Семінарське заняття № 2 Тема: Драматургія Макса Фріша та Фрідріха Дюрренматта

План

Макс Фріш

1. Драматургія М. Фріша. Її жанрово-тематична своєрідність, художня довершеність, розмаїтість проблематики.

2. Провідні теми драматургії М. Фріша (цінності приватного життя; пошук сенсу буття; проблема ідентичності особистості, критичне осягнення позиції „нейтральної” Швейцарії в історичних потрясіннях XX ст.; трагічне протистояння „чужого я” стереотипам загалу та ін.).

3. „Знову вони співають” (1946) – п'єса-реквієм про необхідність, крім «естетичної», також і «політичної» культури народу, що припускає високорозвинену свідомість етичного обов’язку і відчуття відповідальності кожної людини.

4. Зіткнення у п’єсі двох планів: реального і фантастичного, сну і дійсності. Посилення ефекту заповіді тим, що мертвим дано слово; ефекту застереження – тим, що діалог полеглих і живих не відбудеться, живі не прислухаються до тих, хто став жертвою не тільки війни, але і неправедного способу життя, що призвів до цієї війни.

5. Складність психологічної колізії, глибина її розкриття в п’єсі: живі готові повторити шлях полеглих, штовхають синів «продовжити справу батьків» (Дженні в завершальній сцені). Моралістичне спрямування п'єси, що народжена не тільки печаллю, оберненою в минуле, але і тривогою, поверненою в майбутнє.

6. Образ Герберта, фашиста-безувіра, колишнього першого учня, що віртуозно грає на віолончелі і розмірковує про прекрасне, «дивовижні візантійські фрески», і водночас, відправляє на смерть ні в чому не винних людей.

7. Образ вчителя. Фальшивість розмірковувань про абстрактний гуманізм і ліберальні розмови про демократію, що прикривають справжні людиноненависницькі ідеї фашизму. Викриття лицемірної і боязкої моралі буржуа, нечистої совісті людини, що стала прихильником фашизму, нехитро скроєного виправдання вбивств (діалог з Карлом).

8. Втілення в образах Едуарда, Карла, капітана ідеї прозріння в умовах війни: що «базікання» носить в межах світового звиродніння загальний характер (Едуард), заклик майбутнім поколінням не підтримувати більше «високооплачуване безумство генералів», одягнених у фашистську форму будь-якого крою і кольору (Карл), смерть, що зробила героя суддею свого життя, і вирок його невтішний, оскільки основу попереднього життя складали користь і дрібне честолюбство, життя неяскраве, нетворче, несправжнє (капітан).

9. П’єса „Знову вони співають” як заповіт М. Фріша майбутнім поколінням (фашизму можна було запобігти). Пристрасна віра драматурга в можливість іншого життя (змінивши і перетворивши сам суспільний устрій). Символічний зміст назви твору.

10. „Граф Едерланд” (1951) – одна з найбільш складних і суперечливих п’єс М. Фріша. Морально-етична проблематика та соціально-психологічний конфлікт твору.

11. Літературні джерела та сучасний політичний підтекст твору, його алегоричний сенс. Композиційна своєрідність п’єси.

12. Роль фольклорних елементів (мотив феї, графа Едерланда, відважної оргії вугільників) та художніх символів (ночі, снігу, моря; уявлення про папір – документ, протокол, справа, директиви, реляції як тяжіючий фантом, що володарює в сучасному «паперовому світі») у розкритті ідейного змісту п’єси.

13. Образ снігу як знак безмежної нудьги і смутної монотонної одноманітності, символ механічного відчуженого існування, що поєднує три ігрові площини п'єси, в яких відображається мертвечина несправжнього, нетворчого життя (маєток прокурора, камера вбивці – або банк – і хатинка в лісі).

14. Втілення в образній системі твору поглядів М.Фріша на сучасну західну цивілізацію, що штампує уніфікованих індивідів, однотипних людей зі втраченою індивідуальністю, безліччю двійників (що й становить сенс цієї дзеркальної конструкції).

15. Суперечливість характеру, роздвоєність центрального персонажа п'єси (прокурор, він же міфічний граф Едерланд). Причини його трагедії (суспільство зі всіма буденними рисами сучасності, що перетворює прокурора на робота, його корабель – символ свободи – в дозвільну іграшку; вихолощує душу і роз'їдає свідомість вбивці; тримає в довічному ув'язненні Інгу; знеособлює інших персонажів п'єси; життя серед суто нормованих можливостей, уявних цінностей і примарних надій; праця і виконання обов’язку, служіння порядку як зовнішні ознаки ситуації зведеного до шаблону індивідуума, що випробовує жорстоку кризу своєї індивідуальності).

16. Пошуки власного «я» («Якщо б я тільки знав, хто я», – говорить прокурор Інзі), спроби прорізати монотонну нудьгу буднів, прорватися до справжнього буття, скинути з себе окови і пута принизливого гніту банальності, розбити, поламати всі бар'єри, обмеження, рамки. Перетворення його на безжального звіра.

