Проц. документы 2010

категорії положення Конституції та/або законів України у загальній юридичній практиці застосовуються по-різному.

Не є підставою для конституційного звернення неоднозначне трактування (роз’яснення) правових норм органами державної влади, органами місцевого самоврядування, установами, організаціями в листах, коментарях тощо.

Конституційні звернення, які не відповідають зазначеним вимогам Закону, не підлягають розгляду Конституційним Судом України, про що суб’єкту права на конституційне звернення надається письмова відповідь.

З метою прискорення попереднього вивчення конституційних звернень та зменшення кількості необґрунтованих письмових звернень у Конституційному Суді України створено приймальню для громадян та юридичних осіб, де чергують досвідчені працівники Секретаріату Конституційного Суду України. Вони приймають належно оформлені конституційні звернення та надають консультації з питань щодо повноважень Конституційного Суду України, кола суб’єктів права на конституційне звернення, підстав, форми та змісту конституційних звернень, з якими громадяни та юридичні особи можуть звертатися до Конституційного Суду України, та щодо порядку розгляду таких звернень Конституційним Судом.

Прийом громадян та представників юридичних осіб

здійснюється щодня, крім вихідних та святкових днів

з 10.00 до 17.00 з перервою з 13.00 до 14.00

за адресою: м. Київ, вул. Жилянська, 14

телефон довідкової: 238-10-11 роз’яснення за тел. 238-13-65 www.ccu.gov.ua

У випадку відмови у прийнятті конституційного звернення особа має право звернутись до Конституційного Суду України з письмовим непогодженням на повідомлення про неприйняття конституційного звернення.

531

Конституційне звернення

Конституційний Суд України

м. Київ, вул. Жилянська, б. 14

Ковіньки Валентини Миколаївни

02232, м. Київ,

вул. М. Цвєтаєвої, 1, кв. 1

тел.: 500-00-00

Уповноважений за дорученням: Кілічава Тетяна Михайлівна

02232, м. Київ,

вул. Милославська, 1, кв. 1

тел. (063) 492-16-99

КОНСТИТУЦІЙНЕ ЗВЕРНЕННЯ

про офіційне тлумачення положень ст. 36 Закону України

«Про нотаріат», пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України

Керуючись п. 2 ст. 150 Конституції України, п. 4 ст. 13, 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України»,

Просимо Конституційний Суд України:

Надати офіційне тлумачення положень статті 36 Закону України «Про нотаріат» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, №39, с. 383), пункт 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (ВідомостіВерховноїРади(ВВР), 1996, №30, с. 141) щодоповноваженьприватногонотаріуса. Асаме:

Стаття 36. Нотаріальні дії, що вчиняються приватними нотаріусами

Приватний нотаріус вчиняє нотаріальні дії, передбачені статтею 34 цього Закону, за винятком: (...); 5) посвідчення договорів довічного утримання; (...).

Пункт 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України. Президент України протя-

гом трьох років після набуття чинності Конституцією України має право видавати схвалені Кабінетом Міністрів України і скріплені підписом Прем’єр-міністра України укази з економічних питань, не врегульованих законами, з одночасним поданням відповідного законопроекту до Верховної Ради України в порядку, встановленому статтею 93 цієї Конституції.

Такий указ Президента України вступає в дію, якщо протягом тридцяти календарних днів з дня подання законопроекту (за винятком днів міжсесійного періоду) Верховна Рада України не прийме закон або не відхилить поданий законопроект більшістю від її конституційного складу, і діє до набрання чинності законом, прийнятим Верховною Радою України з цих питань.

Предмет необхідного тлумачення:

1)Чи надає п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України Указу Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.98 р. № 932/98 юридичну силу розширити повноваження приватного нотаріуса передбачені статтею 36 Закону України «Про нотаріат» щодо посвідчення договорів довічного утримання, в т.ч. станом на 11 травня 2005 р.

2)Чим повинен був керуватись приватний нотаріус при посвідченні договору довічного утримання (в т.ч. станом на 11 травня 2005 р.) — статтею 36 Закону України «Про нотаріат» чи Указом Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.98 р. № 932/98, виданого на підставі п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

3)Чи правомірно приватні нотаріуси посвідчували договори довічного утримання (в т.ч. станом на 11 травня 2005 р.) за час чинності п. 5 ч. 1 ст. 36 Закону України «Про нотаріат» та Указу Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» від 23.08.98 р. № 932/98, виданого на підставі п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України.

