PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

611

в ньому рятівний притулок. Але, коли й прийшов справедливий гнів Божий, то не спрямував би він серця ваші до світла. Бо навіть, якби під час настільки великої небезпеки ангел зійшов з неба, питаючи вас: «Якщо приймаєте унію і мирний стан церкви, я вижену ворогів з міста», - ви не погодилися б. А якби і погодилися, брехнею було б ваша згода. Знають це ті, хто говорили кілька днів тому: «краще потрапити в руки турків, ніж франків». Турки, розбігаючись на всі боки, вбиваючи і беручи в полон, прийшли, нарешті, до храму, коли ще не минула перша година ранку, і, побачивши, що ворота замкнені, не зволікаючи, розламали їх сокирами. Коли вони, озброєні мечами, увірвалися всередину і побачили незліченну юрбу, кожен став в’язати свого бранця, бо не було там того, хто противився або не віддавав себе, як вівця. Хто розповість про те, що трапилося там ? Хто розповість про плач і крики дітей, про зойки і сльози матерів, про риданнях отців, - хто розповість? Турок відшукує собі більш приємну; ось один знайшов красиву черницю, але інший, більш сильний, вириваючи, вже в’язав її: причина цієї боротьби і грабежу - кучері, оголені груди, соски, підняті від горя руки. Тоді рабиню в’язали з пані, пана з невільником, архімандрита з воротарем, ніжних юнаків з дівами. Діви, яких не бачило сонце, діви, яких батько ледь бачив, волочились грабіжниками; а якщо вони силою відштовхували від себе, то їх били. Бо грабіжник хотів відвести їх скоріше на місце і, віддавши в безпеці на збереження, повернутися і захопити другу жертву і третю. Насильничали грабіжники, ці месники Божі, і всіх можна було бачити в одну годину пов’язаними: чоловіків – мотузками, а жінок – їх хустками. І можна було бачити, як безперервно виходять з храму і з святилищ храму ряди, подібні до стад і гуртів овець: плачуть, стогнуть і не було шкодуючого. Про храм як я міг би розповісти вам? Що сказав би або що крикнув? Прилип мій язик до гортані моєї. Не можу я зітхнути, бо запечаталися вуста мої. В одну хвилину розрубали собаки святі ікони, викравши з них прикраси, намиста і браслети, а також одежі святої трапези. Блискучі лампади – одні псують, інші забирають; дорогоцінні та святі священної посудозбірні, - золоті та срібні, та іншого цінного матеріалу виготовлені, - в один момент все забрали, покинувши храм пустельним і пограбованим

612

інічого не залишивши. Тоді збулося і на новому Сіоні сказане від Бога через Амоса пророка: «Наступне говорить Господь Бог Вседержитель: «Помщуся я жертовникам Вефіля, і зруйнуються; поламаю роги жертовника, і на землю попадають; і будинок, оточений колонами, зроблю будинком зруйнованим. І загинуть будинки, зроблені зі слонової кістки; винищені будуть багато інших будинків, - говорить Господь. «Одвернувся я від свят ваших, і не стану я втішатись святами вашими, і навіть, якби ви принесли мені всеспалення та жертви ваші, дивитися на них не буду. Геть від мене відлуння співів твоїх, і хвалебну пісню музичних інструментів твоїх не буду слухати». І сказав Господь до мене: «Приходить кінець народу моєму Ізраїлю. Не буде більше, щоб я намагався проходити повз нього без уваги: і затріщать стелі храму в день той», - говорить Господь. Отже, послухайте це, ті, що притісняють з раннього ранку бідняка і поневолюють жебраків землі, - ви, які говорите: «Коли пройде місяць, і ми займемося торгівлею? Коли пройдуть суботи, і ми відкриємо магазини, щоб зробити міру малою, а вага збільшити і ваги зробити неправильними, - щоб заволодіти таким чином сріблом бідних і грошима убогих?» «Того дня, - говорить Господь, - зайде сонце опівдні, і серед білого дня стане темно на землі. І перетворю я ваші свята в скорботу і всі піснеспіви ваші в ридання». Сталося так, що в той страшний день загибелі міста святкувалася і вихвалялась пам’ять преподобної мучениці Феодосії. Відбувалося всенародне свято, бо дуже багато чоловіків

