PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

471

– Від часів років Хоген і Хейдзі (1156 – 1160) я неодноразово приборкував неслухів государя й за це надмірно був осипаний милостями трону. З благоговінням скажу – я став дідом самого імператора й першим йото міністром. Мені нема чого більше бажати на світі! Лише за одним – що не пощастило мені побачити відрубану голову Йорітомо, жителя краю Ідзу! Тільки це заважає мені померти зі спокійним серцем! Після моєї смерті не споруджуйте храмів і пагод, не відправляйте заупокійну службу. Негайно відрядіть сильне військо, відрубайте голову Йорітомо і повісьте над моєю могилою! Це мені буде найкращою втіхою! – так сказав він і, воістину, гріховним те було бажання !

4-го дня того ж місяця спорудили дощаний настил, полили водою, і Кійоморі качався на цих дошках, щоб якось полегшити нестерпні муки, але й це не полегшило його страждання. Так, корчачися в нестерпних муках, він урешті-решт помер. Від гуркоту карет, від тупоту верхових коней здригалося небо й тремтіла земля – то знать поспішала до Рокухари із співчуттям з нагоди його смерті. Здавалося, сталася б біда із самим володарем Піднебесної, галас і метушня були б не більшими!..

Не можна було зволікати, і сьомого дня того ж місяця тіло Кійоморі віддали вогню в Отагі. Кістки його зібрав у торбу й повісив собі на груди святійший чернець Ендзіцу; потім він вирушив у край Сетцу й поховав рештки на Острові Сутри.

Був Кійоморі могутнім і владним, по всій країні гуркотіло його грізне ім’я, і все ж, в одну мить у дим перетворившися, розвіявся він у небесах над столицею. Тільки кістки недовгий час ще залишалися, але невдовзі прибережний пісок, граючись, засипав їх, і кістки, змішавшись із землею, розсипалися прахом...

22-го дня того ж місяця государ-інок Госіракава повернувся до свого палацу Ходзюдзі, Помешкання Віри, постійної резиденції після зречення від трону... 1-го дня третього місяця всім священикам Нари повернули колишній духовний сан; найвищим указом їм повернули всі колишні монастирі й угіддя. 3-го дня того ж місяця почалася відбудова Великого Східного храму...

У позаминулому році рід Тайра втратив князя Сігеморі. Цього року помер Правитель-інок. Було зрозуміло, що удача їхня вичерпується. Тепер ніхто вже не хотів їх підтримати, хіба що ті,

472

хто довгі роки користувався їхньою милістю. А на Сході перед Мінамото покірно гнулися й дерева, і трави!..

А тим часом у столиці 16-го дня того ж місяця в домі Тайра князь Мунеморі, анітрохи не хвилюючись за результат цих битв, знову дістав звання дайнагона, а 3-го дня десятого місяця його призначили Середнім міністром. 7-го дня того ж десятого місяця він вирушив до палацу імператора – дякувати за призначення на цю посаду. Його супроводжували 12 вельмож з дому Тайра та 16 знатних царедворців на чолі зі старшим курандо...

Ченці Нари та Святої Гори Хіей, служителі храмів Кумано й Кімбусен, усі, включаючи жерців великого святилища Іee, відійшли від Тайра й стали на бік Мінамото. На всі чотири сторони світу розіслали укази государя-інока Госіракави з наказом винищити неслухів Мінамото; але ні рескриптів, ні указів уже ніхто не виконував, бо всім було зрозуміло, що накази ці віддані тільки через науськування Тайра.

СУВІЙ СЬОМИЙ

...На початку третього місяця 2-го року Дзюей (1183) між володарем Камакури Йорітомо та Иосінакою з Кісо виникла ворожнеча, і Йорітомо направив проти Йосінаки військо, більше десяти тисяч вершників...

Тайра тим часом, дізнавшись, що Кісо, захопивши землі Тосен і Хокуроку, іде на столицю з 50-тисячним військом, ще минулого року оголосили, що навесні, тільки-но підросте трава на корм коням, бути великій битві. З усіх країв – Санг’їядо та Сан’йодо, Нанкайдо та Сайкайдо – примчала до них на допомогу в столицю тьма-тьмуща вояків-самураїв. Прискакали вояки й із області Тосен – із земель Омі, Міно та Хіда. Із земель, розташованих на захід від приморських земель Токайдо, прибули всі, але з країв, розташованих на схід від землі Тоотомі, не прибув жоден. В області Хокуроку, із земель на північ від Вакаси, жоден самурай теж не відповів на заклик Тайра.

