- •Додатки текстознавство
- •Тема 3. Вираження в тексті авторської модальності
- •1.Поняття авторської модальності
- •2.Тріада: створювач мовлення ‒ суб’єкт оповіді – образ автора
- •3.Особливості сприйняття узагальненого образу автора
- •4.Форми суб’єкта оповіді
- •5. Двоспрямованість поняття «образ автора»
- •Тема 4.Типи і різновиди текстів. Форми представлення авторства в художньому і нехудожньому текстах
- •1.Текст художній і нехудожній
- •2.Текст монологічний і діалогічний
- •3.Текст прозовий. Мовленнєва організація прозового тексту
- •4. Текст поетичний. Мовленнєва організація поетичного твору
- •Тема 5: Поняття креолізованого тексту План
- •1.Поняття креолізованого тексту
- •2.Види креолізованого тексту
- •3.Взаємодія вербальних і образотворчих елементів
- •Тема 6. Інформативність і шляхи її підвищення План
- •1.Інформативність і інформативна насиченість тексту
- •2.Проблема авторського наміру і читацького сприймання
- •3.Способи підвищення інформативності тексту
- •4.Шляхи підвищення інформативності тексту
- •Тема: Компресія інформації в тексті План
- •1.Поняття інформаційної компресії
- •2.Семіотичні способи інформаційної компресії
- •3.Комунікативні способи вираження інформаційної компресії
- •Модульна контрольна робота №2
- •Модульна контрольна робота №3
- •Варіанти залікової контрольної роботи
- •Теорія твору Тема: Стиль, стилізація та пародія
- •Матеріали до окремих питань і тем Співвідношення понять "твір" і "текст"
- •Позасюжетні елементи як складові композиційної структури
- •Порівняння і повтор як засоби інтенсифікації висловлювання в журналістському тексті
- •Архітектоніка журналістського тексту
- •Логіко-поняттєва та інформаційна перцептивні структури
- •Образ автора у журналістському творі
- •Типи сюжетних конфліктів
- •Тенденції розвитку жанрів у журналістиці
- •Принцип системності аналізу та інтерпретації твору
- •4. Структура аналітичних жанрів на прикладі конкретної статті.
- •Комунікативна логіка
- •Поняття теорії аргументації
- •Емпіричні способи переконання
- •Теоретичні аргументи
- •Контекстуальні аргументи
- •Поняття про суперечку
- •Коректні і некоректні засоби ведення суперечки
- •Види суперечок
- •Загальні вимоги до суперечки
- •Тема: Доведення і спростування План
- •1.Поняття доведення
- •2.Побудова доведення
- •3.Види доведення
- •4. Спростування
- •5.Правила доведення і спростування
- •Тема: Гіпотеза План
- •1.Сутність гіпотези
- •2.Види гіпотез
3.Особливості сприйняття узагальненого образу автора
Образ автора розглядається і в іншому ракурсі: у сприйнятті читачем. Оскільки у сприйманні завжди накопичуються певні враження, які в результаті приводять до деяких узагальнень, то і в даному випадку можна прийти до висновку про можливість узагальненого сприймання на основі даного індивідуального, тобто про можливість сприймання узагальненого образу автора. Тому цей образ може деформуватися або різні образи можуть типізуватися, набуваючи типологічних характеристик. Деформуватися образ автора може в тому випадку, коли на нього накладається і в нього проникає образ виконавця (артиста, декламатора, педагога тощо).
Типізація образу автора починається там, де можливе узагальнення, підняття над індивідуально-конкретним. Наприклад, тільки одна стилістична риса Ф.Тютчева – його роздвоєний епітет – дозволяє сприймати узагальнений образ поета-філософа, поета-мудреця. Його роздвоєний епітет – це рух життя, думки, почуття. У ньому відображено перехідне, нестійке; у ньому вся життєва філософія – філософія Тютчева: радісне зливається з сумним, світло і темрява, морок перемішані (блаженно-роковой день, пророчески-слепой инстинкт, гордо-боязливый, блаженно-равнодушный, темно-брезжущий). Ідея руху тут прихована, йде всередину, філософська сутність не нав’язується, а тільки розуміється. Образ самого поета Ф.Тютчева народжується через його мовлення, у взаємостосунках «людина і всесвіт». Узагальненими можуть бути, наприклад, такі образи автора: поет-філософ, поет-громадянин, поет-споглядач, поет-трибун, образ тихого співбесідника, образ оратора тощо.
Образ автора конкретизується, сприймається (взаємотворчість «автор – читач») і типізується не тільки в художній літературі. Такі образи можливі і в юридичній літературі, ораторському мовленні, в журналістиці тощо.
Таким чином, триєдність «реальний створювач мовлення ‒ суб’єкт оповіді ‒ образ автора» є шкалою сходження від конкретного до узагальненого, від відтворення до сприймання, від об’єктивного до суб’єктивного.
4.Форми суб’єкта оповіді
Можна зробити висновок, що реальний створювач мовлення є у будь-якому творі, будь-якого виду і жанру. Це авторство втілюється в різних формах суб’єкта оповіді:
безособистісна форма переважає у творах офіційно-ділових
(автобіографія, заява, скарга тощо);
особистісно-безособистісна форма зустрічається у науковій
літературі (тяготіння до безобистісної форми – особливо у технічній літературі);
особистісна форма може бути представлена у науковій літературі (особистість вченого не тільки суб’єкт оповіді, але й образ автора, оскільки можлива типізація: образ ученого-констататора, накопичувача фактів; образ ученого-теоретика; образ ученого-полеміста тощо). Проте більше вона виявляється у публіцистичних творах: жанрові особливості творів публіцистики впливають на конкретні форми представлення суб’єкта оповіді і конструювання образу автора. Найбільш особистісний характер має нарис. Чим більше проявляється особистість у жанрі публіцистики, тим ближче цей жанр до художньої літератури, де вся структура тексту більшою мірою особистісна.