PRAKTIKUM_Ch_1_NOVIJ_2014

661

елліни надто пізно, у всякому разі прийшли до угоди з ними. Вирішивши йти в бій зранку, цар почав наступ на світанку (був же день Ареса)1. На світанку пролунав звук бубнів, заграли флейтисти і сурмачі, цар рушив війська. Скрізь, оточуючи місто, приготувалися варвари до бою і, кинувшись вперед, стали хоробро боротися. З боку стіни, зверненої до затоки, елліни захищалися рішучіше всього, відбили ворогів і, відрубавши голови туркам, що піднялися подекуди по драбинах, утримували стіну. У тому місці, де наступав сам цар, яничари в стрімко кинулись в атаку… Загинули цьому бою Палеологи, батько2 з синами. Тоді ж доблесно загинуло багато еллінів, що оточували царя, і які не бажали бачити свою батьківщину поневоленою.

Всі вулиці міста були переповнені вбиваючими і вмираючими, переслідуючими і втікаючими. А доля Нотара3, гармостів царя, і Орхана, онука Мусульмана4, за словами самих еллінів, була така. Дізнавшись, що місто здобуте, вони прибігли до якоїсь міської вежі. Вони хотіли порадитися, що їм взагалі робити. Діставшись башти, Орхан надів лахміття якогось ченця, стрибнув з вежі і загинув. Обложені у вежі супутники Нотара, разом з ними він сам і сини його, були взяті в полон близько полудня.

Яничари негайно привели в табір царя величезну кількість жінок і дітей з найбільш знатних еллінських сімей, принесли з міста великі скарби і таким чином дуже розбагатіли.

Перед очима глядача лежав табір, переповнений гукаючих один одного чоловіків і жінок, повний дітей, страшно переляканих цим жахливим нещастям. З міста несли в табір золото і срібло. У достатку виявилося в ньому дорогоцінного каміння. Все в ньому було завалено різним одягом. В один день в цьому таборі виявилося стільки шляхетних полонених, скарбів та іншого майна, що багато яничар не знали, куди подіти своє багатство. Хоча дорогоцінні камені продавалися дешево, оскільки яничари не знали, за скільки їх треба продавати, вони все ж стали

129 травня 1453 р.

2Никифор Палеолог, зять Димитрія Кантакузина. Обидва стояли в центрі міста з запасними військами.

3Лука Нотар, великий дука.

4Султан Сулейман I.

662

дуже багаті. Бувало іноді, що вони продавали золото, думаючи, що це мідь.

Тоді ж був взятий у полон і Ісидор, кардинал Сабінський1. Приведений в Галату, він був проданий, але сів на корабель і втік до Пелопоннесу. Якби цар знав, що це кардинал Ісидор, він убив би його, а не дав би втекти. Тепер же, думаючи, що Ісидор загинув, цар не питав про нього. Але за яких обставин загинув цар еллінів, ніхто з яничарів сказати не міг. Він виявився в місті з багатьма іншими. Помер він, процарювавши три роки і три місяці. Було взято в полон багато знатних венеціанців, що перебували в місті в торгових справах, і багато інших, що прибули в місто з трієрами. Елліни затримали їх на підставі договору про союз, з тим щоб вони допомагали їм у важкій біді, що наступила.

Притан венеціанців був приведений до царя і убитий, після чого інші венеціанці були відпущені на свободу. Поки це відбувалося, і поки всі, в тому числі і моряки царського флоту, були зайняті грабунком, трієри венеціанців знялися з якоря і попливли по Геллеспонту. На третій день без людей вони припливли до Евбеї. Адже елліни зняли з трієр більшість людей і поставили їх на лінію баштових зубців, захищати місто. Цих людей взяли в полон. Деякі були навіть вбиті. А трієри, що приплили до Евбеї, стали вісниками нещастя Візантія. Жителі острова не знали, куди їм втікати. Вони думали, що нещастя обвалиться на них негайно. Населення майже всіх островів Егейського моря почало втікати. Властителі і мешканці Пелопоннесу в жаху кинулися до моря. Внаслідок цього пізніше сталося відпадіння албанців, які жили в Пелопоннесі.

