PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

571

збирають їх так: у тому морі між островом та твердою землею є протока, і всюди вона не глибше десяти чи дванадцяти кроків, а в деякому місці й не більше двох. Саме тут і ловляться перлини, і ось як це роблять: починаючи з квітня і до половини травня плавають вони туди на великих і малих суднах, спочатку пристануть до Бетгалара (Путталам), а потім ідуть у море, за 60 миль, там стають на якорях, пересідають у маленькі човни; тут починається ловля. Багато тут купців; утворюють вони товариства, наймають людей та дають їм платню, з квітня до половини травня, увесь час ловлення. А податок купці платять ось який: перш за все цареві дають десяту частку; платять вони ще й тим, хто зачаровує рибу, щоб не шкодила вона людям, що пірнають у воду за перлинами, їм вони дають двадцяту частку. Абрівамаїни (брахмани1) зачаровують рибу на день, а вночі замовляння не діє, і риба робить, що забажає. Абрайамаїни (брахмани) зачаровують усіх звірів, усіх птахів та всіх тварин. Найняті купцями люди сідають у маленькі човни і звідти пірнають під воду, дехто піде вглиб на 4 кроки, а то й на 5, і так до дванадцяти, і скільки витримають, стільки часу і залишаються там; на дні морському вони збирають морські мушлі, які звуться морськими устрицями. У цих устрицях знаходять перлини всіх різновидів, крупні та дрібні; перлини у м’ясі цих черепашок. Ось так вони ловлять перлини; і не розповісти, яка їх тут безліч. Тутешні перлини розходяться по всьому світові. Збирає з цього місцевий цар великий податок і велике багатство. А з середини травня... великих черепашок з перлинами вже більш немає; подалі, у трьохстах милях, вони є, і ловлять їх там з вересня до половини жовтня.

По всій країні Маабар ніхто не вміє кроїти й шити; цілорічно люди ходять тут голяка. Погода тут завжди славна, і не холодно, і не жарко, саме тому й ходять вони голими; лише свої соромні частини доброю тканиною прикривають, та на шиї в них намисто з коштовних каменів; тут і рубіни, і сапфіри, і смарагди та інше коштовне каміння. Коштує це намисто дорого. У царя на шиї ще мотузка з тонкого шовку крок довжини, і на тій мотузці 104

1 Брахман – тут жрець індуїзму – провідної традиційної релігії середньовічної Індії.

572

великих і красивих перлин та рубіни дорогої ціни. А 104 камені та тій мотузці ось чому: за їхнім законом та звичаєм щодня, вранці та ввечері, слід сказати 104 молитви на честь ідолів; так робили інші царі, його діли, гак і йому заповідали виконувати; ось тому пар носить 104 камені на шиї. На руках у царя по три золотих зап’ястя з коштовним камінням та з крупними перлинами високої цінності; а на ногах у царя по три таких самих золотих каблучки з коштовним камінням та перлинами. Просто диво, скільки славних перлин та коштовного каміння на цьому цареві!..

...ніхто не сміє вивезти з цього царства жодного великого та коштовного камня і жодної перлини вагою більше півсаджіо1. Щороку цар оголошує у своему царстві, щоб усі, в кого хороші перлини й коштовні камені, приносили їх до двору, подвійна ціна за них сплачуватиметься. В цьому царстві такий звичай, за хороші камені платять подвійно; і купці, і всі, в кого хороші й красиві камені, охоче несуть їх до двору: там за них добре платять; саме тому в царя таке багатство й так багато коштовного каміння.

...у царя 500 законних дружин. Побачить він красиву жінку чи дівчину, і якщо вона йому сподобається, бере він її до себе...

У царя є й інша диковина: багато в нього вірних слуг, та таких, що вірні йому, за їхніми словами, і тутешньому світі, і в потойбічному.

Служать вони цареві при дворі, їздять з ним, завжди біля

нього; куди б не пішов цар, вони за ним; у царстві в них велика влада. Помре цар і коли тіло його спалюють на великому багатті,

1 Саджіо – венеціанська традиційна міра ваги, приблизно дорівнює 1/4 унції (7 г).

