Види суперечок

Суперечка заради істини	Суперечка заради переконання	Суперечка заради перемоги (еристична)	Суперечка заради суперечки	Внутрішня суперечка
При наявно-сті різних по-глядів мати спільну мету: встановити і обґрунтувати істинність певного по-ложення чи системи ду-мок. Принцип: іс-тина понад усе.	Мета: нав’я-зати свої пе-реконання, ідеї іншим людям, незважаючи на проблему іс-тини і права кожної люди-ни мати свої погляди. Пропонент ви-конує роль пропагандиста.	Мета: пере-мога над су-противником за будь-яку ціну, вдаю-чись до будь-яких методів, навіть попри вимогам логі-ки та норм моралі. Уміння пере-конувати ін-ших в істин-ності висло-влюваних по-глядів і необ-хідності жи-ти та діяти згідно з пе-вними тради-ціями та нор-мами моралі.	Насолода в самому про-цесі протис-тавлення протилежних думок, пошу-кові перекон-ливих аргу-ментів, побу-дові відповід-них мірку-вань з метою обґрунтування проголошених положень чи спостування думок опоне-нта. Висновки не цікавлять; головне – стан перебування в суперечці.	Базується на здатності людини кри-тично стави-тися до своїх поглядів, ду- мок, знань, ідеалів, до свого спосо-бу життя, життєвих планів, ра-хуватися з поглядами інших, бути толерантни-ми.

Загальні вимоги до суперечки

1.Не слід дискутувати чи полемізувати без особливої на те необхідності.

2.Будь-яка дискусія чи полеміка повинна мати взаємну тему, власний предмет.

3.Тема не повинна змінюватися чи підмінюватися іншою впродовж всієї суперечки.

4.Дискусія чи полеміка припускають певну спільність вихідних позицій сторін, якийсь єдиний для них базис.

5.Успішне ведення суперечки потребує певного знання логіки, насамперед вміння виводити наслідок із власних і чужих тверджень, помічати протиріччя, виявляти відсутність логічних зв’язків між твердженнями.

6.Дискусія та полеміка потребують знання тих речей, про які йдеться.

7.У дискусії необхідно намагатися з’ясувати істину.

8.У дискусії та полеміці важливо не кидатися у крайнощі, а постійно виявляти гнучкість і не боятися виправляти власні помилки.

9.Важливою передумовою успішного ведення суперечки є наявність аргументів. Аргументи повинні бути істинними висловлюваннями; істинність аргументів повинна бути встановлена незалежно від тези; у своїй сукупності аргументи повинні бути такими, щоб з них з необхідністю випливала теза; сила аргументів не в кількості, а в переконливості.

10.У ході суперечки виняткову роль відіграють запитання: здатність учасників чітко формулювати запитання і влучно відповідати на них істотно впливає на ефективність суперечки.

11.Для успішного ведення суперечки необхідні також знання риторики, красномовства, висока моральна і політична культура, довершені естетичні смаки.

12.Поважне ставлення до опонента є необхідною умовою встановлення з ним контакту, без якого неможлива продуктивна суперечка.

Тема: Пастки мови

Практичне завдання

1.У матеріалах періодичної преси знайти приклади неточних і неясних понять, використання ситуативності слова, логічних помилок, пов’язаних із вживанням багатозначних слів

Література

1; 3; 5

1.Прихована мудрість мови

Володіння мовою – одна з умов професійної майстерності журналіста. Незнання виразних можливостей мови, невміння користуватися ними для досягнення поставлених цілей спричинює малопереконливий виступ журналіста, а то і безпорадний.

Мова, якою ми говоримо, є повноправним співавтором усіх наших думок і справ. Джерело величі мови і її прихованої мудрості в тому, що в ній зафіксований і зосереджений досвід багатьох поколінь, особливий погляд цілого народу на світ.

Природна мова багата, призначена для повсякденного спілкування і має низку особливостей.

Ця мова аморфна як з боку свого словника, так і в плані правил побудви виразів і надання їм значень:

• в ній немає чітких критеріїв осмислення стверджень;

• нечітка логічна форма міркувань;

• значення окремих слів і виразів залежать не лише від них самих, але і від оточення, від контексту;

• майже всі слова мають не одне, а кілька значень;

• одні і ті ж предмети часом можуть називатися по-різному або мати кілька імен;

• є слова, які не означають ніяких об’єктів;

• одне слово може називати різні поняття тощо.

