PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

631

частину свого флоту ввести всередину гавані. І думка його негайно стала справою. Позаду Галати через пагорб проклав він зручну дорогу, що йде до гавані; всю ту дорогу покрив він колодами і дошками, а дошки змастив бичачим і баранячим салом. Побудував він і інші різноманітні пристосування і машини. І ось, легко витягши триреми і біреми вгору на пагорб і спустивши їх потім вниз, ввів він їх всередину в гавань. І було це справою дивною, і відмінним стратегічним прийомом. Думаю я, що в цій справі емір копіював кесаря Августа, коли той вів війну з Антонієм і Клеопатрою: внаслідок морського шторму та зустрічних вітрів Август не міг пройти довкола Пелопоннесу і тому перетягнув свої судна по суші через Істм в східне Елладське море і швидко пройшов в Азію; або також копіював він патрикія Никиту, коли він, перетягнувши чрез Істм свої триреми з Елладського моря в західне, біля Мефони і Пілоса змусив до втечі крітян.

Отже, емір перетягнув свої триреми протягом однієї ночі, - ранно вранці вони перебували вже в гавані. Потім побудував він також і міст: зібравши деякі баржі, великі діжки і багато дерев’яних бочок, він міцно і сильно, щоб солоні води не могли розкидати цю споруду, скріпив і зв’язав їх довгими деревами або колодами, залізом і канатами; потім поверх барж, діжок і колод залізними цвяхами або скобами міцно прибив він дошки, - і міст вийшов міцний і, мабуть, красивий: у ширину він мав 50 футів, а в довжину 100, так що, здавалося, можна було гуляти по самій середині затоки, як по суші. Потім поставив він на мосту і гармату, - і тоді турецькі триреми всі разом стали бити в стіни міста з цього боку. Цар же і все місто, побачивши це, впали в велике сум’яття духу, бо побоювався цар нашої нечисленності. І коли відбулася рада, було вирішено, щоб воєначальники, дімархи і інші відважні люди, - будь то італійці чи ромеї, а знайшлося їх трохи, - щоб кожен з них вирушав у ті місця, куди знову буде наказано, захищати стіни і битися з ворогом. І, перш за все, венеціанському байло Ієроніму Міноту довірено було захищати і охороняти палаци і все тамтешнє. Каталонському консулу Петру Гуліані було доручено вартувати на ділянках Буколеону і майже до Контоскалія, а Якову Контаріні охороняти ділянки стін зовнішньої гавані і майже до Іпсоматій [і він не переставав

632

робити все, що було можливо воїнам, а особливо благородним]. Лігурійцю Мануїлу з 200 стрільців і пращників було доручено охороняти ділянку так званих Золотих воріт, бо вони мали на цій ділянці покриту бичачими і коров’ячими шкурами ворожу облогову машину, з гармат якої турки били по стінам. Рідним братам – Павлу, Антонію і Троїлу було довірено охороняти Міріандр, бо й на цих ділянках місто було в небезпеці: вдень і вночі піші та кінні натовпи турок билися тут відважно і мужньо; часто вони й стіни обрушували, намагаючись проникнути в місто, хоча щоразу відступали з утратою; кровопролиття їм наші учиняли тут немале; частину їх драбин перетягнули до себе, а частину зруйнували; діяння ж і подвиги мужів [Павла, Антонія і Троїла] були гідні вічної пам’яті. Феофілові Палеологу, - людині, досвідченій в усякій науковій справі, який еллінську освіченість та математику до вершин пізнав, було довірено вартувати на ділянках так званих Сілівраських воріт. Іоанну Джустініані, верховному головнокомандувачу – людині, на кожну справу придатну і корисну, на якого і сам імператор вельми покладався внаслідок його благородства, мужності і відваги, з 400 італійських і ромейських воїнів було доручено вартувати на ділянках воріт св. Романа, де турки вели бої більше, ніж на інших ділянках: і величезну облогову машину з бомбардою вони поставили на цих ділянках, тому що місце було тут зручне для облоги стін і міста та тому що й сам емір перебував тут у наметі. Феодору, з Каріста – людині войовничій і заповзятливій, стрільцю, більш майстерному, ніж всякий інший, і німцеві Іоанну, чоловікові, що чудово знає військові машини, було доручено вартувати на ділянках Калігарійських. Лігурійцям Ієроніму і Леонарду було зазначено вартувати на ділянках так званих Дерев’яних воріт. Руському кардиналу було доручено вартувати на ділянках Кінега і до св. Димитрія, а великому дуці Луці Нотарю – на ділянках Петра і до воріт св. Феодосії. На ділянках же так званих Красивих воріт призначені були вартувати моряки, капітани і керманичі, яких мав корабель, що прибув з Кріту.