Відразу після взяття Візантія цар наказав зятю своєму Зогану йти до міста Галати, яке було на іншому березі. Зогану дали розпорядження перешкодити генуезцям виступити на кораблях проти царя, наказати жителям залишатися кожному на своєму місці і не дозволяти нікому з них сісти на корабель. Глава міста Галати2, дізнавшись про те, що цар взяв Візантій, страшно злякався, щоб цар, вирушивши на них, не поневолив Галату, як

1Київський митрополит Ісидор був кардиналом Сабінським.

2Подеста Галати Анджело Джованні Ломелліно.

663

він зробив це з Візантієм. Тому, взявши ключі від міста, він прийшов до царя і здав йому місто. Він сказав, що жителі ввіряють свою долю царю і висловлюють бажання надалі коритися йому, виконуючи його накази. Тоді-то цар послав Зогана прийняти місто і заборонити кому б то не було сідати на кораблі. Але жителі Галати, побачивши як рухаються на їхнє місто турецькі трієри, поспішно кинулися до кораблів. Турки утримали їх, а деяких для залякування убили. Зоган увійшов у місто, влаштував всі міські справи і призначив царського архонта. І ось ставши в один день володарем двох міст, з яких одне він взяв в бою, а інше йому здали, цар наказав жителям зрити міські стіни, звернені до суші. Робив він це для того, щоб, у разі, приходу кораблів з Італії, жителі не задумали б відділитися. Якщо ж стіни з боку суші будуть зірвані, а цареві знову загрожуватиме війна, він вільно увійде в місто і легко опанує ним.

Еллінів, які залишилися в живих, головним чином найбільш знатних з них, відвели в Галату. Деякі при цьому звільнилися. Нотара, притана царя еллінів, викупив сам цар, і жінку його, і дітей. Він виказав увагу до Нотара і розмовляв з ним якийсь час про те, що його цікавило, питаючи про долю родини, про військову допомогу, яка, він знав, очікується з Італії. Відпущені на свободу елліни знову зібралися у Візантії, викуповували рідних і близьких, але трохи пізніше цар їх убив. Дійшло до царя, що у Нотара є син, дванадцятирічний хлопчик. Надіславши до Нотара одного зі своїх євнухів, він зажадав хлопчика до себе. Нотар, почувши слова євнуха, жахнувся, не стерпів і сказав: «Євнух, це перенести неможливо. Цар забирає наших синів, хоча в даний час ні в чому не може нам дорікнути. Адже викупивши нас, стару провину він пробачив нам. Якщо таким чином вчиняє він з нами, навіщо не велить він віддати нас самій ганебній страті ?» Так відповів Нотар і додав, що, будучи невинний, він ніколи добровільно не віддасть сина. Хоча євнух наполягав і переконував не говорити так і не спілкуватися так сміливо з царем, бо це принесе негайну загибель, він не переконав Нотара. Повернувшись до царя, євнух передав відповідь еллінів. Цар негайно наказав зарізати Нотара разом з синами та з усіма, хто був при ньому. І ось коли до Нотара прийшли люди, послані, щоб

665

ідопоклонниками необхідне обов’язкове примноження війська для ведення численних воєн проти невірних в обширних областях

...

Орхан-хан, прийняв пораду брата і дав найменування піхотному війську яя, поставив як сотника (юзбаші) сюварі під назвою мюсселем і тисячника (бінбаші) під назвою яя-бей ...

Султан Орхан прийняв пораду брата і видав указ про створення нового війська (єні чері). Вищезгаданий (Алаеддін) вибрав деяку кількість близьких до змужнілості хлопчиків, ...

потім він розподілив їх серед турків, ... щоб вони навчилися турецької мови і арабському служінню. Через кілька років цих хлопчиків відібрали у турків ... ось цьому новому загону і дали найменування «нове військо» (єні чері, яничари). Їм було визначено платню по 1 акче в день з надбавкою за вислугу. У походах і при султанах вони стали найбільш надійними слугами Османів.