Обґрунтування необхідності в офіційному тлумаченні:

Офіційне тлумачення положень статті 36 Закону України «Про нотаріат», пункту 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України є необхідним у зв’язку з наявністю неоднозначного і не-

532

правомірного їх застосування судами України (місцевими, апеляційними та Верховним Судом України) та приватними нотаріусами.

Водному випадку — місцеві суди керуючись п. 5 ч. 1 статті 36 Закону України «Про нотаріат» визнають недійсними договори довічного утримання посвідчені приватними нотаріусами, апеляційні суди та Верховний Суд України ці рішення залишають без змін, як такі, що винесені без порушень норм матеріального права (додатки № 1-4). При чому, такі рішення суди мотивують тим, що Указ Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» виданий на підставі п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України суперечить ст. 36 Закону України «Про нотаріат», а тому не може застосовуватись.

Віншому випадку — місцеві, апеляційні суди та Верховний Суд України підтримують позицію, що при посвідченні договорів довічного утримання необхідно було керуватись Указом Президента «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні», оскільки даний нормативний акт виданий на підставі п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України (додатки № 6-8).

Необхідно зазначити, що за існуючою статистикою у 2004 році приватними нотаріусами України було посвідчено 6735 договорів довічного утримання, у 2005 році — 5759 таких договорів і на даний момент приватні нотаріуси продовжують посвідчувати договори довічного утримання.

Дана позиція приватних нотаріусів та судів України ґрунтується на тому, що Указ Президента України від 23.08.98 р. № 932/98 «Про врегулювання діяльності нотаріату в Україні» виданий на виконання п. 4 розділу XV «Перехідні положення» Конституції України, тому розширює положення ст. 36 Закону України «Про нотаріат».

Так, відповідно до п. 2 даного Указу приватні нотаріуси мають право посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та всі інші нотаріальні дії, які вчиняються державними нотаріусами, за винятком видачі свідоцтва про право на спадщину та вжиття заходів до охорони спадкового майна.

Таке неоднозначне застосування зазначених норм приватними нотаріусами та судами України є неприпустимим, оскільки може призвести до безлічі подібних позбавлень права власності осіб на нерухоме майно, придбане за договорами довічного утримання.

Крім того, застосування Оболонським районним судом м. Києва, Апеляційним судом м. Києва та Верховним Судом України ст. 36 Закону України «Про нотаріат», як підстави у визнанні недійсним договору довічного утримання, посвідченого приватним нотаріусом (що позбавило права приватної власності Ковіньки В. М. — квартири № 10 у буд. 1 по вул. Богатирській у м. Києві), — призвело до

порушення конституційних прав і свобод Ковіньки В. М. А саме:

•прав гарантованих ч. 2 ст. 41 Конституції України («Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.»).

•прав гарантованих ч. 4 ст. 41 Конституції України («Ніхто не може бути протиправно позбав-

лений права власності.»).

•прав гарантованих ч. 5 ст. 41 Конституції України («Право приватної власності є непоруш-

ним.»).

Додатки:

1.Копія Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17.10.2005 р. (3 прим.).

2.Копія Ухвали про роз’яснення рішення від 08.11.2005 р. (3 прим.).

3.Копія Ухвали Апеляційного суду м. Києва від 24.03.2008 р. (3 прим.).

4.Копія Ухвали Верховного Суду України від 21.05.2008 р.

5.Копія договору довічного утримання від 11.05.2005 р. (3 прим.).

6.Копія Рішення Л. районного суду Луганської області від 15.01.2004 р. (3 прим.).

7.Копія Ухвали апеляційного суду Луганської області від 14.04.2004 р. (3 прим.).

8.Копія Ухвали Верховного Суду України від 04.07.2007 р. (3 прим.).

9.Копія статистичної довідки.

10.Копія довіреності (3 прим.).

Конституційне звернення подається у 3-х прим.

533

Лист щодо непогодження з повідомленням про неприйняття конституційного звернення

Конституційний Суд України

м. Київ, вул. Жилянська, 14

Ловецької Валентини Миколаївни

02232, м. Київ,

вул. М. Цвєтаєвої, 1, кв. 1

тел.: 500-00-00

Уповноважений за дорученням: Кілічава Тетяна Михайлівна

02232, м. Київ,

вул. Милославська, 2, кв. 1

тел. (063) 492-16-99

СКАРГА

непогодження з повідомленням щодо неприйняття конституційного звернення

14 квітня 2008 року до Секретаріату Конституційного Суду України надійшло конституційне звернення від Ловецької В. М., якому було присвоєно номер № 18/862, з проханням надати офіційне тлумачення, враховуючи викладені у даному зверненні питання.