574

ножами доки не помре, а як помре, рідні з великою радістю спалюють його тіло.

Розповім вам і про інший звичай у тому ж царстві: коли хто помре й тіло його спалюють, дружина кидається у вогонь і разом з чоловіком себе спалює; таких жінок сильно хвалять. Сказати правду, багато жінок роблять те, що я вам зараз розповів. Місцевий народ молиться ідолам, а багато хто бикові; бик, кажуть вони, найславніша твар. М’ясо його ні за що в світі не їстимуть, і ніхто аніяким способом не вб’є його.

Єтут освічені люди, звуться вони гуї1; їдять вони яловичину, але бика вбивати не сміють; якщо бик сам здох чи хто інший його зарізав, тоді вони його м’ясо їдять. Свої будинки вони мажуть бичачим смальцем.

Єв них ось ще який звичай: і цар, і його князі, та й усі люди сидять на землі; а спитаєш їх, чому не сядуть поважніше, відповідають вони, що на землі сидіти найповажніше: із землі ми вийшли, туди повернемося; занадто вшанувати землю ніхто не може, і ніхто не сміє її зневажати...

Окрім рису, іншого хліба в цьому царстві немає.

...знайте, тут від сильного жеребця та сильної кобили – лоша з кривими ногами, ані на що не годяще, а їздити на ньому не можна.

Місцеві люди на війну ходять із списами та піками, зовсім голі; ані завзяття, ані хоробрості в них немає; слабкі вони й боягузи. Ані звірів, ані худобу не б’ють, а захочуть вони баранини поїсти чи іншого м’яса, чи пташини, так убивати примушують сарацинів або інших людей не їхньої віри та звичаю. Є в них і такий ще звичай: щодня двічі, вранці й увечері, усі чоловіки та жінки миються і, не обмившися, не їстимуть і не питимуть; а хто двічі на день не миється, тих вони вважають єретиками.

...Під час їди вони користуються тільки правою рукою і жодну страву не беруть лівою рукою. Усі чисті й красиві речі вони роблять і торкаються правою рукою, бо ліва рука служить їм лише для виконання необхідних, але неприємних брудних дій, як

очищення відомих частин тіла тощо. П’ють вони тільки з

1 Гуї – парії, недоторкані, найнижча каста в системі традиційного варново-кастового суспільства середньовічної Індії.

575

посудин, кожен із своєї, ніхто не питиме із чужої посудини. Коли п’ють, вони не підносять посудини до рота, а високо тримають її та вливають напій у рот. Ні за що вони не доторкнуться до посудини ротом і не дадуть пити з нього іноземцеві; та якщо в іноземця немає власної посудини для пиття, вони ллють йому напій на руки, і так він п’є, користуючись руками замість чашки.

У цьому царстві вбивць, злодіїв і взагалі всіх злочинців судять суворо. Вина не п’ють, а хто п’є чи морем плаває, порукою бути не може; хто в море пішов, кажуть вони, той божевільний. А сластолюбство за гріх не вважають.

І така тут спека, просто диво! Саме тому народ і ходить голяка. Дощі бувають лише в червні, липні й серпні, вони освіжають повітря; не було б їх, стояла б тут така спека, яку ніхто не

витримає; через дощі і немає тут такої спеки.

Є в них багато тямущих у фізіоногміці: по вигляду пізнають вони чоловіка й жінку, їхні добрі та погані нахили; що означає зустріти звіра чи птаха, тлумачать добре. У прикмети ніхто у світі більше від них не вірує; знають вони хороші й погані...

У цьому царстві... тільки-но народиться дитина, хлопчик чи дівчинка, одразу батько чи мати наказують записати її народження – день, місяць, під яким місяцем і в який час і все це тому, що сильно вірують в астрономію та в тих астрологів, хто знає чаклунство, магію, геомантію. Є тут і астрономію знаючі.

У цьому царстві та в усій Індії звірі та птахи на наших не схожі. Лише перепел такий самий, як у нас, а все інше «наше не схоже.