Розд. 4. Капітану венеціанських трирем Гавриїлу Трівізану з 50 іншими воїнами доручено було захищати вежу у протоки, яка охороняє вхід в гавань і знаходилася насупротив Царських воріт:

633

іввірений йому ділянку, він, як пастир, а не найманець, захищав прекрасно. Капітану купецьких трирем Антонію було доручено захищати свої триреми і кораблі, що стояли, як вже було сказано, всередині затоки, за ланцюгом; так як ці кораблі добре були пристосовані для військової справи, то що знаходяться на них моряки трубами, барабанами і незліченними криками часто викликали турецькі триреми і кораблі на бій; перестрілка між ними не припинялася ні на один день, хоча рішучого бою вони й не приймали. Інші благородні й відважні мужі міста були розподілені для охорони в необхідних місцях і не переставали робити все можливе. Було також наказано, щоб ченці, священики, клірики і решта осіб з духовенства були розподілені в різних місцях по всьому колу міста, - щоб і вони, молячись Богу, день і ніч несли дозорну службу і молитвами своїми благали божество про порятунок міста. Димитрію Кантакузіну, його свату Никифору Палеологу і деяким іншим наказано було з 700 воїнів перебувати в шанованому храмі св. Апостолів і в інших місцях, щоб вони прийшли на допомогу туди, де в цьому виникне необхідність. Імператор же разом з нами і родичем своїм Франциском Толедським, який, кажуть, вів свій рід від крові преславного імператора Олексія Комніна, верхи на коні весь день

ініч об’їжджав укріплення з внутрішньої сторони: і все необхідне для бою ми заготовляли. Коли ж державна влада стала мати потребу в грошах для виплати платні воїнам, імператор наказав взяти з церков священні і присвячені Богові посудини: і стали карбувати з них гроші. І нехай ніхто не звинувачує нас у святотатстві: по нужді часу це робилося, подібно до того як Давид, зголоднівши, по необхідності з’їв хліби для пожертви, яких нікому не можна було їсти, крім священиків. Бо говорив блаженної пам’яті імператор: «Якщо звільнить Бог місто, вчетверо поверну Господу моєму».

Відбулася і вдруге у нас нарада, і було вирішено введені в

гавань триреми і побудований турками міст за допомогою якогонебудь пристосування спалити, бо ці кораблі завдавали місту велику тривогу і погрожували небезпекою. Придумали і засіб для здійснення цього, а план повідомили імператору. І ось венеціанець Яків Кок – людина більш здатна до дій, ніж до балачок, вельми майстерно і добре почав цю справу, коли йому

634

було довірено здійснення плану. Приготував він три вельми швидкохідні судна і човни очеретяні, посадив у них з греків і італійців 40 сміливих, відважних і мужніх молодих людей, ретельно пояснив їм все і дав їм споряджені грецьким вогнем пристосування: вночі вони повинні були вийти, переправитися до Галати, йти вздовж узбережжя до турецьких трирем і виконати наказане. Так би, звичайно, і було, якби зла наша доля не перешкодила й цьому. Вийшли вони дуже майстерно: обійшли міст і переправилися до Галатського узбережжя, а на мосту залишили пристосування для метання грецького вогню і двох молодих людей, щоб, коли інші підійдуть до турецьких трирем і дадуть сигнал, ті моментально запалили сіркою грецький вогонь.