17. Свідоме, аргументоване викриття прокурором пороків сучасного суспільства (найвищої сатиричної сили це викриття досягає в сцені в готелі, коли прокурор говорить про помірність і стриманість як ханжеські чесноти «паперової епохи», що видала людину владі млявих законів, говорить про «обійми під контролем годинника», про «пристрасть за календарем», дрібній розпусті як єдиній і жалюгідній пригоді людей так званого «привілейованого» кола). Самовикриття «господарів становища»( насамперед мовою міністра внутрішніх справ перед іноземними кореспондентами, що передбачали окремі положення «надзвичайного законодавства» Німеччини).

18. «Граф Едерланд» – звинувачення тогочасному устрою Європи в цілому, відверта критика його правопорядків. Неоднозначність сприйняття п’єси суспільством.

М.Фріш „Знову вони співають”, „Граф Едерланд”.

Література

Архипов Ю. М. Фриш в поисках утраченного единства // Фриш М. Пьесы. – М., 1970.

Павлова Н. Человек вопрошающий (Макс Фриш) // Павлова Н., Седельник В. Швейцарские варианты: Литературные портреты. – М., 1990.

Волощук Є. Людина у тенетах власної біографії: Театр Макса Фріша // Вікно в світ. – 2002. – № 1.

Затонський Д. Homo Макс Фриш // Иностранная литература. – 1966. – № 4.

Затонский Д. Макс Фриш – прозаик и драматург // Фриш М. Собрание сочинений. – М., 1998. – Т. 1.

Лембрикова Б. Макс Фриш – критик современности // Вопросы литературы. – 1967. – № 6.

Твори

Фриш М. Избранные произведения: В 3 т. – М.,1991.

Фриш М. Собрание сочинений. – М., 1998.

Фриш М. Пьесы. – М., 1970.

Фрідріх Дюрренматт

1. Художнє дослідження феномена влади – філософсько-етичне підґрунтя драматургії автора. Викриття „законів” конформістського мислення, показ розриву між науково-технічним прогресом та моральним станом людства.

2. Активне звернення письменника до проблем, що стосуються й зовнішніх атрибутів сучасності. Зображення недовірливості до високих вчинків та їх корисності в комедії „Фізики” (1962).

3. Невипадковість концепції п’єси („Зміст фізики стосується фізиків, її результати – всіх людей”). Бачення Ф. Дюрренматтом парадоксальної ролі фізики в сучасному суспільстві.

4. Проблема відповідальності вченого перед людьми в п’єсі. Важливість порушеної моральної проблематики, вартої драматичного втілення, проте реалізованої у комедійній формі.

5. Образ Мебіуса. Карикатурність та парадоксальність зображення, яка не дає відповіді на кардинальне питання, поставлене п’єсою – в чому і де міра та кордони відповідальності ученого за свої відкриття, що загрожує небезпечними наслідками.

6. Фарсовий характер прожекту Мебіуса (сховати фізиків до будинку божевільних) як спроба формах комедії показати невідступну складність проблеми.

7. Художня майстерність твору. Напруженість розвитку дії, низка незвичайний ситуацій, пародія, що торкається основної колізії: обов’язок і почуття (любов до людства та любов до Моніки), як у класицистичному творі обігравання трьох єдностей, бурлескний дотепний гумор, що відтіняє моторошнувату канву дії.

8. Комедія „Аварія” (1979). Ймовірність неймовірного, поєднання реального і фантастичного в єдиній карнавальній «грі» життя як традиційні складові драматургічної техніки письменника.

9. Важливість і складність проблематики. Випадок, розвага, гра, лукава вигадка – основна колізія драми (що завершується зовсім не бутафорською кривавою розв’язкою).

10. Висміювання й осуд потішного, блазенського суду, що влаштували дідки-юристи над випадковим комівояжером Альфредом Трапсом. Самогубство головного персонажа – традиційний мотив дюрренматтівської відплати, звичний фінал експерименту драматурга на тему, що буде робити людина, якщо захоче строго себе судити, одного разу влаштує ревізію своїх моральних принципів.

11. Образ Альфреда Трапса (звичайна особистість, «середня людина», оскільки героїв заперечує його естетика, то і казнити себе мусить сам себе). Засоби типізації та індивідуалізації героя. Складність і суперечливість образу Трапса. Викриття соціального обличчя персонажа.

12. Серйозне завершення гри, іронічна позиція автора (життєздатними є тільки «гумористи», тільки в гуморі йому бачиться знак високої людяності і життєвої сили).

13. Новаторство і високий художня майстерність творів Ф.Дюрренматта.

Ф.Дюрренматт „Фізики”, „Аварія (комедія)”.

Література

Затонський Д. Фріш, Дюрренматт, або „Швейцарська позиція” в літературі Заходу // Всесвіт. – 1963. – № 2 – 3.

Архипов Ю. 14 тезисов к Фридриху Дюрренматту // Дюрренматт Ф. Комедии. – М., 1969.

Павлова Н. Фридрих Дюрренматт. – М., 1967.

Павлова Н. Невероятность современного мира // Дюрренматт Ф. Избранное. – М., 1990.

Твори

Дюрренматт Ф. Комедии. – М., 1969.

Дюрренматт Ф. Избранное. – М., 1990.

Дюрренматт Ф. Собрание сочинений. – М.; Харьков, 1998. Т. 1-5.