християнського (будівля з нескінченними камерами для тортур, де кожна з кімнат – готельний номер; відсутність вікон, закриті наглухо двері, дзвінок до коридорного не дзвонить, електричне світло не гаситься ні вдень, ні вночі; неможливість встановити, який зараз час доби, – в загробному світі час зупинився).

4. Геометрична стрункість малюнка п’єси, граничний лаконізм, жорсткість і оголеність всієї конструкції. Витонченість цієї філософської теореми на сцені — витонченість класичного шахового етюду.

5. Приреченість грішників, тортури забороню сну, спогляданням один одного, безсонням, невсипущою думкою, яка страшніша за фізичні муки, неможливість усамітнитися, урятуватися.

6. Характер філософської істини, що витікає з мук пекельної трійці (людина не в силах до кінця чесного розібратися в собі, поки не знає думки про себе інших). Складність психологічного конфлікту (кожному доведеться поперемінно бути і жертвою останніх, і їх катом; згодом Сартр змінив думку – інший не обов'язково мучитель, він може бути союзником і іншому).

7. Історія як безпосереднє тло трагедії „Смерть без погребіння” (1946). Літературна канва драми (випадок часів партизанського Опору у Франції).

8. Образи Каноріса, Сор’бє, Анрі, Франсуа. Складність психологічної колізії, глибина її розкриття у п’єсі Нещадність сартрівского аналізу, його жорстокість навіть для випробуваних в безоднях зацькованої свідомості.

9. Високохудожнє, психологічно переконливе розкриття внутрішнього світу партизанів, втягнутих в поле смерті. Дещо блюзнірський характер розтину свідомості смертників (близькість тортур і останньої години зриває всі маски, примушуючи кожного оголити справжнє, часом йому самому невідоме нутро).

10. Зростаюча відчуженість товаришів по зброї. Нехтування всим, навіть дружбою, любов’ю, родинними зв’язками заради загальної справи. Готовність на будь-який вчинок, будь-яку жертву. Страшний злочин – убивство руками Анрі підлітка Франсуа, який під тортурами майже напевно зрадить. Ідейний характер убивства (не в результаті нападу злоби або ворожнечі, а обдумано).

11. Гранична напруженість дії. Зображення краху індивідуалістичного свавілля та руйнівних наслідків моральної вседозволеності. Перевага служінню праведній справі над самопожертвою. Глибина психологічного аналізу й філософських проблем, порушених у творі.

12. «Смерть без погребіння» Ж.-П. Сартра – героїчна трагедія французького театру XX ст., що успадковує суворий пафос корнелівського обов’язку (відсутність критики громадянсько-історичного тла як царства відчуження особи, суцільно несправжнього, лицемірного, просякнутого отрутою нечистої совісті). Відгук у п’єсі достоєвських мотивів.

Ж.-П. Сартр „За зачиненими дверима”, „Смерть без погребіння”

Література

Бачелис Т. Интеллектуальные драмы Сартра // Современная зарубежная драма. – М., 1962.

Бачелис Т. Воспоминания о Сартре: (Легенда, философия, встреча) // Современная драматургия. – 1989. – № 6.

Великовский С. Путь Сартра-драматурга // Сартр Ж.-П. Пьесы. – М., 1967.

Великовский С. Путь Сар­тра-драматурга // Сартр Ж.-П. Пьесы: В 2 кн. – М., 1999.

Твори

Сартр Ж.-П. Пьесы. – М., 1967.

Сартр Ж.-П. Пьесы: В 2 кн. – М., 1999.

Сартр Ж.-П. Нудота: Роман, п’єси. – Х., 2006.