18 квітня 2008 року з Секретаріату Конституційного Суду України надійшло повідомлення, підписане Заступником завідувача відділу правового аналізу конституційних подань та конституційних звернень, в якому зазначається, що конституційне звернення не може бути розглянуто Конституційним Судом України, оскільки не відповідає вимогам Законом України «Про Конституційний Суд України».

Відповідно до ч. 6 § 10 Регламенту Конституційного Суду України у разі якщо суб’єкт права на конституційне звернення не погоджується із змістом надісланого йому повідомлення, його лист та звернення передаються керівникові Секретаріату Конституційного Суду України або його заступнику для перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого керівником підрозділу.

ІЗ змістом надісланого повідомлення не погоджуємось, з наступних підстав:

1. Щодо невідповідності звернення вимогам п. 4 ч. 2 ст. 42 Закону України «Про Конституційний Суд України», оскільки воно не містить належного обґрунтування необхідності в тлумаченні Конституції України або законів України

Вважаємо, що необхідність в офіційному тлумаченні є достатньо обґрунтованою, оскільки було порушене конституційне право Ловецької Валентини Миколаївни гарантоване ст. 41 Конституції України, у зв’язку з наявністю неоднозначного застосування цих положень судами України та іншими органами державної влади, вона втратила приватну власність — квартиру № 1 у буд. № 1 по вул. Богатирській у м. Києві, яку набула згідно чинного законодавства.

Неоднозначність застосування статті 36 Закону України «Про нотаріат» вбачаємо в тому, що інші місцеві суди і Верховний Суд України в аналогічній справі застосував дану норму по іншому (п. 2 конституційного звернення).

2. Щодо: «копії рішень та ухвал судів загальної юрисдикції, а саме: рішення Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2005 року, ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 08 листопада 2005 року, Апеляційного суду м. Києва від 24 березня 2008 року, а також рішення Апеляційного суду Київської області від 18 квітня 2003 року не підтверджують факту неоднозначного застосування….пункту 5 частини першої статті 36 Закону України «Про нотаріат» судами України, іншими органами державної влади, а навпаки-спростовують доводи заявника».

Зазначені судові рішення в своїй сукупності дійсно не підтверджують неоднозначного застосування відповідної норми, на чому ми і не наголошували. В зверненні зазначається, що в цих рішеннях (декілька рішень по одній справі але різними інстанціями підтримано рішення першої інстанції) та інших судових рішеннях по інших аналогічних справах застосовується неоднозначно стаття 36 Закону України «Про нотаріат».

534

3. Щодо неможливості взяття до уваги Конституційним Судом України витягу ухвали Верховного Суду України з Єдиного державного реєстру судових рішень, оскільки дана ухвала не є офіційним документом і не належним чином оформлена

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Єдиного державного реєстру судових рішень України. Загальновідомо, що на практиці суди при-

ймають до уваги і посилаються на витяги з ЄДСРС. Законодавством не визначений порядок посвідчення рішень з ЄДРСР, у ст. 5 Закону України «Про доступ до судових рішень» зазначено, що судові рішення посвідчуються органом, який забезпечує ведення Реєстру, але в інформаційний відділ ЄДРСР не має на це компетенції.

4. Щодо: «твердження про неоднозначність застосування спірних положень зводяться до незгоди з конкретними судовими рішеннями судів загальної юрисдикції»

Дане положення не зовсім відповідає дійсності, оскільки окрім бажання відновити порушене право Ловецької В. М., ми також маємо на меті запобігти аналогічним ситуаціям у майбутньому, і припинити практику різного тлумачення судами та органами державної влади одних і тих же норм.

Окрім того, необхідно зазначити, що сьогоденна ситуація в Україні коли приватні нотаріуси посвідчують договори довічного утримання (за існуючою статистикою у 2004 році приватними нотаріусами України було посвідчено 6735 договорів довічного утримання, у 2005 році — 5759), в чому їх підтримують та спрямовують відповідні управління юстиції та Українська Нотаріальна палата, а суди продовжують визнавати такі договори недійсними призводить до порушень прав громадян і може призвести до безлічі подібних позбавлень права власності на нерухоме майно осіб, які не винні в тому, що різні органи застосовують цю практику по-різному.

Враховуючи викладене та керуючись розд. ХІІ Конституції України, ст. 42, 43 Закону України «Про Конституційний Суд України», ч. 6 § 10 Регламенту Конституційного Суду України.

Просимо:

Передати лист та звернення керівникові Секретаріату Конституційного Суду України або його заступнику для перевірки обґрунтованості рішення, прийнятого керівником підрозділу.