І ось вони вже майже підійшли до трирем, коли або Бог, внаслідок гріхів наших, завадив цій справі, або внаслідок необережності одного з тих молодих людей, хтось із їхніх домашніх видав таємницю неприятелям. І турки, що мали пильну варту і нічних дозорних, побачили їх і гарматами, камінням і за допомогою інших своїх суден один наш човен пустили на дно, а людей наших поодинці переловили. Таким чином, наші нічого не зробили, крім хіба того, що одну з турецьких трирем спалили. А пожежу, що почалася на мосту загасили турки, що в збіглися в безлічі. Юнаків же тих, чудових і прекрасних, всіх на наших очах рано вранці за наказом безбожного еміра безжально перебили: і плач безмірний був по них у місті. Цар же, зажурений, теж наказав, щоб кругом на вежах перебили полонених турків: і було перебитих 260 чоловік. А завдяки всьому цьому і заворушення сталися: і почався великий розбрат між венеціанцями і лігурійцями. Бо говорили і стверджували лігурійці, що вони, а не венеціанці, найдосвідченіші в усякій справі люди і що, по своїй недосвідченості, Яків Кок не знав, що робив, - що, мовляв, ні він, ні інші венеціанці не бачили, що робили, внаслідок чого і сорок тих юнаків, про яких настільки велика скорбота була в місті, погубили та й турецькі триреми і міст, зведений в гавані, що не спалили. І ось, коли почув про цей розбрат імператор, то прийшов і став розмовляти з венеціанцями і лігурійцямі і зі скорботою сказав: «Прошу вас, брати, живіть у мирі ! Досить з вас і зовнішньої війни. І заради милосердя Божого не затівайте війни між собою!». Сказавши ще багато чого іншого, імператор

635

примирив їх. Емір же, побачивши, що наші заходи щодо трирем ніякої нам користі не принесли, а скоріше, навпаки, заподіяло шкоду, вельми зрадів, сказавши з пихою і зарозумілістю: «Те, чого не змогли нам зробити вони, натомість зроблю їм я». І ось на пагорбі св. Феодора, по ту сторону затоки, в Галаті, поставив він великі гармати і камнеметні машини, щоб пустити на дно наші кораблі, що стояли при вході в затоку, або змусити їх піти звідти, де вони стояли. І це він зробив не тільки для того, щоб очистити вхід в гавань, а й для того також, щоб помститися лігурійським кораблям, - щоб показати їм, що він – людина кмітлива і вивертка

– все може. Мешканці ж Галати, побачивши, що він хотів завдати шкоди їх кораблям, зібравшись, сказали йому: «Несправедливо заподіювати шкоду купецьким лігурійським і нашим кораблям, тому що ми і вони друзі твої». Він же сказав їм у відповідь: «Не купецькі це кораблі, а піратські, і не для торгівлі прийшли вони сюди, а щоб допомагати цареві, ворога нашого. Я ж як явних ворогів хочу, якщо це можливо, провчити їх. А ви, як друзі мої, відійдіть від них». Отже, почав він бій: і можна було бачити, що першим же пострілом, який зробив з гармати бомбардир, головний корабель був потоплений. Інші ж кораблі, побачивши небезпеку і бажаючи уникнути її, - трохи пропливши, зупинилися на ділянці ближче до Галати, щоб сховатися за найвищими будівлями. Емір же, не шкодуючи будинків, багато з них зруйнував, щоб безперешкодно бити по кораблях. І можна було дивуватися, що, кинувши на цю справу більше 130 гармат і камнеметних машин, він і шкоди більше ніякої не заподіяв кораблям і жодної людини не вбив, за винятком хіба того, що впав зі стіни камінь і вбив якусь жінку. Кілька днів, як було у нього в звичаї, емір, як і раніше, не давав нам рішучого бою, а тільки стріляв здаля: день і ніч не переставав він з силою бити по стінах з гармат і камнеметних машин. І ось деякі, не настільки досвідчені у військовій справі, коли побачили, що битви немає, залишивши доручені їм місця, розійшлися по своїх домівках. Турки ж, використавши зручний момент, в деяких місцях залізними кігтями або гаками стягнули вниз наповнені землею кошика звідти, де вони стояли для прикриття людей під час битви. Дімархи ж замість цих кошиків негайно поставили інші. Почувши від воєначальника про те, що, як ми сказали, відбулося,