...є в них летючі миші; птахи ці літають ключами, і без пір’я та крил; вони з яструба (розміром); а яструби тут чорні, немов ворони, і набагато більші від інших; літають швидко і для мисливства добрі. ...коней своїх... вони годують смаженим м’ясом з рисом та з іншими приправами.

У монастирях в них багато ідолів, чоловічої та жіночої статі; багато дівок віддаються ідолам, і робиться це так: батьки віддають дівку тому ідолові, якому вони завжди більше моляться; а як віддадуть дівку, щоразу, як ченцям ідольського монастиря будуть потрібні даровані ідолам дівки, вони приходять до монастиря потішати ідолів, зійдуться туди й починають співати, танцювати й бенкетувати. Таких дівок багато: сходяться вони багато разів на тиждень і на місяць. Ті ж дівки носять їжу ідолам,

576

яким їх віддали. Їжу вони носять й ідола пригощають так: наготують м’яса, усякої іншої смачної їжі та понесуть своєму ідолові до монастиря, розставлять їжу на столі перед ним і дадуть їй трохи постояти, а самі тим часом співають, танцюють і, якщо можна, тішаться; а як мине стільки часу, скільки треба великому панові, щоб поїсти, тоді дівки кажуть, що дух ідола з’їв сутність їжі, візьмуть харчі й починають разом весело бенкетувати, а після того кожна йде до себе додому. Так дівка живе, доки якийсь князь не візьме її заміж; а дівок цих, які все так роблять, як я вам розповів, у цьому царстві багато...

Розділ 175 Тут описується царство Мосул (Телінгана)

На тисячу миль північніше від Менебара (Маабар) – царство Мутфілі (Мотупалле); править тут мудра цариця. 40 років тому помер цар, її чоловік, і тому, що вона чоловіка сильно кохала й усіх благ йому бажала, то й оголосила, що Бог не бажає, щоб вона заміж виходила, бо той, кого вона більше від себе любила, помер. Саме тому вона й не виходила заміж. Усі ці 40 років правила цариця мудро, чесно й справедливо; саме так правив її чоловік. Ніколи жодного царя й жодної цариці не любили так, як її.

Живуть тут ідолопоклонники й данину нікому не платять, їдять тут рис, м’ясо й молоко. У цьому царстві водяться алмази,

...багато тут гір, де знаходять... алмази. Піде дощ, вода й потече струмками по горах та по великих печерах, а як перестане, і тільки-но вода зійде, йдуть люди шукати алмази в тих самих руслах, які вода наробила, і багато їх знаходять. А влітку, коли тут немає ані краплі води, багато алмазів знаходять у горах; але спека тоді тут нестерпна. У цих горах... великих і товстих змій безліч і ходять туди люди з небезпекою, проте якщо можуть, усе ж таки йдуть і знаходять там великі й крупні алмази. Змії, скажу вам, злі й дуже отруйні; у ті печери, де вони водяться, люди не наважуються ходити, а алмази добувають звідти в інший спосіб. Є тут велика, глибока долина, а навколо – у скелях печери; ходити туди ніхто не наважується, і люди ось що роблять: беруть вони шматки м’яса та кидають їх у глибоку долину; м’ясо потрапляє на безліч алмазів, і вони прилипають до нього.

577

У цих горах водиться безліч білих орлів, які ловлять змій; побачить орел м’ясо в глибокій долині, спускається туди, схопить його й тягне в інше місце; а люди тим часом уважно дивляться, куди орел полетів, і тільки-но він усядеться й стане клювати м’ясо, починають вони кричати з усіх сил, а орел боїться, щоб його раптом не схопили, кине м’ясо й полетить. Люди ж відразу підбігають до м’яса і знаходять у ньому достатньо алмазів. Добувають алмази й ще одним способом: орел з м’ясом клює й алмази, а потім вночі, тільки-но повернеться до себе, разом з послідом викидає ті алмази, що клював; люди ходять туди, підбирають орлиний послід і багато алмазів у ньому знаходять...