Отже, було вирішено насамперед знищити Йосінаку з Кісо, а вже потім розправитися з Йорітомо; і ось на північ, у край Хокуроку, вирушило воїнство Тайра. Воєначальниками призначили Кореморі.., – загалом у війську було шестеро

473

головних воєначальників і більше 340 славетних вояків-самураїв, загалом же дружини Тайра налічували понад сто тисяч вояків. 17го дня четвертого місяця 2-го року Дзюей (1183) полишили вони столицю й вирушили на північ. У дорозі, від самої Застави Зустрічей, Аусака, безсоромно грабували вони всі селища, які траплялися їм на шляху, не жаліли навіть державного майна, без залишку забирали зерно — подать місцевої знаті імператорському дворові. Доки військо просувалося на північ через придорожні селища Ciгa, Карасакі, Мікавадзірі, Мано, Такасіма, Сіоцу та Каїдзу, народ, не в змозі терпіти образи й розорення, розбігався й ховався в горах і долинах...

...8-го дня п’ятого місяця Тайра зосередили все своє військо в долині Сінохара, що в краю Kaгa. Сто тисяч вояків розділили на дві дружини – одна становила головні сили, іншій належало піти в обхід, аби вдарити по ворогові з тилу...

Отже стали віч-на-віч обидва війська – Тайра й Мінамото, підійшли так близько один до одного, що лише три тьо1, не більше, їх розділяли. Міяамото зупинилися, і Тайра теж завмерли нерухомо. ...гарячкували та рвалися в бій вояки, сперечаючись один з одним за перемогу, але Мінамото стримували свій запал і не розпочинали вирішальну битву, прагнучи одного – відтягти час, дочекатися початку ночі й відтиснути дружини Тайра до прірви Курікара... А тим часом вечоріло, і, на жаль, великою бідою обернувся вечір для Тайра!

Нічні сутінки вже погустішали, коли дружини Мінамото – більше десяти тисяч вершників, – обійшовши ворога з півдня та з півночі, підійшли до околиці храму бога Фудо біля перевалу Курікара і, разом вдаривши в сагайдаки, дружньо виголосили бойовий клич. Обернулися Тайра й побачили, що позаду хмарою зметнулися догори білі стяги!.. Як і розрахував Йосінака, Тайра потрапили до пастки – нічна темрява поступово ставала дедалі непрогляднішою, а з усіх боків, і ззаду, і спереду, наступали на них вороги.

– Зупиніться! Назад! Не можна бігти, це ганьба! – кричав дехто з вояків Тайра, і було таких немало, але більшість уже

1 Тьо – традиційна японська одиниця виміру довжини. Приблизно дорівнює 110 м.

474

подалася, і ніхто не зумів би повернути назад втікаючих – поспішаючи випередити один одного, майнули вони донизу, прямо в безодню, в ущелину Курікара. ...самураї, на яких Тайра покладали надії як на головну свою силу, – усі загинули, усіх поховала ця безодня...

Воєначальники Тайра, князі Кореморі й Мітіморі, чудом зберігши життя, відступили в край Кагу. Із 70 тисяч їхніх вершників уціліло ледь тисяч двадцять, не більше... Загинув у цій битві Томонорі, правитель Мікави, молодший брат Правителяінока. Загинуло безліч самураїв. А військо Кісо, переваливши через вершину Сіхо, зупинилося біля Оданакі, біля кургану Сінно, що в краю Ното... Понад сто тисяч вояків покинуло столицю 17-го дня минулого четвертого місяця, і здавалося – ніхто й ніщо не зможе протистояти такій силі; нині ж, наприкінці п’ятого місяця, до столиці повернулося трохи більше двадцяти тисяч...

14-го дня сьомого місяця того ж року Садайосі, правитель землі Хіго, придушивши заколот на острові Кюсю, повернувся в столицю та привів із собою понад три тисячі вершників-самураїв із кланів Кікуті, Мацура й Харада. Південні землі вдалося якось замирити, але на півночі й сході по-старому смуті не видно було кінця-краю...

Тим часом государ-інок Госіракава, дізнавшись, мабуть, що Тайра збираються примусити його разом з ними таємно покинути столицю, крадькома вислизнув з палацу та в супроводі одного лише Правого конюшого Сукетокі, сина дайнагона Сукекати, попрямував до гори Кураяма. Жодна душа не знала про його втечу... Не знайшлося людини, яка б знала, де подівся государінок. Усі були вельми здивовані.