636

цар сильно лаяв таких людей. А ті говорили у відповідь, що зробили вони це тому, що їм, а також дітям і дружинам їх, нічого їсти і пити. Почувши про це, цар розпорядився, щоб ті хто, внаслідок старості або іншої якої-небудь причини, не може битися, виділяли зі своїх запасів пропорційно з достатком кожного, хліб і все їстівне сім’ям, які борються і воїнам, що охороняють вежі. А війна з кожним днем ставала все важчою тому, що кожен день до неприятеля не переставали підходити з Азії все нові війська, наші ж внаслідок щоденних втрат, як місяць на небі, все зменшувалися і танули. І ось деякі з наших – люди непокірні і нещадні, бачачи, що ми слабшаємо, і знайшовши, що момент сприяє для їх підлих прагнень, щодня стали влаштовувати заколоти і бунти і виливати з нечистої своєї гортані на площах і вулицях міста проти нещасного імператора та інших архонтів образи і лайки, ні Бога не боячись, ні царя і людей не соромлячись. Преблаженний же імператор наслідував вислову Давида, що говорить: «Аз же, яко глухий, що не слишах і, яко німий, не відкривав своїх уст: і був, яко людина, що не чує і не йме в устах своїх викриття. Вразі ж мої живуть і укрепішася паче мене, і умножишася ненавидить мя без правди». Коли ж приходили до царя деякі і говорили: «Такий-то і такий-то сказали про тебе наступні жахливі речі», - він вислуховував їх так само, як тих, хто проходить розмовляючи мимо. І збулася над нами прислів’я, що говорить: «Коли хто щасливий, всі люди йому друзі; якщо ж впаде в біду, то й сам батько не буде йому другом».

24 травня пішов шепіт, що 29-го того ж місяця емір хоче напасти на нас з суші і з моря і дати рішучий бій. І ось всі воєначальники і дімархи, а особливо Іоанн Джустініані, не переставали вживати всі зусилля для відбиття ворога: тисячами способів всю ніч відновлювали вони повалені від гарматних пострілів і від муроломів стіни. Потім Джустініані, пославши до великого дуки Луція Нотаря, просив його вислати йому кілька бойових машин, які перебували на ділянках, де ніс охорону Нотар. Пан же Лука Нотар не забажав видати їх, кажучи, що й на його ділянках була в них потреба. А Джустініані заперечив, кажучи, що на тих ділянках, оскільки вони розташовані на березі, немає ніякої потреби в такій кількості бойових машин. І ось з цієї причини перейшли вони до слів, які більш властиві людям

637

молодим, і з обох сторін один на іншого стали виливати з вуст образи: Джустініані обізвав Луку Нотаря негідником, лиходієм і ворогом батьківщини, а той знову зі свого боку вилаяв Джустініані різними образливими лайками. Цар же, почувши про це, закликав їх поодинці до себе і каже: «Брати! Чи не час сваритися між собою – так говорити і сперечатися: пробачимо ненавидячих нас і будемо молити Бога, щоб звільнив він нас з розкритої пащі цього дракона, що у нас перед очима». Сказавши їм і інших чимало слів, цар, нарешті, примирив їх: і повернувся кожен із них на ввірене йому місце виконувати свою службу. Джустініані ж, і особливо в ті дні, своїм словом, порадою і ділом явив себе страшним для ворога: щоночі здійснював він стрілянину і робив вилазки проти ворогів і багатьох з них взяв у полон живими, а інших прикінчив мечем. Успіхам і діянням цього чоловіка всі дивувалися і називали його визволителем і рятівником міста. Однак не до кінця він залишався таким: славу, яку він придбав своєю мужністю, розтрощило згодом його боягузтво. І ось, коли ми були в такому становищі, поширився серед ворожих військ помилковий слух, що з Італії на допомогу місту йде нібито флот і що в той же час йде нібито з дуже численним кінним і пішим військом і Янк, правитель Угорщини. Коли почули це сини Агарі, найбільший страх напав на них і стали вони проклинати еміра і шуміти, кажучи, що він буде причиною загибелі роду їх, тому що вони роблять неможливе. Рівнозначно й емір, будучи сповнений роздумів, замішання і страху, як і вся рада його, став вельми сумний: по-перше, тому, що поширився серед них слух про допомогу; по-друге, тому, що вони бачили, як настільки страшне і настільки незліченне військо протягом стількох днів ні з суші ні з моря не домоглося ніякого успіху; адже коли вони, за допомогою стількох багатьох машин, з такими зусиллями приставляли до стін драбини, то часто їх відганяли і відтісняли з утратою, і так багато народу гинуло у них, що на турків, які опинялися вже на стінах, нападав жах; потретє, тому, що бачили знамення: світло блискавки, що виходить з небес і протягом усієї ночі стоїть над містом, ніби прикриваючи його. І ось, коли побачили це світло, то спочатку говорили так: «Це бог розгнівався на християн і вирішив спалити їх і віддати нам в рабство». А потім, коли турки побачили, що від стін і