Ці та інші особливості природної мови говорять про могутність мови, її гнучкість і приховану силу.

2. Неточні поняття

Багато понять природної мови і мови науки є неточними, що часто є причиною непорозуміння і суперечок.

Неточні поняття характеризуються тим, що не завжди зрозуміло, які саме речі є неточними, а які ні.

Наприклад, поняття «молода людина». У двадцять років цілком можна назвати людину молодою. А тридцять? Тридцять з половиною? З якого дня, часу, миті той, хто вважався молодим, перестав ним бути? Звичайно,ні такого дня, ані часу назвати не можна. Це не означає, що людина завжди залишається молодою, навіть у сто років. Але поняття «молода людина» є

неточним, межа класу людей, яких можна назвати молодими, позбавлена чіткості, розмита.

Неточними є емпіричні характеристики, на зразок «високий», «лисий», «віддалений» та інші. Неточні і такі звичні поняття, як «дім», «вікно» і т.п. У випадку усіх цих і подібних їм понять є ситуації, коли немає впевненості, чи можливе вживання в них цих понять, чи ні.

Наприклад, «вікно» – це отвір у стіні будови, через яке у приміщення може попадати світло. Але чи всякий такий отвір є вікном? Чи буде вікном дірка у стіні, яка зроблена снарядом і пропускає світло? До того ж, не не всяке вікно є отвором. Бувають намальовані вікна. І не завжди вікно пов’язано зі стіною: є вікна на дахах, у підлозі тощо. Іншими словами, є об’єкти, які ми без коливань називаємо вікнами. Є такі об’єкти, які явно не належать до вікон. Але є і такі, щодо яких важко сказати, вікна це чи ні.

Є дві особливості міркувань, які включають неточні поняття:

• неточність має контекстуальний характер, що варто враховувати в розмові про об’єкти, позначені такими поняттями;

• вживання неточних понять здатне привести до парадоксальних висновків.

Характерна особливість неточних понять полягає в тому, що з їх допомогою можна конструювати висловлювання, щодо яких не можна сказати, істинні вони чи ні (наприклад, «Людина тридцяти років молода» і «Тридцять років – це середній вік»). Іноді неточні поняття можна усунути, використавши:

• введення нового поняття зі строго визначеними межами замість невизначеного ( наприклад, поряд з розпливчатим поняттям «молодий» використовується більш точне поняття «повнолітній»);

• можна уникнути неточних понять, ввівши замість них порівняльні поняття (наприклад, встановити, хто від кого молодший).

3. Неясні поняття

Поняття може бути розмитим і недостатньо визначеним щодо свого змісту. Таке поняття можна назвати змістовно несним або просто неясним.

Класичним прикладом неясного поняття є поняття «людина». Неточність обсягу цього поняття дуже незначна, якщо вона є. Клас людей ясно і різко окреслений. У нас не виникає коливань щодо того, хто є людиною, а хто ні (у порівнянні з тваринним, рослинним світом тощо). Але з погляду свого змісту це поняття досить невизначене.

Французький письменник Веркор свій роман «Люди чи тварини» починає епіграфом:»Усі нещастя на землі відбуваються від того, що люди до цього часу не з’ясували для себе, що таке людина, і не домовилися між собою, якою вони хочуть бачити її».

Існують десятки різних визначень людини. Найбільш старим і відомим є визначення її як тварини, наділеної розумом. Філософ Платон визначив людину як двоногу без пір’я істоту. Інший філософ, Діоген, обскуб курча і кинув його до ніг Платона зі словами: «Ось твоя людина». Після цього Платон уточнив своє визначення: людина – це двонога без пір’я істота з широкими нігтями. У кожну епоху було визначення людини, яке для свого часу розумілося найбільш глибоким. Для греків людина – це мисляча істота; для християн – істота з безсмертною душею; для сучасних учених – тварина, яке виробляє засоби виробництва; до того ж психолог розглядає людину як тварину, яка користується мовою, а етик – як істоту з «почуттям вищої відповідальності», для теорії еволюції – як ссавець з величезним мозком і т.д.

