PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

541

Коли я спочатку оселився на цьому місці, я думав, що це тимчасово, а пройшло вже п’ять років з того часу. Легенька моя хижа стала вже потроху руйнуватися, на даху гниле листя, на огорожі виріс мох. Якось випадково доходять новини, і якщо про столицю щось чую, то дізнаюсь, що з того часу, як сховався я в цих горах, багато шляхетних людей померло. Про тих, на кого й не зважають, дізнатися щось неможливо. Крім того, скільки зникло домів під час численних пожеж. І тільки в тимчасовій моїй хижі, будучи одиноким, не хвилюєшся.

І хоча вона тісна, є в ній ліжко, щоб спати, і циновка для сидіння. Притулок для однієї людини достатній. Рак любить невелику раковину. Сокіл живе на голих скелях. Бо він ховається від сторонніх людей. Я подібний до них…

Люди, які живуть в столиці, житла будують не для себе. Одні будують для жінки, дітей і всіх домочадців, інші для рідних і друзів. Дехто будує для свого господаря чи вчителя, ще хтось для цінностей, волів, коней. Я ж будував для себе, а не для людей. Це через те, що нема людей, які йшли б зі мною поруч, немає до кого звернутись із проханням. Якби я побудував більше житло від сьогоднішнього, то кого приймати мені, кого селити?

Ось наші друзі: вони цінують багатство, на перше місце ставлять вміння поводитией. Вони не люблять чутливих і прямих людей. Краще робити друзями музику, квіти й місяць.

Ось наші слуги: їх хвилює розмір винагороди, чи покарання, на перше місце вони ставлять милості господарів, якими вони користуються. Крім того, любиш їх, жалієш, але бажаного відпочинку від турбот нема. Немає краще, ніж зробити себе своїм слугою. І якщо став таким слугою, і треба щось зробити, то звертаєшся сам до себе. Нехай це не зручно, проте легше ніж служити людям і дивитися на інших. Якщо є справа і треба йти кудись, то й ідеш сам. І хоча це тяжко, не треба турбуватися про коня, сідло, волів та колісницю. Себе я розділив на частини, які виконують дві служби. Руки – служать, а ноги – ніби колісниця, і моєму серцю вони догоджають. Серце знає страждання тіла і, коли важко, дає відпочинок, якщо воно здорове, то наказує служити. І коли наказує, то не без міри. Коли ж справа не виходить, то серця не турбуєш. Тим більше, постійно ходиш пішки, постійно працюєш – це покращує життя. Чому ж постійно

543

робив Сюріхадоку1. Чи ця бідність і зневага – відплата тобі або ж душа, перебуваючи в неправедності, бентежить тебе?»

Другого року Кенряку (1212), третього місяця писав брат Ренін, у хижі на горі Тояма.

Кенхо-хосі Цуредзурегуса (записки з нудьги)

...За правління екс-імператора Готоби своєю вченістю славився Юкінага, колишній губернатор провінції Сінано. Якось його серед інших знавців запросили до двору на диспут щодо юефу2. У розпалі суперечки Юкінага забув назву двох чеснот з «Танцю семи чеснот», за що його прозвали Молокососом П’яти чеснот. Це було дуже уразливо, і Юкінага, закинувши науки, пішов від світу.

Наставник Дзітін3 запрошував до себе всіх, хто мав якийсь талант, навіть простолюдинів, і коли Юкінага потрапив у незручну ситуацію, він запропонував йому своє покровительство.

Монах Юкінага створив «Повість про родину Тайра» й навчив сліпого на ім’я Сьобуцу розповідати її. Тому найяскравіше описаний у цьому творі монастир Енря-кудзі. Близько знаючи Куро Хогана4, Юкінага описав його життя. З Каба-но Кандзя5 він, мабуть, не був так добре знайомий і багато з його діянь у своєму творі упустив.

Сьобуцу був родом зі східних провінцій і, в розмовах з вояками, дізнавшись багато і про самих ратників, і про військове мистецтво, допоміг Юкіназі описати все це.

Теперішні біва-хосі6 вчаться вдавати природний голос Сьобуцу.

1Один із учнів Будди, який був відомий своїми поганими здібностями.

2Юефу – жанр традиційної китайської поетично-пісенно-танцювальної творчості.