іжінок з вечора проводили всю ніч біля гробниці преподобної. Ще більше прийшло народу рано вранці, коли настав день: але жінки з чоловіками своїми, які вирушили на поклоніння у святкових прикрасах і нарядах, несучи воскові свічки і куріння, несподівано попалися в тенета турків. Бо як могли вони помітити гнів Божий, що вибухнув раптово, при настільки великій ширині міста? Гроза ця, про яку ми говорили, почалася і палила від воріт Харса, і святого Романа, і з боку палацу. Опір ж кораблів і гавані не давав туркам місця приставити тут до стін драбини. Ромеї були сильнішими за турків, вони кидали каміння і метали стріли до третьої години дня, поки не підійшла та частина турків, що грабувала з раннього ранку всередині міста. Побачивши, що ромеї б’ються проти тих, які були поза стінами, вони, видавши з

613

усієї сили крик, побігли на верх стіни. Ромеї ж, побачивши турок всередині міста, зі скорботним криком: «Горе мені», - стали падати зі стіни, бо не було більше сил і бадьорості у ромеїв. Тоді й ті, які билися на кораблях, побачивши турок всередині стін, зрозуміли, що місто здобуте, і, як можна швидше, приставивши до стін драбини, кинулися всередину, а потім і всі, розбивши ворота, увійшли всередину. Великий же дука, побачивши турків, що прийшли на місце, де він стояв, - бо охороняв він Царські ворота, - теж відступив з небагатьма до власного будинку. І, звичайно, всі вони розсіялися: одні, перш ніж досягти свого житла, були взяті в полон; інші ж, досягнувши своїх жител, побачили, що немає в них ні дітей, ні дружини, ні речей, і самі вони не встигали почати кричати і плакати, як уже виявлялися пов’язаними; інші, приходячи в свої житла, заставали дружину і дітей вже в руках турків і самі здавалися, і їх пов’язували разом з улюбленцями і дружиною. Стариків же і бабів, які знаходилися в будинку і не могли вийти з житла внаслідок хвороби або старості, турки безжалісно вбивали. Немовлят, недавно народжених, кидали на вулиці. Великий же дука побачив, що дочки його, і сини, і дружина – бо вона хворіла, - замкнулися у вежі і перешкоджають туркам увійти, і в цей момент сам був схоплений з тими, хто йшов за ним. Тиран ж послав деяких стерегти і його і ввесь його дім. Тим туркам, хто схопив його і оточив будинок його, великий дука дав достатньо срібла, так, щоб за допомогою їх присяги видно було, що він викупив своїх. Отже, з усім своїм сімейством він охоронявся. Турки ж, увійшовши в місто, всі – навіть конюхи і пекарі, грабуючи, несли награбоване. А Іоанн Джустініані, про якого була мова вище, вирушив на корабель, щоб підлікувати рану, яку він отримав: раптом, коли він був у гавані, прибігли бігом деякі з його воїнів, розповідаючи, як турки увійшли в місто і як убитий був цар. Почувши цю неприємну, найгіршу звістку, наказує він, щоб глашатаї з допомогою труб скликали його важкоозброєних супутників у плавання. Подібним чином стали готуватися і інші кораблі. Бо дуже багато з них втратили своїх капітанів, що потрапили в полон. І можна було бачити на прибережній частині гавані видовище, гідне жалю: жалібно кричали чоловіки, жінки, черниці, ченці; б’ючи себе в груди, просили вони тих, хто був на кораблях, взяти їх з собою.

614

Але це було неможливо: передвизначено було їм разом випити чашу, повну гніву Господа. Бо, якщо моряки і бажали, не могли вони зробити це, тому що, якби судна тирана не були зайняті здобиччю і пограбуванням міста, жоден з них не був би випущений. Але турки, залишивши свої судна, всі були всередині міста, і латиняни, влучивши безпечний момент, вийшли з гавані. Тиран ж скреготав зубами, але зробити що-небудь більше не міг і проти волі змирився. Ті ж, хто жив в Галаті, побачивши це незагойне лихо, з дружинами і дітьми побігли на морський берег, розшукуючи човни. І коли знаходили човник, сідали в нього і вривалися на кораблі, кидаючи і речі і житла. А було багато й таких, які від насильства кидали в глибину і скарби свої і іншу жахливу шкоду учиняли. Один з візирів тирана, - Заган йому ім’я,

-який був улюбленим тоді Магометом, бо він аплодував тирану, який хотів війни, прибігши в квартали Галати, - кричав: «Не біжіть!», - І, присягаючи, клявся головою тирана, кажучи: «Не бійтеся, бо ви друзі вождя, і ваше місто залишиться недоторканним, і договори, які ви мали з царем, - будуть ще міцнішими; а про інше не журіться, щоб не спонукати вождя на гнів». Сказавши це, Заган став перешкоджати франкам покинути Галату. Однак хто вмів бігти, втік. Тоді решта, порадившись між собою, взяли ключі від укріплення і свого подеста і пішли, маючи намір вчинити поклоніння тирану. І коли було учинено поклоніння і віддані ключі, він з великою радістю взяв і відпустив їх з веселими словами і поглядом. Кораблі ж – тільки п’ять великих натягнули вітрила; інші ж не могли вийти, бо ці кораблі були покинуті моряками, і їх капітани врятувалися, втікши з іншими. Моряки зважилися на втечу, залишивши своїх капітанів у полоні і зайнялися своїм порятунком.