535

Ðîçä³ë 6

ЗВЕРНЕННЯ ДО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ З ПРАВ ЛЮДИНИ

536

Порядок звернення до Європейського Суду з прав людини

I. Які заяви розглядає Суд?

1.Європейський Суд з Прав Людини є міжнародним органом, який за певних умов може розглядати заяви, подані особами, які скаржаться на порушення їхніх прав, викладених у Європейській Конвенції з Прав Людини. Ця Конвенція є міжнародним договором, на підставі якого більшість європейських держав зобов’язались дотримуватись певних основних прав людини. Ці права викладені у самій Конвенції та у чотирьох Протоколах до неї (Протоколи № 1, 4, 6 і 7), ратифікованих лише окремими державами. У додатку знаходяться тексти цих документів, з якими Ви повинні уважно ознайомитись.

2.Ви можете звернутися до Суду, якщо вважаєте, що Ви особисто і безпосередньо є жертвою порушення однією з держав одного або кількох основних прав.

3.Суд може розглядати лише ті заяви, в яких йдеться про порушення одного або кількох прав,

гарантованих Конвенцією та Протоколами до неї. Суд не є апеляційним судом по відношенню до національних судових інстанцій і не уповноважений ні скасовувати, ні змінювати їхні рішення. Суд також не може від Вашого імені безпосередньо втручатися в діяльність органу влади, проти якого спрямована Ваша заява.

4.Суд може розглядати лише ті заяви, які спрямовані проти держав, що ратифікували Конвенцію або відповідні Протоколи, і які стосують події, що мали місце після визначених дат. Ці дати відрізняються в залежності від того, проти якої держави спрямована заява, і від того, чи стосується заява права, гарантованого самою Конвенцією або одним із Протоколів до неї.

5.Ви можете звертатися до Суду лише зі скаргами на факти, за які несе відповідальність орган влади (законодавчої, виконавчої, судової та ін.) однієї з цих держав. Суд не розглядає заяви, спря-

мовані проти приватних осіб або недержавних організацій.

6.Згідно зі Статтею 35 § 1 Конвенції, Суд приймає заяви до розгляду лише після використан-

ня усіх внутрішніх засобів правового захисту і лише протягом шести місяців з дати винесення остаточного рішення. Суд не зможе розглянути по суті заяву, яка не відповідає цим умовам прийнятності.

7.Надзвичайно важливо, щоб перед зверненням до Суду Ви використали усі засоби правового захисту у державі, проти якої спрямована заява, які могли б призвести до позитивного вирішення питання, що є предметом оскарження, та здійснення яких безпосередньо залежить від заявника; в супротивному випадку Вам необхідно буде довести, що засоби захисту, які Ви не використали, є неефективними. Це означає, що Вам слід спочатку звернутися до національних судів, яким підсудна Ваша справа, для захисту по суті своїх прав, про порушення яких Ви заявляєте перед Судом.

8.Використовуючи належні засоби захисту, Ви повинні дотримуватись національних процедурних правил, включаючи передбачені законом строки. Якщо, наприклад, Ваш позов було відхилено з причини пропуску терміну оскарження, через недотримання правил підсудності чи підвідомчості, або порушення встановлених законом процедурних правил, Суд не зможе розглянути по суті Вашу заяву.

9.Однак, якщо Ви оскаржуєте судове рішення, наприклад, вирок, Вам не потрібно робити спроби порушити процедуру перегляду справи після проходження звичайної судової 2/5 процедури оскарження. Також не потрібно використовувати несудові процедури або звертатися з проханнями про помилування або амністію. Петиції (в Парламент, до голови держави або уряду, міністра або уповноваженого з прав людини) не вважаються засобами правового захисту, які необхідно використати.

10.Після винесення остаточного рішення компетентним судом або органом влади Ви маєте шість місяців для того, щоб подати заяву до Суду. Шестимісячний термін відраховується з моменту ознайомлення Вас або Вашого адвоката з остаточним судовим рішенням, винесеним в процесі звичайного оскарження, а не з моменту подальших відмов поновити розгляд Вашої справи чи дати Вашого прохання про помилування або амністію або будь-якого іншого звернення несудового характеру до органів влади.

11.Перебіг шестимісячного терміну припиняється в момент отримання Судом або Вашого першого листа, в якому чітко викладено, хоча б у стислій формі предмет заяви, яку Ви маєте намір подати, або заповненого формуляру заяви. Простого запиту з проханням надати інформацію недостатньо для зупинення перебігу шестимісячного терміну.

