Тема: Доведення і спростування План

1.Поняття доведення

2.Побудова доведення

3.Види доведення

4.Спростування

5.Правила доведення і спростування

1.Поняття доведення

Будь-яке судження, висловлене про що-небудь, може бути істинним або хибним. За істину його можна взяти тільки тоді, коли переконаємося в його істинності. Шляхами переконання в істинності деяких положень є:

• безпосереднє зіставлення їх з дійсністю;

• за допомогою органів чуттів;

• у процесі практичної діяльності;

• за допомогою умовиводів і логічних доведень.

Логічно правильне мислення характеризується чіткою визначеністю, несуперечливістю і послідовністю, необхідною умовою чого є доказовість. Доказовість мислення досягається завдяки доведенню і спростуванню. Логічною основою необхідності доказового мислення є закон достатньої підстави, згідно з яким достовірними можна вважати лише обґрунтовані, доведені думки, істинність яких встановлена.

Доведення – це процес думки, що полягає в обґрунтуванні істинності якогось положення за допомогою інших положень, істинність котрих установлена раніше. Доведення можна визначити і як процедуру встановлення істинності деякого ствердження шляхом приведення інших стверджень, істинність яких уже відома і з яких з необхідністю витікає перше; як обґрунтування істинності одного положення (судження, гіпотези, концепції) з допомогою інших шляхом побудови відповідного міркування. Доведення в широкому розумінні цього слова – це будь-яка процедура обґрунтування істинності тези, яка включає як логічний висновок, так і правдоподібне міркування, посилання на зв’язок положення, що доводиться, з фактами, спостереженнями тощо. Поширене тлумачення доведення використовується переважно в гуманітарних науках, а також в експериментальних міркуваннях, які спираються на спостереження. З цією метою активно залучаються факти, типові явища тощо. Доведення – це один з багатьох методів переконання.

2.Побудова доведення

Будь-яке доведення складається з трьох частин: тези, аргументів (основи), демонстрації (форми доказу).

Теза – це положення, істинність якого треба довести. Будь-який доказ припускає наявність доводжуваного положення (тези): якщо теза відсутня, то і доводити нічого. Тезу можна формулювати по-різному:

• «Положення, яке я доводжу, полягає ось у чому»;

• «Ось моя теза»;

• «Ось моє положення»;

• «Ось моя позиція» тощо.

Теза висловлюється у формі категоричного судження (Нещирість викликає недовіру) або у вигляді запитання (наприклад: Чи є зв’язок між діями звинуваченого і їхніми наслідками?; У якому зв’язку перебувають чуттєві та логічні форми пізнання людиною світу?). Доведення може бути складним, у якому розрізняють не одне, а кілька положень. У складному доказі розрізняють основну тези (положення, якому підлягає обґрунтування інших положень) і часткові, або підлеглі (це таке положення, яке стає тезою лише тому, що за її допомогою доводиться основна теза; часткова теза, яка вже доведена, стає потім аргументом для обґрунтування основної тези).

Аргументи (основа) – це ті судження, які наводяться для доведення тези. Довести тезу – означає навести такі судження, які були б достатніми для обґрунтування істинності або хибності висунутої тези. Аргументом для доказу може бути наведена всяка істинна думка, якщо вона пов’язана з тезою та її обґрунтуванням. Основними видами аргументів є такі:

• факт дійсності (це явище або подія, що мають місце в дійсності; факти є важливим видом аргументів, мають велику силу переконливості, широко використовуються в усіх галузях пізнання; факти – це дійсність, вони авторитетні настільки, наскільки авторитетна сама дійсність; факти слід розглядати не ізольовано, а у взаємозв’язку; щоб факти виконували роль аргументів, необхідно брати не окремі факти, а всю сукупність фактів щодо питання, яке розглядається;

• закони науки (це особливого роду істини; вони відрізняються від інших знань як за змістом, так і за формою їх відкриття; вони є відображенням законів об’єктивного світу, виражають загальні, необхідні зв’язки, що повторюються між явищами; закон є наслідком тривалого процесу пізнання; посилання на закон є важливим аргументом);

• аксіоми (це положення, які приймаються без доведення; у суспільних науках аксіоми як основа доказу майже не застосовуються);

• визначення (наслідок глибокого пізнання предметів, відображених у даному понятті; визначення розкриває зміст поняття, містять ознаки, що виражають сутність предметів, тому посилання на визначення достатнє для визнання істинності положення, яке підпадає під певне визначення; у таких випадках визначення береться за істину, що не потребує доведення; аргументом може бути не всяке визначення: щоб визначення могло бути використане для обґрунтування тези, воно має бути істинним, загальноприйнятим, утвердженим у науці; визначення, яке не визнається всіма, потребує уточнення, не може бути

аргументом);

• інші, раніше доведені наукові положення, теорії, принципи тощо.

Демонстрація (форма доказу) – це спосіб логічного зв’язку тези з основою (аргументами). Теза і аргументи доказів за логічною будовою є судженнями: вони виражені в граматичних реченнях, їх можна побачити, якщо вони написані, почути, якщо вони вимовлені. Поза логічним зв’язком теза й аргументи не є доказом. Аргументи мають значення для тези лише тоді, коли з них виводиться теза: саме процес виведення тези з аргументів і є демонстрацією, яка виражається у формі умовиводів. Тому будь-який доказ є умовиводом. Але не всякий умовивід є доказом: умовивід – це логічна форма виведення нового знання, відкриття істини; в умовиводі ми йдемо від засновків до висновків, які є новим знанням; доказ – це засіб обґрунтування знання вже відомого, форма виправдання нової істини; у доказі ми йдемо від тези до аргументів. Наприклад, щоб обґрунтувати істинність тези Нещирість викликає недовіру, треба знайти положення, зв’язавши які за певною схемою міркування, можна одержати висновок, що повністю б збігся з нашою тезою. Ці положення та схема міркування матимуть такий вигляд:

Будь-який обман викликає недовіру, оскільки він є твердженням, що не відповідає дійсності.

Нещирість – це обман, бо вона є навмисним перекручуванням дійсності.

Тому висновок цього міркування не є тезою, хоч і збігається з нею за змістом, тому що виведене положення не потребує доведення, а отже, не є тезою: Отже, нещирість викликає недовіру. Аргументами тут виступають засновки цього умовиводу.