3Дзітін (1155 – 1225) – посмертний титул першого історика Японії (автора «Записок дурня»), знаменитого монаха Йосімідзу Касьо – видатного поета й релігійного діяча (лідера буддійської секти Тендай). Ім’я в чернецтві – Дзіен («круг благодаті»).

4Куро Хогая (1159 – 1189) – прізвисько знаменитого полководця Мінамото Йосіцуне, одного з активних учасників антитайрівського руху клану Мінамото.

5Каба-но Кандзя (1156 – 1193) – посмертне ім’я знаменитого вояка армії «білих» Мінамото Норійосі.

6Біва-хосі – сліпий монах – співець билин, японський аналог давньоруського гусляра та українського кобзаря.

544

ТЕМА 14 МУСУЛЬМАНСЬКА ІНДІЯ План

1.Характеристика джерел.

2.Господарське життя. Причини економічної стагнації.

3.Побутові традиції.

4.Політичний устрій і соціальна структура суспільства.

5.Етика та родинні стосунки. Ментальність населення.

6.Військова справа.

7.Релігійне життя. Мусульмансько-індуські відносини.

8.Кримінальна ситуація і судова система.

Джерела

1.Хожение за три моря Афанасия Никитина // Библиотека литературы Древней Руси / РАН. ИРЛИ; Под ред. Д. С. Лихачева, Л. А. Дмитриева, А. А. Алексеева, Н. В. Понырко. – СПб.: Наука, 1999. – Т. 7: Вторая половина XV века. – 581 с.

2.Марко Поло. Книга о разнообразии мира. – М.: Наука, 2010. –

145с.

Література

1.Антонова К. А., Бонгард-Левин Г. М., Котовасий Г. Г. История Индии. – М., 1979. – С. 186 – 210.

2.Виташевасая М. Н. Странствия Афанасия Никитина. – М.,

1972.

3.Губер П. К. Хождение на восток веницейского гостя Марко Поло, прозванного Миллионщиком. – Л., 1929.

4.История Востока: В 6 т. М., 1995. Т. 2: Восток в средние века. –

С. 451 – 486.

5.Кримський А. Ю. Що таке «фута» і «фугунь» у Аф. Нікітіна XV віку? // Записки історично-філологічного відділу ВУАН.

1928. Кн. 12. – С. 265 – 269.

6.Минаев И. П. Старая Индия: Заметки на «Хожение за три моря Афанасия Никитина». – СПб., 1881.

7.Осипов А. М., Александров В. А., Голъдберг Н. М. Афанасий Никитин и его время. – М., 1986.

8.Семенов Л. С. Путешествие Афанасия Никитина. – М., 1980.

545

9.Aiyangar S. К. A little Known Chapter of Vrjayanagar History. – Madras, 1916.

10.King J. S. The History of the Bahmani dynasty. – London, 1900.

11.Pelliol P., Ilambis L. Notes on Marco Polo: In 2 v. Paris, 1960 V 1

– 2.

Методичні рекомендації

Завоювання мусульманами Індії відкрило новий етап в історії індійського народу. Всі сфери суспільного життя опинилися під впливом завойовників. Мусульмани запровадили нові форми економічної і політичної організації, свої традиції в культурі і повсякденні. Поширюється арабська мова, яка стала основою діловодства і красного письменства. Завданням цього практичного заняття є вивчення масштабів і глибини суспільних змін, які відбулися в Індії після приходу мусульман. Для цього у розпорядженні студентів тексти відомих середньовічних мандрівників Марко Поло і Афанасія Нікітіна. Порівнюючи стан індійського суспільства в подорожніх нотатках Марко Поло і Афанасія Нікітіна з інформацією, яка міститься в текстах Бани і Сюань-цзана) студенти можуть виявити рівень збереження основ індійської цивілізації в умовах мусульманського панування. Водночас слід встановити причини консервативності індійців і здатність зберігати свої традиції суспільних відносин.

Для того, щоб збагнути сутність соціальних змін в Індії після ісламського завоювання, слід уважно вивчити господарське життя в країні, зовнішню торгівлю, тотальну мілітаризацію. Потрібно показати зв’язок між цими факторами і економічною стагнацією, яка наступила після нетривалого часу панування мусульман.

