5.2. Зайнятість і безробіття

Ефективне функціонування економіки пов’язане із залученням до економічного обороту всіх ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг, включаючи такий ресурс як робоча сила. При повній зайнятості ресурсів обсяг виробництва є максимально можливим (потенційним). За умови неповної зайнятості фактичний обсяг виробництва менший потенційного і частина працездатного населення не має можливості працевлаштуватися, виникає вимушене безробіття.

В умовах неповної зайнятості частина трудового потенціалу країни не використовується у зв’язку з перевищенням пропозиції над попитом робочої сили. Рівень зайнятості в національній економіці характеризується за допомогою показника рівня безробіття. Для його розрахунку приймається економічно активне населення країни, що формується з наступних осіб:

- зайняті (З) – особи, що виконують оплачувані види робіт; мають робочі місця, але не працюють через хворобу, відпустки або страйки;

- безробітні (Б) у визначенні Міжнародної Організації праці (МОП) – особи у віці 15-70 років (зареєстровані та незареєстровані в державній службі зайнятості), які одночасно задовольняють наступним умовам: не мають роботи, протягом останніх чотирьох тижнів шукали роботу, впродовж найближчих двох тижнів готові приступити до роботи.

Зайняті і безробітні становлять економічно активне населення (робоча сила) країни. Існує також економічно неактивне населення – зайняті в домашньому господарстві; пенсіонери; інваліди; учні; студенти; особи, які не мають необхідності в працевлаштуванні, та ті, що шукають роботу.

Відношення чисельності безробітних до загальної кількості робочої сили називають рівнем безробіття (за методологією МОП):

Українська статистика розраховує також рівень зареєстрованого безробіття – відношення (у відсотках) кількості безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, до працездатного населення працездатного віку. Дані щодо кількості населення, яке належить до наведених категорій розраховуються на базі щоквартальних вибіркових обстежень населення з питань економічної активності. В економіці країни розрізняють наступні види безробіття:

Фрикційне – пов’язане з постійним рухом населення між регіонами і видами праці, а також із певними стадіями життя людини (зміна місця проживання, звільнення і пошук нової роботи, працевлаштування після закінчення навчального закладу тощо).

Структурне – пов’язане із структурними диспропорціями на ринку праці, внаслідок появи нових професій, або їх зміни. В економіці країни завжди існує фікційне і структурне безробіття, вони разом становлять природний рівень безробіття, так як повної зайнятості трудового потенціалу забезпечити неможливо.

Інституціональне – частина працездатного населення не поспішає працевлаштовуватися, що обумовлено надмірними соціальними виплатами.

Циклічне – виникає внаслідок циклічного спаду виробництва. У фазі піднесення економічного розвитку країни циклічне безробіття дорівнює нулю. За даної умови формується природний рівень безробіття.

Рівень безробіття є важливим економічним показником. Проте його не можна розглядати ізольовано від інших макроекономічних показників, які характеризують ефективність національної економіки. Безробіття зумовлює значні матеріальні втрати, так як зменшується виробництво ВВП. Ці втрати пов’язані, перш за все, із циклічним безробіттям, яке нерідко є досить значним.

Для вимірювання втрат від циклічного безробіття економісти використовують закон Оукена. Величину відносного відхилення реального ВВП від потенційного можна знайти за допомогою формули:

, де

У – фактичний обсяг виробництва;

У^* - потенційний обсяг виробництва;

β - коефіцієнт чутливості ВВП до динаміки циклічного безробіття;

u – фактичний рівень безробіття;

u^* – природній рівень безробіття.

Артур Оукен дійшов висновку: якщо фактичне безробіття перевищує рівень природного на 1 %, то втрати ВВП складають 2- 2,5 %.