Отже, вийшовши з гавані, коли подув північний вітер, при повних вітрилах вони попливли, зі стогонами і риданнями оплакуючи лихо міста. Подібно вчинили й купецькі триреми венеціанців. Турки ж, що знаходилися на суднах, виявивши поза містом весь знехтуваний моряками народ, - чоловіків і всіх жінок,

-зібрали їх і ввели на судна; решта ж народу, як худоба в хлівах, розташувався поза містом в наметах табору.

Розд. 40. Все це відбувалося від першої години дня до восьмої. Тоді і тиран, відклавши всякі підозри і страх, вступив

615

всередину міста з везирами своїми та іншими сатрапами, маючи попереду і позаду своїх рабів, дихаючих вогнем, і всіх стрільців, зростом вище Аполлона, цих нових нащадків Геркулеса: кожен готовий був протистояти десяти. Під’їхавши до Великої церкви, він зійшов з коня, увійшов всередину і зупинився в нестямі від захоплення перед видовищем, що йому відкрилися. Знайшовши якогось турка, що ламав мармур, запитав його, чому він псує сідалище. Той же відповів: «Віри ради!» А цей, простягнувши руку, вражає турка мечем, кажучи при цьому наступне: «Досить з вас скарбів і полонених, будівлі ж міста належать мені!» Бо тиран

каявся у учиненном ним договорі, бачачи як марнуються скарби і яка безмірна кількість полонених. Витягнувши ж пораненого турка з-під ніг, викинули його напівмертвим геть. Сам же зажадав одного зі своїх мерзотних священиків: викликаний зійшов на амвон і пробурмотів мерзотну свою молитву. Син же беззаконня, предтеча антихриста, піднявшись на святу трапезу, створив молитву. О, горе! О, що приводить в трепет знамення! Вийшовши з храму, став він розшукувати великого дуку, і негайно доставили дуку до нього. Коли той прийшов і привітав його, він сказав йому:

«Добре ви зробили, що ні здали мені міста? Он скільки шкоди сталося, скільки смертей і полонених!». Дука же відповідав: «Господи! Не мали такої ми можливості здати тобі місто: і навіть сам цар не міг би це зробити. Навпаки, навіть деякі з твоїх підтримували царя, і писали йому так: «Не бійся, бо не наважиться він проти вас!» Тиран, звичайно, зрозумів, що йдеться про Халіл-пашу, бо плекав гнів на нього. Тоді, почувши ім’я царя, він запитав, чи не втік імператор з кораблями. І дука відповів, що не знає, бо він був у Царських воротах в той час, коли турки пішли на царя в атаку, увірвавшись в Харсійські ворота. Тут відокремилися з середовища війська два молодих воїна. Один з них сказав тирану; «Володарю! Я вбив його. А прагнучи швидше увійти в місто і разом зі своїми грабувати, я