Фрагменти історичних джерел, які наведені нижче містять багато інформації про повсякденне життя індійців. Студентам слід встановити нові звичаї, які були привнесені мусульманами. Важливо також з’ясувати корінні відмінності між традиціями державності індусів і державними інституціями мусульман.

Аналізуючи на основі вказаних джерел сферу моралі, або родинного життя в мусульманській Індії, студенти повинні враховувати рівень усвідомлення їх авторами подорожніх записок.

546

Цікавим є питання військової організації індійських мусульман. Студентам варто визначити новизну армійської системи завойовників і її істотну відмінність від військових традицій індійців.

Ґрунтовного вивчення потребує також питання релігійного життя в мусульманській Індії. Потрібно з’ясувати особливості релігійної політики мусульманських володарів. Крім цього студентам варто проаналізувати систему судочинства і кримінальних покарань, про які йдеться в джерелах.

Опрацьовуючи матеріал історичних джерел, студенти повинні враховувати рівень освіченості і поінформованості авторів текстів і обережно ставитися до їх оціночних суджень

Афанасій Нікітін

ХОЖЕНІЄ ЗА ТРИ МОРЯ (ПОДОРОЖ ЗА ТРИ МОРЯ)

У рік 6983 (1475) отримав я записи тверського купця Афанасія, що пробув чотири роки в Індії, куди (він) ходив, як пише, з Василієм Папіним. Я розпитав, коли Василій ходив з кречетами послом від великого князя, і мені відповіли, що за рік до казанського походу (коли князь Юрій перебував під Казанню) повернувся він з Орди і тоді ж його під Казанню застрелили. Якого року (Афанасій) пішов і коли повернувся із Індії та помер – того в записах не знайшов, – але переказують, нібито помер, не дійшовши до Смоленська. Ці записи (він) зробив своєю рукою, а гості (закордонні купці?) привезли його власноручні зошити до Москви дякові великого князя Мамирєву Василію.

** *

За молитву святого отця нашого, господа Ісуса Христа – сина Божого, помилуй мене, раба свого грішного Афанасія Нікітіна сина.

Оце записав власне грішне ходіння за три моря: перше море Дербентське – море Хвалитське, друге море Індійське – море Гундустанське, третє море Чорне – море Стамбульське.

Пішов від Спаса святого златоверхого та з його милістю, від государя свого від великого князя Михайла Борисовича

547

Тверського та від владики Геннадія Тверського, і від (воєводи) Бориса Захар’їча.

І пішов Волгою донизу. І прийшов у монастир Колязін (Калязін) до Святої Трійці й до святих мучеників Бориса й Гліба.

Ів ігумена Макарія та у святої братії благословився. І з Колязіна пішов на Углеч (Угліч), а з Углеча відпустили мене привітно. І звідти пішов із Углєча, і приїхав з іншою грамотою великого князя в Кострому до князя Александра. І відпустив (він) мене привітно. І на Плесо приїхав вельми щасливо.

Іприїхав я в Новгород у Нижній до Михайла Кісельова та до митника Івана Сараєва, і вони мене відпустили привітно. Але Василій Папін два тижні тому повз міста проїхав, і я два тижні чекав у Новгороді в Нижньому Хасан-бека — посла татарського ширваншаха, що їхав з кречетами від великого князя Івана, а кречетів у нього дев’яносто.

Іпоїхав я з ними на низ Волгою. І Казань ми проїхали щасливо, нікого не бачили, і Орду ми проїхали, і Сарай ми проїхали. І ввійшли ми в Бузань. Тут натрапили на нас три поганих татарина та принесли нам брехливі вісті: «Султан Кайсим підстерігає гостей у Бузані, а з ним три тисячі татар». І посол ширваншаха Хасан-бек дав їм по каптану й по полотну, щоб провели повз Астрахань. А вони, погана татарва, по каптану взяли, але в Астрахань царю вістку дали. І я своє судно покинув та з товаришами своїми пересів на судно посольське.

Поїхали ми повз Астрахань, а місяць світить, і цар нас побачив, і татарва нам кричала: Качьма – Не тікайте!» А ми того нібито не чули й утікали під парусом. За наш гріх цар послав за нами всю свою орду. Наздогнали вони нас на Богуні та почали обстрілювати. І в нас застрелили людину, а в них двох татар застрелили. І судно наше менше на частоколі стало, і вони його взяли й негайно розграбували, а мої дрібні манатки всі на меншому судні знаходилися.