Управління Туреччиною в XV столітті (Костянтин Михайлович. Записки яничара1)

Розділ XXXVIII. Про управління, яке існує в турецькій землі Порядок та управління у турецькій землі насамперед

грунтується на тoму, що султан всі замки у всіх своїх землях, зайнявши їх своїми яничарами або своїми вихованцями, міцно тримає у своїй руці, ніякого замку жодному з вельмож не віддаючи; і те місто, яке має укріплення і замок в ньому, султан, зайнявши своїми людьми, також тримає сам. А тих яничарів, які знаходяться в замку, він постачає сам, щоб вони на випадок облоги не мали потреби ... А в інший час, коли немає облоги, кожен годується від своєї служби. Платню вони отримують від двору кожну чверть року без затримок, а одяг їм дають один раз на рік. А управління у фортеці таке: існує одна людина, яка володіє всіма і якого звуть діздар2 ... наступну за ним посадову особу вони називають чехай3 ... а за ним Булюк-паша4, як

1Костянтин з Остравіце – серб, який побував у полоні у турок, який служив у турецькій армії і мав зв’язки при дворі султана.

2Діздар відав містом і фортецею і зобов’язаний був постійно перебувати в ній.

3Чехай – помічник діздара.

4Булюк-паша – начальник загону (Булюк).

667

наказав, він зараз же повинен це зробити під страхом гніву султана. І султанським придворним, куди б вони не приїхали, завжди надають честь в селах і містах і годують їх.

Розділ XXXIX. Про управління султанським двором

При турецькому дворі існує таке правління, що султанський рада є найвищою і найголовнішою над усіма. І що члени ради вирішать, те і відбувається. Турки його називають везірлер або пашалар, а радників у ньому два. Султан робить так, щоб не мати для себе турбот у Великій раді, не знаючи кого перш слухати і яке прийняти рішення. І при дворі існує такий звичай, згідно з яким ніякий паша і ніякий радник нічого нового не встановлює, щоб не порушувати порядку правління двору: як здавна здійснювалося правління, того і дотримуватися, і тому слідувати. Султанська рада ніколи не вершить справи за султана, але лише далеко від нього і тільки вдвох в одному приміщенні або якщо в полі, то тоді в поставленому шатрі, який називають танішик чадир, тобто шатро ради ... Закликавши туди до себе знайомих людей1, вони кожного запитують, де що відбувається і, вислухавши всіх, записують, що хто сказав їм. Потім вони вдвох це розбирають і що знайдуть кращим і гідним, те доповідають султанові. І тільки після того, як султан сам розсудить про це і порадиться з ними, на чому зупинитися, вони, повністю домовившись, йдуть від султана, даючи розпорядження, про що потрібно, і султан це підтверджує печаткою.

Якщо коли-небудь вони вторгнуться в яку-небудь землю і захоплять полонених, то султанський писар йде слідом за ними, і скільки є хлопчиків, всіх їх бере в яничари і за кожного дає п’ять золотих, а їх посилають за море2. Таких хлопчиків буває близько двох тисяч. І якщо йому не дісталося бранців від неприятелів, тоді він у своїй землі у тих християн, які мають юнаків, бере в кожному селі, визначивши, яка село може дати більше, але так, щоб загальна кількість була набрана сповна ... На тих юнаків , які знаходяться за морем, султан не накладає ніяких обов’язків, але ті, кому вони доручені, повинні їх оберігати і потім відвезти,

1Ймовірно, правильніше перекласти «знаючих людей».

2За морем, по поняттю європейця, перебувала Анатолія (Мала Азія).

668

куди буде наказано. Потім їх ... навчають бойових дій. З цього моменту про них вже піклується султан і дає їм плату. Тоді він вибере з їх числа людей до свого двору, які вже вивчені, і доручає їм більш відповідальну службу. Молодший повинен служити старшому, а які вже виростають, тим він доручає гарнізони міст, про що вже написано.

А при дворі яничар буває близько чотирьох тисяч, і у них заведено такий порядок: вони мають над собою гетьмана, якого називають ага – великий пан ... Їх сини, коли вони виростають з дитячого віку, також отримують службу від султана. Жоден придворний, якщо він у чомусь провиниться, не карається зниженням по службі, але тільки стратою. І проте ж вони нікого не страчують відкрито, але тільки таємно від інших придворних з тим, щоб вони не обурилися ...

Розділ XL. Про битву і про приготування до неї Військова підготовка, особливо до вирішального бою, у

турків така: у них існують чотири султанських прапори, які належать двору. Один з них білий, з написаними золотими словами, і він стоїть над усіма, бо означає всю султанську (військову) силу... Інший прапор червоний, він належить придворним вершникам. Третій – зелено-червоний, четвертий – червоно-золотий; вони належать придворним пішим яничарам...

Султан же, окрім свого придворного, має ще два війська: одне Анатолійське, за морем, інше – Румелійске1...