616

залишив його, покинувши мертвим». Інший же сказав: «Я спочатку вразив його!»Тоді тиран, пославши їх обох, наказав принести його голову. Вони ж швидко побігли, знайшли і, відрубавши його голову, представили вождю. Тиран ж сказав великому дуці: «Скажи мені правду: чи дійсно це голова твого царя?» Тоді той, упізнавши її, сказав: «Його, володарю!» Дивились її також і інші і визнали. Тоді прибили її на колоні площі Священного палацу, і стояла вона до вечора. Після ж цього, обідрав її і набивши зідрану шкіру половою, посилав він це всюди, показуючи цей знак перемоги вождю персів і арабів і всім туркам. Інші кажуть, що дука перебував з Орханом у вежі укріплення, яке захищали франки, і там здався, бачачи, що не можна було більше протистояти туркам. Там же, разом з дукою, було дуже багато благородних архонтів. Орхан випросив у одного ченця його одягу і, одягнувши його, подав ченцеві свій. І через велику бійницю викинувся Орхан на землю поза містом. А турецькі моряки, взявши його і зв’язавши, кинули всередину корабля разом з іншими полоненими. Ті, що здали вежу були відведені всередину того ж корабля. Тоді один з полонених ромеїв, дбаючи про своє звільнення, сказав капітану корабля: «Якщо ти звільниш мене сьогодні, я можу видати тобі Орхана і великого дуку». Тоді, почувши це, капітан корабля присягнувся звільнити його. І тоді той показав на одягненого в чорний чернечий одяг Орхана: і, впевнившись, що це дійсно він, капітан корабля відрубав йому голову. Великого дуку він відвів живим до вождя в Космідій, взявши і голову Орхана. А вождь, облагодіявши капітана корабля і вельми багато чого йому пожалувавши, відпустив. Великому дуці він наказав сісти і, підбадьоривши його, повелів, щоб в таборах і на кораблях були розшукані діти і дружина його: і негайно були вони приведені. Тоді вождь, давши по тисячі аспр за кожну голову, відпустив всіх додому, разом і з самим великим дукою, підбадьоривши його і вищою мірою заспокоївши. Він сказав: «Це місто я маю намір довірити тобі, щоб ти мав всіляку про нього турботу, і слава твоя буде більше, ніж та, яку мав ти в часи царя. Тому не журися». Подякувавши і поцілувавши руку тирана, пішов великий дука у свій дім. Дізнавшись же від нього імена благородних і видатних у палаці посадових осіб, Магомет записав їх. Зібравши всіх з

617

кораблів і наметів, він викупив їх, давши туркам по тисячі аспр за кожного. Коли ж настав ранок після того першого і похмурого дня, в який сталася остаточна загибель роду нашого, тиран, увійшовши в місто, прийшов до будинків великого дуки. Той вийшов йому назустріч і привітав його, а тиран увійшов всередину. Дружина великого дуки була хвора і лежала в ліжку. Тоді цей вовк у образі вівці, наблизившись до ліжка, сказав, звернувшись до неї: «Радуйся, о матір! Не журися з приводу того, що сталося. Хай буде воля господа! Я дам тобі ще більше, ніж ти втратила. Тільки видужуй!». Діти ж великого дуки, підійшовши, вітали його і дякували. І він вийшов і об’їхав місто. Бо все було пустелею: ні людини, ні худоби, ні птаха, каркаючого або щебечушого всередині міста. Багато хто з турків були вбиті додин одним: один тягнув від іншого награбоване; і сильний віднімав, а той хто не міг протистояти, отримуючи смертельний удар, падав. Наступного дня, 30 травня, увійшли вони знову в місто і стали збирати залишки здобичі. Тоді тиран, проїхавши більшу частину міста і влаштувавши в сусідньому палаці гулянку, розвеселився. І, вже, набравшись вином і п’яний, наказав з’явитися начальнику своїх євнухів і, давши йому повноваження, сказав: «Сходи в будинок великого дуки і скажи йому: «Вождь наказує, щоб ти прислав на бенкет свого молодшого сина!» Бо хлопчик, якому йшов чотирнадцятий рік, був гарний. Почувши цей наказ, батько зробився майже бездиханним, обличчя його змінилося, - і каже він начальнику євнухів: «Не в нашому звичаї власними руками віддавати своє дитятко, щоб воно було осквернене ним. Краще було б надіслати для мене ката і зняти з мене голову». Начальник же євнухів радив йому віддати хлопчика, щоб не запалювати гнів тирана. Він ж, не підкорившись, сказав: «Якщо хочеш взяти його і піти, візьми і піди; але ніколи не буде того, щоб я віддав його за своєю волею». Тоді начальник євнухів, повернувшись, розповів вождю все, що він чув від великого дуки і як той не забажав віддати хлопчика. Тоді тиран розгнівався і сказав начальнику євнухів: «Візьми з собою ката і, повернувшись, приведи мені хлопчика. Кат же нехай приведе дуку й синів його». Тоді прийшли вони, і, почувши цю звістку, дука обняв дітей своїх і дружину і вирушив з катом разом з сином своїм і зятем своїм Кантакузіном. Хлопчика ж узяв