Чутка про те, що государ-інок Госіракава вже покинув столицю, поширилася по місту, викликавши велику розгубленість у серцях. Ну а розгубленість і збентеження Тайра й зовсім не описати словами! Здавалося, якби в кожен будинок увірвалися вороги, то й тоді не виникло б такого переполоху! Адже Тайра вже давно замислили у вирішальний час захопити й государяінока, і правлячого владику та разом з ними втекти на Захід. Тепер же, коли виявилося, що государ-інок їх покинув, вони

475

уподібнилися до людини, яка, в надії сховатися від дощу під прикриттям могутніх гілок, несподівано відчуває, що вже змокла до нитки й від дощу їй немає порятунку...

...Князь Кореморі в душі давно вже готувався до того, що рано чи пізно роду Тайра доведеться покинути столицю, але коли цей час настав, його охопив великий розпач...

Покидаючи столицю, Тайра разом віддали вогню, спалили дотла весь посад Рокухари. Маєток біля Ставка, маєток Коману, палац на Восьмій дорозі та інші споруди – більше двадцяти маєтків і палаців вельмож та придворних, будинки всіх васалів, а у кварталі Сіракава – понад сорок-п’ятдесят тисяч жител простолюду. Усе, згорівши, перетворилося на попіл!..

160 самураїв, васалів Тайра – намісники правителів різних земель, офіцери двірцевої варти, чини Пошукового відомства, – супроводжували своїх панів, разом же вояцтво Тайра налічувало трохи більше семи тисяч дружинників, – так мало їх уціліло, так мало залишилося в живих після безперервних битв на Півночі та Сході за ці останні два-три роки!..

...Ніч провели вони в рідному гнізді Фукухара...

Зранку Тайра віддали вогню палац государя й зійшли на корабель разом з августійшим володарем...

Так 25-го дня сьомого місяця 2-го року Дзюей (1183) Тайра назавжди розлучилися зі столицею...

СУВІЙ ВОСЬМИЙ

...А 28-го дня того ж місяця Государ-інок повернувся до столиці. 50-тисячне військо Йосінаки з Кісо супроводжувало його почесним ескортом. Йосітака, один з родичів Мінамото з краю Омі, їхав попереду, високо піднявши білий прапор – родинний стяг Мінамото. 20 з лишком років не бачили в столиці білий стяг, сьогодні вперше за ці роки він майорів на вулицях, і дивним це було!..

У покійного імператора Такакури, окрім нинішнього імператора Антоку, було ще троє синів. Другого царевича Тайра забрали із собою на захід, намагаючись із часом проголосити спадкоємцем трону, а Третій та Четвертий царевичі залишилися в

476

столиці... Зрозуміло, що обрання Четвертого царевича на царство відбулося за волею богів...

10-го дня восьмого місяця того ж 2-го року Дзюей (1183) у палаці государя-інока відбулася роздача звань. Кісо став Лівим конюшим і отримав у дар край Етіго, а курандо Юкіїе – край Бінго. Більше того, указом государя Госіракави наказано було надалі йменувати Йосінаку з Кісо полководцем Вранішнє Сонце. Але край Етіго не припав Кісо до душі, і тоді йому дарували натомість край Ійо. А Юкіїе не сподобалася земля Бінго, і йому віддали землю Бідзен. Окрім них, ще 10 родичів Мінамото удостоїлися різних придворних звань.

А16-го дня того ж місяця більше десяти членів родини Тайра позбавили всіх посад і чинів та викреслили їхні імена зі списків придворних...

Хоч і сказано, що не світять у небі два сонця, а в країні не буває двох государів, тепер, через неправедні дії Тайра, з’явилося два імператора – один у столиці, інший – на окраїні, у глушині...

Тим часом указом государя-інока Госіракави князю Йорітомо дарували титул сьогуна, Великого полководця – упокорювача варварів, хоча князь нікуди з Камакури не виїжджав і в столицю так і не прибув... Він був у коричневому каптані й високій лакованій шапці. Голова здавалася занадто великою для короткого тулуба. Лицем він був дуже красивий, і мова звучала витончено.

– Тайра втекли із столиці, налякані моєю силою, – сказав він.

–На їхнє місце в столицю вдерлися Йосінака та Юкіїе. Але обох гонористість охопила, вони занадто багато про себе мислити почали, зажадали більшого, ніж заслужили... Я хотів би негайно від государя-інока августійший указ про їхнє знищення отримати!..

Атим часом дружини Кісо заполонили всю столицю, вломлювалися без розбору в будинки, чинили грабунки й розбій. Не пощадили навіть володіння храмів Яхата й Камо, косили в полях недозрілий рис на корм своїм коням, зламували комори, дочиста забирали майно, грабували перехожих на вулицях, роздягали догола, забирали вбрання. «За Тайра всі тремтіли перед панами з Рокухари, – ремствували люди. – Але щоб роздягати

477

перехожих – до цього справа не доходила! Тепер Мінамото змінили Тайра, та від такої заміни лише одні збитки!»...