А ми на великому судні дійшли до моря, але в гирлі Волги стало юно на мілину, і вони нас тут захопили й веліли нам тягти судно назад угору до частоколу. А там судно наше велике пограбували та чотири голови руські – взяли, а нас відпустили голими головами за море, вгору ж нас не пропустили, щоб звістку не передали.

548

Іпішли ми плачучи до Дербента двома кораблями; на одному судні посол Хасан-бек і таджики та нас русаків десять голів; на іншому судні – шість москвичів та шість тверичів, та корови, та харч наш. А постала буря на морі, і судно менше розбилося об

берег. А тут є містечко Тархі, і (деякі наші) люди вийшли на берег, а прийшли кайтаки1 та людей (цих) усіх полонили.

Іприйшли ми в Дербент, куди Василій дістався без пригод, а нас – пограбували. І били ми чолом Василію Папіну та послові ширваншаха Хасан-беку, що ми з ними прийшли, аби

потурбувалися про людей, яких кайтаки полонили під Тархі. І Хасан-бек потурбувався і їздив на гору до Булат-бека2. І Булатбек послав до ширваншаха скорохода (повідомити): «Пане, судно руське розбилося під Тархі, і кайтаки, прийшовши, людей полонили, а товар їхній розграбували».

Іширваншах негайно послав до князя каймаків – свого шурина Халіль-бека – посла (сказати): «Судно розбилося під Тархі, і твої люди, прийшовши, людей полонили, а товар їхній пограбували. Так ти щоб, для мене, людей до мене прислав і товар їхній зібрав, бо ті люди послані на моє ім’я. А яка буде тобі знадоба від мене, і ти до мене пришлеш, і я тобі, своєму братові, не заважатиму. А ті люди йшли на моє ім’я, і ти б їх відпустив до мене доброю волею, заради мене». І Халіль-бек без перешкод негайно відпустив усіх

людей до Дербента, а з Дербента відправили їх до ширваншаха в орду його – коїтул3.

Ами поїхали до ширваншаха в його коїтул і били ми йому чолом, щоб нас пожалував, чим дійти до Русі. І не дав він нам нічого, мовляв, нас багато. І ми заплакали й розійшлися хто куди:

вкого що є на Русі – той пішов на Русь, а хто винен – той пішов куди його очі понесли, а декотрі – залишилися в Шемасі, а інші – пішли до Баки (Баку) працювати.

Ая пішов до Дербента, а з Дербента – до Баки (Баку), де вогонь горить невблаганний; а з Баки пішов за море до Чебокара (Чапакура), і тут в Чебокарі жив я шість місяців та в Сарі в Мазендеранській землі жив місяць. А звідти (пішов) до Аміля

1Кайтаки – жителі гірського західнодагестанського князівства Кайтак.

2Булат-бек – правитель Дербента.

3Коїтул (тюрк.) – ставка.

549

(Амоля) і жив тут місяць, а звідти – до Дімованта (Демавенда), – а з Дімованта – до Рея, де вбили Хусейна з дітей Алі онуків Мухаммеда, який так їх (убивць Алі) прокляв, що 70 міст розвалилися. А з Рея (пішов) до Кашеня (Кашана), і перебував я тут місяць, а з Кашеня – до Наїна, а з Наша до Єзда, і тут жив я місяць, а з Єзда – до Сирчана (Сирджана), а із Сирчана – до Тарома, де худобу годують фініками ціною по чотири алтини за батман1. А із Тарома (пішов) до Лара, а з Лара – до Бендеря (Бендері). І є тут пристань Гурмизька (Ормузька) та море Індійське, а парською мовою – Гундустанська дарія2. Звідти йти морем до Гурмиза (Ормуза) чотири милі.

А Гурмиз розташований на острові, і море покриває його двічі на день. І туг я зустрів перший Великдень, а прийшов я в Гурмиз за чотири тижні до Великодня. А тому я міста не всі описав, що багато міст великих. А в Гурмизі сонце буває спекотне, людину спалить. А в Гурмизі пробув я місяць, а з Гурмиза після Великодня пішов я тавою3 з кіньми за море Індійське в Радуницю.

