124

Тема 1. Предмет і метод макроекономіки

1.1. Предмет і об'єкт макроекономіки

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає поведінку економіки як єдиного цілого з погляду забезпечення умов стійкого економічного зростання, повної зайнятості ресурсів, мінімізації рівня інфляції і забезпечення рівноваги платіжного балансу.

Макроекономіка вивчає фактичний стан національної економіки на основі чого розробляються різні варіанти впливу держави на процес економічного розвитку країни. В основі вивчення макроекономіки знаходиться фундаментальне протиріччя між матеріальними потребами людей і економічними ресурсами, якими вони володіють для задоволення потреб.

Матеріальні потреби є необмеженими, а економічні ресурси для їхнього задоволення – обмежені. Це протиріччя розглядається не з позицій окремих суб'єктів економічної діяльності, а з позицій національної економіки в цілому.

Матеріальні потреби – це бажання людей володіти товарами і послугами, що приносять корисність. Матеріальні потреби пов'язані з економічними ресурсами, до яких відносять усі природні, людські і вироблені людиною засоби, що використовуються для виробництва товарів і послуг.

Економічні ресурси підрозділяють на: матеріальні ресурси (земля, сировина, капітал, корисні копалини); людські ресурси (праця і підприємницька діяльність); капітал (“інвестиційні ресурси”, або інвестиції).

У зв'язку з обмеженістю ресурсів досягти підвищення рівня задоволення потреб можна тільки підвищуючи ефективність використання всіх наявних ресурсів, тобто шляхом підвищення ефективності функціонування національної економіки. До основних напрямків підвищення ефективності національної економіки відносять:

1. Забезпечення повної зайнятості ресурсів, тобто залучення в економічний оборот усіх ресурсів, придатних для виробництва товарів і послуг: повна зайнятість працездатного населення, максимальне залучення в сільськогосподарське виробництво землі, повна завантаженість виробничих потужностей.

2. Досягнення повного обсягу виробництва. Під таким обсягом розуміють такий обсяг, при якому продуктивні можливості ресурсів використовуються найбільше повно і відповідно до їх виробничого призначення (рілля не може використовуватися під несільськогосподарські потреби, фермери не повинні забирати врожай косою якщо є комбайн, інженер не повинний працювати двірником).

3. Досягнення найбільш раціонального розподілу наявних ресурсів між виробництвом окремих видів продукції та між виробництвом споживчих і інвестиційних товарів. У першому випадку найбільша ефективність досягається за умови рівноваги між попитом і пропозицією при відсутності як надвиробництва так і дефіциту. В другому – коли забезпечений баланс між поточними і перспективними потребами.

4. Зростання технічного рівня виробництва.

Результатом дії таких факторів як збільшення зайнятості населення і технологічний прогрес є економічне зростання. Економічний зростання забезпечує збільшення обсягу виробництва, що наближує до розв’язання фундаментальне протиріччя між необмеженими потребами і обмеженими економічними ресурсами. Для забезпечення стійкого економічного зростання необхідно керувати циклічними коливаннями розвитку економіки.

Керування економічним циклом з метою забезпечення повної зайнятості ресурсів і досягнення неінфляційного економічного зростання здійснюється за допомогою інструментів макроекономічної політики: бюджетно-податкової (фіскальної) і кредитно-грошової (монетарної). Бюджетно-податкова політика здійснюється в основному урядом, а кредитно-грошова – Центральним банком.

Координація короткострокових і довгострокових цілей, вибір інструментів і розробка альтернативних стратегій фіскальної і монетарної політики є об'єктом дослідження в макроекономічній теорії.

У макроекономічному аналізі використовуються агреговані величини, що характеризують рух економіки як єдиного цілого: ВВП, середній рівень цін, ринкова ставка відсотка (а не ставка відсотка окремого банку) рівень інфляції, зайнятості, безробіття.