638

драбин їх весь час з ганьбою відганяють і що вони, приготувавши настільки численні машини, аніскільки не стали від цього сильнішими, коли вони почули неправдиву чутку про італійського флоті і Янка, то про це небесне світило стали вони говорити зовсім по-іншому, заявляючи: «Це бог за християн б’ється, і прикриває, і захищає їх, внаслідок чого без волі його ми нічого не можемо й зробити». Ось чому емір, як ми сказали, і все військо його були опечалені і сумні: він навіть вирішив на наступний день піднятися і зняти облогу. Але в той же самий вечір, коли він прийняв рішення піти наступного дня, знову вони бачать сходить з небес сяйво. І воно на цей раз не було прямим, як зазвичай раніше, коли всю ніч стояло над містом, а тільки здалося здалеку і, негайно розсіявшись, стало невидимим. І ось, коли побачили це емір і всі люди його, то, сповнившись великої радості, стали говорити: «Бог тепер покинув їх».

Так само міркували мудреці і вчені їх мерзенної, нечестивої і облудної віри: сяйво, мовляв, показало тепер, що турки заволодіють містом. Отже, у них з’явилися тепер добрі надії, які вони отримали за гріхи наші.

Алі-паша, перша в раді еміра людина, яка більше від всіх користувалася пошаною і була діловою, коли побачив, що емір знаходиться в таких роздумах, а інші всі повні страху і жаху, з вигляду і сам став сумний, а в душі ж радів. А причиною цього було те, що на радах він завжди говорив емірові, щоб той не затівав війни проти міста, - боявся він, щоб західні володарі, почувши про це і зібравшись, не прийшли до одностайності і не вигнали турків з Європи. І тепер знову, показуючи вид, що він був нібито сумний, він говорив емірові: «Щодо цього я з самого початку передбачав, як буде, і часто говорив тобі це, але ти не слухав мене. І тепер знову, якщо тобі це завгодно, добре було б піти звідси, щоб не трапилося з нами чого гіршого». І ось емір, слухаючи слова ці, від печалі і роздумів став напівмертвим, бо як йому можна було піти звідси з такою ганьбою, подібно втікачеві ! А бачачи, що емір знаходиться в такому становищі і вагається, Заган-паша, другий його візир, порадив емірові продовжувати проти нас війну, - справа в тому, що Заган-паша заздрив Аліпаші, бо вони мали між собою приховану ворожнечу. Отже, підбадьоривши еміра, говорить Заган-паша: «Чому ти так