І йшли ми морем до Мошката (Маската) 10 днів; а від Мошката до Дегу – 4 дні; а від Дегу – до Кузрята (Гуджарата), а від Кузрята – до Конбата (Камбея), відомого фарбою та лаком. А від Конбата йшли ми тавою шість тижнів морем до Чювіля (Чаула) та прийшли на сьомий тиждень по Великодню.

І є тут Індійська країна. Люди ходять усі голі, голову не покривають і груди голі, а волосся в одну косу заплетене, і всі ходять пузаті, а діти щороку народжуються, і дітей у них – багато. А чоловіки й жінки – усі голі й усі чорні. Я ж куди ходжу, так за мною людей багато, бо дивуються білій людині. А князь їхній – фата на голові, а інша на стегнах; а в бояр їхніх – фата на плечах, а інша на стегнах. Княгині ходять – фата через плече обгорнута, а інша – на стегнах. А слуги княжі та боярські – фатою стегна обгорнуті й щит і меч у руках, а дехто зі списами, а деякі – з ножами, а декотрі з шаблями, а інші – з луками й

1Алтин – руська грошова одиниця, дорівнювала шести грошам; батман (перс.) – міра ваги, метрична ідентифікація ускладнена. Батман (перс.) – міра ваги, метрична ідентифікація ускладнена.

2Дарія (перс.) – море.

3Тава, даба (маратх.) – корабель.

550

стрілами; усі голі й босі, але дужі й волосся не голять. А жінки ходять – голова не покрита й цицьки голі; а хлопчики та дівчатка до семи років ходять голими з непокритим соромом.

А із Чювіля пішли суходолом і йшли вісім днів до Палі – то індійські гори. А від Палі – десять днів до Умрі – то є місто індійське. А від Умрі – сім днів до Чюнеря (Джуннара).

(Володарює) тут індійський (хан) Асад-хан Чюнерський (Джуннарський) – холоп мелік ат-туджара1 . І тримає він від мелік ат-туджара сім тем2 (тобто 70 тисяч війська). А мелік аттуджар сидить на 20 тьмах (200 тисячах війська) і б’ється з кафарами3 двадцять років, причому то його поб’ють, то він багаторазово б’є їх. Сам же хан Асад їздить на людях. А слонів у нього багато й коней добрих багато, і людей хорасанців у нього багато. А привозять їх (коней) із Хорасанської землі, інших – із Орабанської (Аравійської) землі, інших – з Туркменської, а інших

– із Чагатайської землі4, і привозять усе морем у тавах — індійських кораблях.

І я грішний привіз жеребця в Індійську землю та з Божою допомогою дійшов з ним до Чюнеря, і обійшовся він мені у сто рублів. Зима ж у них настала з дня Трійці. А зимували ми в Чюнері, де жили два місяці. Щодня й щоночі чотири місяці всюди вода й багнюка. Тими ж днями в них орють і сіють пшеницю та рис, та горох, та все їстівне. Вино ж у них виробляють із (молока) великих горіхів, (що звуть) козі гундустанськими, а брагу виробляють із татни5. Коней же годують горохом і варять кінірі з цукром і з маслом та годують коней, та зранку ще дають їм шешні6. В Індійській же землі коні в них не водяться, в їхній землі водяться воли й буйволи, на них же їздять і товар возять, усе роблять.

1 Мелік ат-туджар – пан купців, прізвисько Махмуда Гавана (1405 – 1481) – першого міністра індомусульманської держави Бахманідів у часи її розквіту.

2Тьма (давньорус.) – десять тисяч, безліч.

3Кафари (від араб, кафір) – невірний.

4Чагатайська земля – улус Чагатая (другого сина Чінгіс-хана) та його нащадків – одна з держав, що утворилася після розпаду Великої Монгольської імперії. Кордони держави Чагатаїдів динамічно мінялися, але її серцевину складали Східний Казахстан і частина Середньої Азії.

5Козі гундустанська, гоузі хінді (перс.) – кокосовий горіх; татна – сік, що отримують із кори пальми сорту пальміра.

6Кічірі, кхічрі – індійське блюдо із суміші овочів з приправами; шешні – рисові коржі.