Тільки-но розлетілася чутка, що государ-інок гнівається на Кісо, самураї в усіх П’яти Ближніх землях, які спочатку виявили було покірність Кісо, одразу ж від нього відпали та стали на бік государя... Усі самураї північних земель уже покинули Кісо, бо війська в нього залишилося мало – тисяч 6 – 7 вояків, не більше...

Государя-інока Госіракаву посадили в паланкін і понесли геть із палацу... А правлячого малолітнього імператора Готобу посадили в човен і відштовхнули на середину ставка...

...Кісо взяв дружиною дочку колишнього канцлера Мотофуси, нав’язав себе зятем шляхетному домові. А 13-го дня того ж місяця він несподівано позбавив придворних звань і посад 49 вельмож, починаючи з тюнагона Мотокати. За часів панування Тайра загалом були позбавлені звань 43 вельможі, нині ж Кісо

одним махом розжалував 49 царедворців, отже, його самоправство навіть злодіяння Тайра перевершило!

Тим часом князь Йорітомо, володар Камакури, віддав до столиці братів своїх Норійорі та Йосіцуне, наказавши покласти край безчинствам Йосінаки. Дорогою до столиці брати почули, що Йосінака спалив палац государя-інока та знову завів країну в морок смути...

Так сталося, що Тайра володіли островом Сікоку, Кісо правив

Мінамото Йорітомо

столицею, а князь Йорітомо – землями

на Сході... Усі застави із чотирьох сторін світу перекрили, державні податі більше не надходили до столиці, і шляхетні, і

низьконароджені уподібнилися до риби, що гине на мілководді. Так, у негараздах і смутах, рік підійшов до свого завершення,

і настав Новий, 3-й рік Дзюей (1184).

478

СУВІЙ ДЕВ’ЯТИЙ

...11-го дня того ж першого місяця Йосінака з Кісо доповів государеві-іноку, що вирушає на Захід, аби покінчити з Тайра. Але 13-го дня, коли, за чутками, він уже готувався покинути столицю, блискавично розлетілася звістка, що князь Йорітомо, відрядив з Камакури 10-тисячне військо, аби покарати Йосінаку за беззаконня й безчинства... У війську ж князя Йорітомо, яке наступало на столицю зі Сходу, основні сили очолював Норійррі, рідний брат князя, а допоміжні дружини вів Куро Йосіцуне, наймолодший з його братів, і з ними понад тридцять шляхетних та можновладних витязів. Разом же східне вояцтво Мінамото налічувало, за чутками, 60 тисяч вершників...

...почалася битва. Вояки Кісо билися хоробро, обороняючи міст Удзі, і певний час трималися, відбиваючи натиск східних вояків, проте тих було набагато більше, вони несамовито рвалися вперед, і захисникам мосту, розбитим ущент, довелося тікати...

Військо Кісо було розгромлено. Володареві Камакури послали з посильним повідомлення про битву...

Тим часом Куро Йосіцуне, піклуючись про безпеку государя, довірив керівництво битвою своїм васалам, а сам, взявши з собою кількох витязів при повному озброєнні, поскакав до палацу, на Шосту дорогу...

З повагою виконуючи наказ, Йосіцуне виставив охорону біля воріт з усіх чотирьох боків двірцевої огорожі, а через деякий час підійшла й решта його васалів, так що невдовзі стало їх більше десяти тисяч.

В цей час Йосінака задумав було захопити государя-інока й разом з ним втекти на захід, щоб возз’єднатися там з Тайра, і вже відібрав для цього 20 наймогутніших своїх васалів, але, почувши, що Куро Йосіцуне випередив його і вже взяв палац під охорону, вигукнув: «Отже, кінець усьому!» – і з гучним криком врізався в гущу ворожих вояків, яких було десятки тисяч. Не один раз здавалося, що смерть ось-ось його спостигне, але все ж таки йому поталанило пробитися й вирватися з ворожого оточення...

...Тим часом Йосінака, зовсім один, мчав до Авадзу, Соснового гаю. А справа була 21-го дня першого місяця, вже спустилися ранні сутінки, земля взялася тонкою кригою. Не

479

помітивши, що попереду розкинулося глибоке заливне поле, він спрямував туди коня й провалився в рідку багнюку настільки глибоко, аж кінь занурився у воду ледь не з головою. Підвівшися на стременах, Йосінака понукав і хльостав коня, але той не рухався з місця... Йосінака оглянувся, і тієї самої миті самурай з клану Міура Ісіда Тамехіса, що скакав за ним навздогін, із силою натягнувши тятиву, послав стрілу прямо йому в обличчя. Тяжко поранений, Йосінака похилився, впав уперед, уткнувшися головою в кінську шию. Тут до Йосінаки підскочили два челядники Ісіди та врешті-решт зняли йому голову з плечей...