Не думайте, що кращі алмази йдуть у наші християнські країни; несуть їх до великого хана, царям, князям тутешніх країн і царств; у них великі багатства, вони й скуповують усі коштовні камні... Тчуть тут чудовий бокоран1, найкрасивіший та найтонший у світі, найдорожчий і немов би з овечої вовни. Усі царі чи цариці одягаються в нього, такий він красивий і нарядний. Худоби, усіляких харчів тут багато, і найбільші у світі тут барани...

Розділ 176 Тут описується те місце, де покояться мощі святого Фоми,

апостола

Мощі святого Фоми2 в області Меабар, у маленькому містечку, куди ніхто, навіть купці не заходять, товарів на увіз звідси мало. Місце глухе, але багато і християн, і сарацинів паломничають сюди. Місцеві сарацини... у святого Фому вірують сильно; називають його анаїран3, тобто свята людина...

1Бокоран – тонка вовняна тканина.

2Святий Фома – один з дванадцяти апостолів, який після смерті й воскресіння Ісуса Христа вирушив, за священними переказами, до Індії, де місцевий цар Гондофер шукав талановитого архітектора для спорудження свого парадного палацу. Але подавши цареві креслення казково красивого палацу, святий Фома не став його будувати, а зайнявся проповідуванням серед будівельників «слова Христового», за що Гондофер посадив апостола за грати. Після звільнення святий Фома продовжував займатися християнським місіонерством в Індії, за що був урешті-решт убитий індуїстським жерцем, після чого гробниця святого Фоми, як місце поховання чергового християнського мученика віри, відразу перетворилася на місце паломництва всіх індійських християн.

3Анаїран (араб, хаварі) – апостол.

580

Є тут особливі люди, звуть їх куїгуї (йоги)1; живуть вони довше від інших, від півторасот до двохсот років, і дужі, куди схочуть, можуть іти; у монастирі всі справи, усі служби ідолам виконують, немов юнаки; і це від стриманості і хорошої води. Їдять вони більше рис і молоко. Дивним здасться вам те, що вони їдять: приймають вони ртуть із сіркою; пиття виробляють із цієї суміші й кажуть, що воно додає їм життя; щоб довше жити, приймають вони пиття з дитинства. Хто довго живе, той приймає це пиття із сіркою та ртуттю.

Є в Маабарі особлива віра; хто її дотримується, дуже стриманий, життя веде суворе й ходить голим, нічого йому немає, і ніщо не прикрите2. Моляться вони бикові, і багато хто на лобі носить маленького бика з міді чи з бронзи з позолотою, прив’язують його тут. Спалюють вони кістки бика, виробляють з нього порошок і натирають ним тіло з таким же благоговінням, з яким християни – святою водою. З чашок і з тарілок не їдять, а їдять на листах або райського яблука, або на інших великих, але не на зелених, а на сухих. У зеленого листя, кажуть вони, є душа, а тому грішно з нього їсти; усякій тварині бояться вони завдати чогось гріховного; скоріше помруть, а не вчинять того, що вважають гріхом. А коли їх запитують, навіщо вони ходять голими й не соромляться, вони відповідають: «Голі ми, бо нічого у світі не прагнемо; народилися ми на світ без одягу, голими. Не відчуваємо за собою плотського гріха, а тому не соромимося своєї голизни, так само, як ви не соромитеся виставляти свою руку чи своє обличчя. Ви прикриваєте свою голизну й соромитеся, бо відчуваєте свій плотський гріх»...

Скажу вам ще, ніякої тварі вони не вбивають, ані тварини, ані мухи, ані блохи, ані свиней, ані черв’яків. У всіх них, кажуть вони, є душа, і тому їх їсти грішно. Не їдять вони нічого зеленого, доки не засохне, ані трави, ані коріння; душа в усьому зеленому. Сплять вони на землі; нічого немає ані під ними, ані над ними; і просто дивно, як вони не помирають, а ще й довго живуть.

1Йога – одна з релігійно-містичних течій класичного індуїзму.

2Можливо, йдеться про джайнів – поборників джайнізму – своєрідного аскетичномістичного віровчення, творцем якого індійська традиція вважає царевича Вардхаману Махавіру (VI – V ст. до н. е.).