Така кількість визначень і поглядів на сутність людини і на його відмінні особливості пояснюється недостатньою чіткістю поняття «людина», з неясністю його змісту. І ще ось одне розуміння цього поняття:» Людиною можна назвати лиш того, кому вранці є з ким випити чаю».

Часто багатозначність слова є не стільки його багатозначністю, скільки його змістовою неясністю, багатоманітністю застосування цього слова в різних галузях. Таким, наприклад, є слово «пейзаж»: жанр мистецтва, натюрморт; натуралістичне, географічне, біологічне, екологічне, психологічне, соціальне, економічне, філософське, естетичне та інші значення.

Неясними можуть бути як побутові, так і наукові поняття. Наприклад, «мислення», «сприймання»; поняття множинності, класу, логічної форми, імені, речення, доказу тощо; саме поняття науки і т.д. Ступінь змістової ясності наукових понять визначається насамперед досягнутим рівнем науки. Неясними можуть бути поняття, що є основою окремих наукових теорій, які ще здатні розвиватися.

Одним із засобів прояснення поняття є дослідження його походження, змін його змсту в часі, проте еволюція значення може бути непослідовною, заплутаною, суперечливою.

4. Ситуативні слова

Ситуативні слова, які ще називають індексними або егоцентричними, - це слова, повне значення яких змінюється від ситуації до ситуації і залежить від того, хто, коли і де їх використовує.

До ситуативних слів належать такі слова, як «я», «ти», «ми», «вони», «зараз», «учора», «завтра», «буде», «тут», «там» та інші. Їх власне значення, тобто не залежне від ситуації, в якій вони вживаються, дріб’язкове. «Я» – це той, хто говорить; «він» – це особа чоловічого роду, про яку йде мова; «тепер» – це час дії тощо.

Повне значення цих слів змінюється від випадку до випадку і залежить від того, хто, коли і де їх висловлює: у «Війні і мирі» Л.Толстого, наприклад, «я» – це і Кутузов, і Наташа Ростова, і Наполеон, і П’єр Безухов і інші.

У тих випадках, коли вимагається стабільність сказаного і написаного, намагаються позбутися подібних нестійких висловлювань: замість «він», «сьогодні», «тут» та інших називають прізвище, дату і конкретне місце. Таким чином нестійкість знімається. Таке формулювання сприяє певною мірою однозначності і точності мови, але збіднює її, робить її сухішою і строгішою.

Ситуативні слова – це необхідна складова нашої мови, без них вона не може бути пов’язана зі світом, тому спроба позбутися їх до повного успіху не приводять.

За умови неточного вживання ситуативні слова роблять міркування чи висловлювання неточним і неконкретним. Вони розмивають відповідальність за недоліки, позбавляють точної адреси похвали тощо. Наприклад: «Трактор у нього завжди на хлду: зайвий раз він не покурить, не посидить, перевірить, чи все справне» («він» – тракторист чи трактор?).

Ситуативні слова вимагають певної уваги, а іноді і жорсткої обережності, особливо якщо прагнемо до яності, точності і конкретності всього того, що говориться в аргументації.

5. Багатозначність

Переважна більшість слів багатозначні. Між деякими їх значеннями важко знайти щось спільне (наприклад, глибокі знання і глибока річка); між іншими значеннями важко знайти відмінності. Найчастіше близькість і переплетіння значень характерні для ключових слів, які визначають значення мовного повідомлення в цілому.

Багатозначність не перешкоджає успішному функціонуванню природної мови, самапо собі вона не є недоліком, і часто ми її навіть не помічаємо. Проте у багатозначності прихована потенційна можливість логічних помилок.

У процесі спілкування завжди передбачається, що в конкретному міркуванні (ситуації, контексті) смисл слів, які в нього входять, не змінюється. Вимога, щоб кожне мовне вираження, яке використовується у процесі спілкування, було іменем одного і того ж об’єкта (тобто не було багатозначним), називається принципом однозначності. Якщо цей принцип порушується, виникає логічна помилка – еквівокація, якої можна припуститися, наприклад, в умовиводі: «Миша гризе книжку; але миша– іменник; отже, іменник гризе книжку». Щоб міркування було правильним, слово «миша» повинне мати одна значення. У даному міркуванні в першій частині речення воно позначає відомих гризунів, а у другій – уже саме слово «миша» як назву конкретного з цих гризунів, яке характеризується належністю до певної частини мови з загально предметним значенням.