618

з собою начальник євнухів. Отже, прийшовши, він представив хлопчика вождю; іншим же, що стояли у воротах палацу, вождь наказав відсікти мечем голови. Тоді, відвівши їх убік від палацу, кат оголосив їм рішення. Син Дуки, почувши про страту, став плакати, але його батько мужньо і твердо зміцнював молодих людей, підбадьорюючи їх і кажучи: «Дітки! ви бачили вчора всі наші втрати, які здійснилися в один фатальний день. Багатство наше невичерпне, слава чудова, яку ми мали у великому цьому місті, а через нього і в усіх країнах, населених християнами; все загинуло. Нині, в час цей, не залишилося для нас нічого іншого, крім життя. Але і воно не буде нескінченним, і після деякого часу, коли-небудь ми помремо. І як ? Принижувані ми втратили майно, славу, честь, політичну самосамостійність; всі нас ганьбитимуть, зневажатимуть і терзатимуть доти, поки не прийде до нас смерть, взявши нас мерзенних з тутешнього світу. Де наш імператор? Чи не вбитий він був вчора? Де мій сват, а твій батько, великий доместик? Де протостратор Палеолог, з двома своїми синами ? Чи не вбиті вони були вчора в битві ? О, якби і ми померли з ними! Однак і цієї години достатньо, щоб ми не грішили більше. Бо хто знає зброю диявола: ми, зволікаючи померти, вражені б були його наповненими отрутою стрілами ? Нині готова доля, щоб во ім’я розп’ятого за нас, і померлого, і воскреслого померли і ми, щоб насолодитися з ним його благами». Сказав він це і підбадьорив юнаків, і зробилися вони готовими до смерті. І каже він катові: «Зроби те, що наказано тобі, вбий перш юнаків!» І, послухавшись, відсік кат голови юнакам; а великий дука стоїть і каже: «Дякую тобі, господи!» і ще: «Праведний ти, господи!» Тоді сказав він катові: «Брат, дай мені невеличку затримку: увійти і помолитися!» Бо був у тому місці невеликий храм. Той відпустив, і цей, увійшовши, помолився. Тоді вийшов він із воріт храму: а тіла дітей його ще тріпотіли там. І, коли він знову воздав славослів’я Богу, була відсічена голова його. Взявши голови, кат прийшов на бенкет, представивши їх кровожерному звірові; тіла ж залишив там оголеними і непохованими. Подібним же чином, пославши ката, тиран умертвив і всіх тих благородних і придворних сановників, кого він викупив. З дружин ж і дітей їх вибрав він для себе красивих дівчат і прекрасних хлопчиків і передав їх начальнику

619

євнухів, щоб оберігав їх. Решту ж полонених передав іншим, щоб піклувалися про них, поки не будуть приведені в його Вавілон – Андріанополь. І видно було все місто в табірних наметах, місто пустельне, мертве, бездіяльне, спорожніле, беззвучне, що не має колишнього виду.

Розд. 42. Отже, через три дні після взяття міста дозволив він, щоб кожен корабель вирушив у свою область і місто, - несучи такий вантаж, що глибоко занурювалися у воду. Що ж це за вантаж? Цінний одяг; посуд – срібний, золотий, мідний, олов’яний; книги понад числа; полонені: і священики, і миряни, і відлюдники, і ченці. Всі були повні вантажу. Намети ж табору сповнені були полоненими і усім вище перерахованим. І можна було бачити серед варварів: одного – одягненого в сакос першосвящеників; іншого – підперезаного золотою єпітрахілью, що тягне на ній пов’язаних один з одним собак; інших – одягнених замість товстих плащів в золототкані плащаниці з шитим зображенням агнців. Інші сиділи на гулянках і їли з дискосів, що стояли перед ними з різними плодами, і пили незмішане вино зі священних потирів. Все ж книги, що перевершують всяке число, завантаживши на вози, розсіяли всюди на Схід і на Захід. За одну номісму десять книжок продавалися: Аристотеля, Платона, богословських і всякого іншого виду книг. Євангелія з незліченними прикрасами, здираючи золото і срібло, одні продали, інші кинули. Усі ікони віддали вогню: підсмажуючи на цьому полум’я м’ясо, їли його. Тоді в п’ятий день увійшов він в Галату і, наказавши зробити перепис усіх що живуть в ній, багато жител знайшов замкненими, бо латиняни втекли на кораблі. Наказав він відкрити доми їх і зробити опис всього майна кожного з тих, що втекли, кажучи: «Якщо до прошестя трьох місяців вони повернуться, нехай вони отримають наявне у них; якщо ж не повернуться, буде це належати вождю». Потім наказав він, щоб все військо і навколишні квартали зруйнували і кинули на землю стіни Галати і очистили ті місця, - що й було зроблено. Отже, розтрощивши сухопутні стіни, залишили в цілості ті, що стоять біля моря. Мулярам же повелів він мати протягом всього серпня місяця напоготові вапно, щоб перебудувати зруйновані стіни міста. Сам же склав списки на п’ять тисяч сімей з областей Сходу і Заходу і