639

похмурий і сумний, емір, і що за страх напав на тебе, і які сумніви виникають у твоєму серці ? Бог з тобою! Не журися! Хіба ти не бачиш зі знамення світла того, що бог віддасть це місто в руки твої ? Хіба не бачиш сили настільки незліченного війська, яке ти маєш? Хіба не добре ти підготовлений, і хіба не численне і прекрасне всіляке спорядження у тебе? Військо Олександра Македонського ніколи не було настільки численним, як твоє, і він не мав такого спорядження: і, проте, підкорив весь світ. Я не вірю і не сподіваюся, що прийде з Італії тамтешній флот, як кажуть деякі і як сказав він мій брат, Алі-паша, бо добре ви знаєте, що багатовладдя італійських та інших західних володарів – причина того, що вони не мають єдиного начальника і серед них немає одностайності. А якщо все-таки деякі з них зі зусиллями і численними застереженнями прийшли б до однодумності, то незабаром їх союз втратив би силу: адже навіть ті з них, хто пов’язаний союзом, зайняті тим, як би викрасти те, що належить іншому, - один одного вони підстерігають і остерігаються. Вони багато радяться, міркують і говорять, але мало роблять: і те, що ввечері на нараді було прийнято, вранці їм уже не подобається. А якщо прийнята постанова не скасована, то вони зволікають у її здійсненні: і це роблять для того, щоб знайти зручний момент для своїх намірів і прагнень. Якщо ж приступають до якоїсь справи і починають її, то звичайно внаслідок свого розбрату успіху не мають. А тепер, як ви знаєте, в особливості є нові розбіжності серед деякої їх частини. І знову я повторю, що з причин, про які я говорив, неможливо прибуття сюди флоту з Італії. Але нехай він навіть і прибув би сюди, - яка нам від цього небезпека: адже ніколи не прийде з ним стільки народу, щоб за кількістю це становило половину нашого війська або хоча б чверть. Тому мужній, емір, наш повелителю! Немає потреби, щоб ти мав на даний час перед будь-ким страх, окрім як тільки перед богом. Будь же мужній, радісний і сильний і ні сьогодні, ні завтра не припиняй обстрілу міста, щоб за допомогою гармат, наскільки можливо, зруйнувати стіни ще більше». Такі слова та поради емірові найвищою мірою сподобалися, і він став радісний і звільнився від печалі. І він наказав Загану: «Цією вночі оглянь уважно табір і дізнайся настрій воїнів». Той же, виконавши наказ, прийшов і каже

640

емірові: «Бачив я військо і довідався. Справа йде так: борися з радістю, і перемога наша». Емір же сказав йому у відповідь: «Отже, тобі хочеться, Заган, щоб і ми тепер випробували долю і побачили, чи угодна їй справа наша і чи допоможе вона нам, як допомагає багатьом іншим! Пошли ж в Галату варту, щоб ніхто таємно не перейшов звідти і не надав місту допомоги». Почувши це, Алі-паша, присоромлений тим, що отримала перевагу промова Заган-паші, сильно засмутився, і через заздрощі вирішив, якщо можливо, вжити хитрість, щоб туркам нічого не вдалося зробити проти міста. Про все, що трапилося він повідомив царю і переконував його не боятися, тому що у війнах доля часто невідома, внаслідок чого радив царю, щоб стража невсипно охороняла місто. А було все це ввечері 27 травня. І наказав емір, щоб всю ту ніч і наступний день турки палили вогнища і факели, щоб весь день постилися і сім раз зробили обмивання і щоб в пості і чистими молили бога про перемогу над містом, - що і було виконано. А в понеділок ввечері 28 травня, під час заходу сонця, після того як турки поїли, емір, піднявшись і звертаючись до народу, сказав наступне.

Розд. 5. «Діти, найвищою мірою улюблені богом і його пророком Мухаммедом і мною, рабом його! Молю і прошу вас, щоб до ранку ви зробили справу, гідну вічної пам’яті, як і предки ваші усюди донині, як відомо, робили: щоб з готовністю, хоробрістю і мужністю, за допомогою драбин, як птахи, піднялися ви на стіни міста і щоб славу, яку, як ми сказали, придбали предки наші і яку дарував нам бог, - так не буде, щоб ми втратили її; навпаки: тепер особливо настав такий момент, щоб ми всіляко її помножили». Ще багато чого інше сказав він, спонукаючи їх до мужності, до того, щоб діяли хоробро. Потім він каже: «А якщо деякі з нас будуть убиті, як це зазвичай буває на війні і як це написано на чолі її, то ви добре знаєте, що говорить в нашому Корані Пророк: померлий в такий момент буде їсти і пити в раю разом з Мухаммедом; разом з дітьми і з красивими жінками і дівчатами він буде відпочивати в буяючому зеленню і квітами місці і буде омиватися в найкрасивіших купальнях: і все це в місці тому він матиме від бога. Від мене ж у свою чергу, якщо переможемо, всьому моєму війську і архонтам двору мого платню, яку я сплачую відповідно до стану кожного,