Є також анатолійский володар, якого називають Анатолібеглербег2 ... Йому підкоряються дванадцять воєвод, кожен з яких має свій прапор, отриманий ним від султана ...

(Записки яничара. Написані Костянтином Михайловичем з Остравіце. М., 1978)

Управління Османської державою в XVI столітті (З доповіді Кучібея Гомюрджінского3)

1Румелією називалася європейська частина держави.

2Беглербег – намісник султана, в руках якого знаходилася військова та адміністративна влада.

3Кучібей Гомюрджінскій – турецький автор XVII в. Будучи наближеним султана Мурада IV, який правив у 1623 – 1640 рр.., він представив йому у формі доповіді свої міркування про устрій держави та урядових справах. У доповіді засуджуються сучасні

669

Особиста участь султана в управлінні

... Султан Сулейман-хан1 ... хоча сам особисто не засідав в імператорському дивані, зате коли він ... вирушав у деякі з благословенних військових походів, які здійснювалися під час його великого царювання, то на благополучному шляху своєму зволив вникати в різні справи і обставини. У мирний же час ... він зволив через загратоване віконце прислухатися до того, що робилося в дивані2 і таким чином отримував відомості про важливі справи. А коли він ... вирушав на полювання, ... всякий пригноблений прямо безпосередньо подавав йому прохання, і цим способом він теж дізнавався про деякі обставини.

Наближені султана і візири А співрозмовники і наближені до початку великого

царювання Мурад-хана3 представляли сонм досвідчених, знаючих, тямущих, доброчинних, розумних людей ...

Задовольняючись щедрими пожертвами султанськими, ніхто зі співрозмовників і наближених, ні з внутрішньої, ні з зовнішньої придворної челяді, ні інший хто-небудь ніколи не втручався в державні справи.

Тодішній верховний візир, покійний Мухаммед-паша4, самостійно вів візирську справу. Верховне візирство – це висока посада. Один раз призначений на це місце не повинен бути усунутий, але, ... повинен твердо сидіти на місці головуючого килимі, незалежний у своїх розпорядженнях. А співрозмовники і наближені не сміли в його найвищій присутності вести обговорення ...У наближених колишніх султанів і в услужінні у верховних візирів, беглер-беїв і санджак-беїв5 ... взагалі були покупні раби; а з тих, хто мав утримання від падишаха ... жодна людина не перебувала при дверях їх.

йому порядки і в сильно ідеалізованої формі малюється картина управління колишніх султанів і візирів.

1Сулейман-хан – турецький султан, що правив в 1520 – 1566 рр. і отримав прізвисько законодавця.

2Сулейман збудував для засідань свого дивана особливу з куполом будівлю: там-то і було влаштоване особливе приміщення для нього, де він, сидячи за завішеними вікном, невидимо був присутній на цих засіданнях.

3Мова йде про Мурада III, що правив в 1574 – 1595 рр.

4Мухаммед-паша – візир трьох султанів.

5Санджак-бей – управляючий санджаком (провінцією).

670

Посадові особи та службовці на жалуванні

... З податного стану і з торговців не брали на службу ...

У колишні часи місця беїв і беглер-беїв та інші ... посади давалися досвідченим, ревним, чесним і побожним людям, і за це не брали з них жодного білячка1, і не звільняли їх покамість не завинили. Особливо ж санджак-беї і беглер-беї: вони по 20-30 років сиділи на своїх місцях ...

У славні часи колишніх султанів капуджі-баші2 і муттефарріки3 ... були люди гідні того, щоб їм довіряти санджаки і беглербейства, і віддані Османської династії ... люди з утриманням і досвідчені. А секретарі високого дивана були всі людьми, які володіли пером і рахунками, що знали закон і здатні були вести листування з іноземними государями. А султанські реєстратори і фінанс-секретарі були всі народ обізнаний, чесний, розумний і сумлінний. Чауші4 високого двору були люди досвідчені і слушні, придатні для посольства до іноземних государів.

... У (1571) році ... склад слуг, які отримували платню, був такий5

1Білячок (акче) – срібна монета.

2Капуджі-баші – начальник палацової варти.

3Мутефарріка – чиновник для особливих доручень.

4Чауш – довірений слуга.

5Нижче наводиться чисельність тільки найважливіших категорій «слуг на зарплаті» і загальний підсумок.