Так завершилася битва біля Авадзу, Соснового гаю.

...Тайра ще взимку минулого року покинули берег Ясіми в краю Санукі, переправилися морем у край Сетігу, в затоці Наніва, і знову оселилися у своїй старій вотчині Фукухара. Тут у місцевості, що іменують Ітінотані, вони побудували фортецю; на заході спорудили укріплення, які захищали тил, а зі сходу поставили головну оборону біля гаю Ікута. Сюди, в цю фортецю

– у Фукухару, Ітаядо, Хьоіо та Суму, – Тайра зібрали вояків з усіх восьми земель, що входили в область Сан’йодо, з усіх шести країв, які входять в область Нанкайдо. Сто тисяч вояків налічувало їхнє військо...

29-го дня першого місяця Норійорі та Йосіцуне прибули до палацу государя-інока доповісти, що вирушають на Захід, аби покінчити нарешті з Тайра...

Ізакипіла битва! У бій вступили вояки Тітбу, Асікага, Міура

йКамакура, самураї всіх семи кланів Сходу – Іномата, Кодама, Ношо, Йокояма, Нісі, Судзукі, Сіно; зійшлися, безладно змішалися дружинники Тайра й Мінамото, усе нові вояки ставали на зміну загиблим, заміняли вбитих, вигукували свої імена, і від криків та лементу здригалися навколишні гори, а тупотіння коней, які скакали полем битви в усі боки, нагадувало гуркіт грому! Деякі, взявши на спину поранених, відступали назад, інші, нарівнявшися кіньми, разом падали на землю й помирали, простромивши один одного мечами, треті, затиснувши противника, знімали йому голову з плечей. Обидва воїнства відвагою не поступалися один одному; і було видно, що без підмоги головне військо Мінамото не зможе зламати оборону Тайра.

480

Тим часом Куро Йосіцуне, зайшовши в тил Тайра, на світанку 7-го дня піднявся на перевал Хідейорі, що навис над рівниною Ітінотані, і вже готувався до спуску…громом пролунав бойовий клич! Лише три тисячі вершників було в Йосіцуне, але гірська луна підхопила їхні голоси, і здавалося, немов разом вигукнули понад десять тисяч вояків!

Самурай Муракамі викресав вогонь і підпалив усі споруди у фортеці Тайра – усі хижі, халабуди. А день виявився вітряним, і клуби чорного диму миттєво покрили усе навколо. Перелякані вояки Тайра, шукаючи порятунку, кинулися до узбережжя. Біля берега гойдалася на хвилях безліч суден Тайра, проте переляк був настільки великим, таке тут почалося безладдя, що в один човен набивалося 400, 500 осіб, усі у важких обладунках, – чи дивно, що даремно було сподіватися на порятунок! Три великих судна потонули прямо на очах, навіть на три тьо не встигнувши відійти від берега. Тоді почали брати на човни тільки шляхетних і знатних, рядових же дружинників не пускали, відштовхували алебардами й мечами. А ті хоча й бачили це, хоча й знали, що їх усе одно не посадять, однак хапалися за човни, чіплялися за борт, і багатьом тут відрубали руки, кому по плече, а кому по лікоть, і кров їхня червоним кольором пофарбувала все узбережжя Ітінотані...

...Битва все тривала, і вбитих з обох боків стало так багато, що й не злічити! Перед баштами, серед кілків, трупи людей і коней громадилися горою. Зелень у долині Ітінотані стала багряною. У гаю Ікута біля підніжжя гірського кряжа, на морському березі – всюди лежали тіла вбитих. Одних лише голів, відрізаних рукою дружинників Мінамото, і то нарахували потім більше двох тисяч!

У битві цього дня загинуло більше десяти найшляхетніших витязів Тайра... Так завершилася для них ця битва великим розгромом. Всі, хто шукав порятунку, човнам довірилися сліпо, Що рухають сили вітру і хвиль геть від суші скривавленої. Палила серця гіркота, і їх душі наповнював відчай... Було їх чотирнадцять, областей, роду Тайра покірних, Було сто тисяч бійців у самурайських дружинах відбірних. Були розкіш і влада, і в битвах удача, а нині все розвіялося прахом, і впала остання твердиня!..