II. Як подавати заяву до Суду

12.Офіційними мовами Суду є англійська та французька, але за бажанням Ви можете звертатися до Секретаріату Суду офіційною мовою однієї з держав, що ратифікували Конвенцію.

538

13.Суд не приймає заяви за телефоном або електронною поштою, якщо вони не дублюються звичайною поштою. Також немає необхідності бути особисто присутнім у Страсбурзі для усного викладення обставин Вашої справи.

14.Усю кореспонденцію стосовно Вашої скарги необхідно надсилати за адресою:

The Registrar

European Court of Human Rights,

Council of Europe,

F-67075, Strasbourg Cedex

FRANCE — ФРАНЦІЯ

15.Після отримання Вашого першого листа або формуляру заяви Секретаріат Суду надішле Вам відповідь з повідомленням про те, що на Ваше ім’я було відкрито справу, номер якої потрібно за-

значати в усіх наступних листах до Суду. У подальшому до Вас можуть звернутися за додатковою інформацією, документами чи роз’ясненнями, пов’язаними з заявою. У той же час Секретаріат не може надати Вам інформацію щодо законодавства держави, проти якої спрямована заява, або давати юридичні консультації стосовно застосування або тлумачення національного права.

16.У Ваших інтересах своєчасно і старанно відповідати на листи Секретаріату. Будь-яка затримка з відповіддю або її відсутність можуть розцінюватися як те, що Ви не зацікавлені у продовженні провадження по Вашій справі. А тому, якщо Ви не відповісте на лист Секретаріату протягом року з моменту його відправлення, Вашу справу буде знищено.

17.Якщо Ви вважаєте, що Ваша заява стосується одного з прав, гарантованих Конвенцією або Протоколами до неї, і що всі умови, викладені вище, задоволені, Ви повинні ретельно і розбірливо

заповнити формуляр заяви і повернути його до Суду найпізніше через шість тижнів.

18.Згідно з положеннями Статті 47 Регламенту Суду, необхідно, щоб Ваша заява містила на-

ступне:

а) стислий виклад фактів, які Ви бажаєте оскаржити, та сутність Ваших скарг; б) які права, гарантовані Конвенцією, були, на Вашу думку, порушені; в) відомості про засоби правового захисту, якими Ви скористалися;

г) перелік офіційних рішень у Вашій справі, із зазначенням дати кожного рішення та інстанції, яка його винесла (суд або інший орган влади), а також коротку інформацію про зміст цього рішення. До листа додайте копії самих рішень. (Документи не будуть вам повернені. А тому у Ваших інтересах надсилати виключно ксерокопії, а не оригінали).

19.Стаття 45 Регламенту Суду вимагає, щоб заява була підписана Вами як заявником або Вашим представником.

20.Якщо Ви не бажаєте оприлюднення Вашої особи, Ви повинні зробити відповідну заяву і викласти причини подібного відступу від загального правила вільного доступу до інформації в процесі судового розгляду. Суд може дозволити анонімність у виключних та виправданих випадках.

21.Якщо Ви бажаєте звернутися до Суду через адвоката або іншого представника, Ви повинні додати до формуляру заяви довіреність, яка б уповноважувала його або її діяти від Вашого імені.

Представник юридичної особи (фірми, асоціації, і т.д.) або групи фізичних осіб повинен підтвердити свої юридичні повноваження представляти заявника. На стадії подання первинної заяви Ваш представник (якщо Ви його маєте) не обов’язково повинен бути юристом. Однак, слід мати на увазі, що на подальшій стадії провадження представник заявника повинен, за відсутності особливих винятків, бути адвокатом, уповноваженим практикувати в одній з держав, що ратифікували Конвенцію. Адвокат повинен володіти однією з офіційних мов Суду (англійська або французька).

22.Суд не може надати Вам юридичну допомогу на оплату послуг юриста для підготовки Вашої первинної заяви. На подальшій стадії провадження, після рішення Суду про повідомлення відповідного уряду про заяву для подання письмових зауважень Ви можете претендувати на отримання безоплатної юридичної допомоги, якщо Вам бракує коштів для оплати послуг юриста і якщо надання такої допомоги вважатиметься необхідним для належного розгляду справи.

23.Суд розгляне Вашу справу безоплатно. Оскільки на початковому етапі процедура розгляду справ є письмовою, Ваша особиста присутність у Страсбурзі не потрібна. Вас буде поінформовано про рішення, винесене Судом у Вашій справі.

539

Пояснювальна нотатка для осіб, які заповнюють формуляр заяви у відповідності до ст. 34 Конвенції

Вступ

Заповнений формуляр буде заявою до Суду, згідно зі Статтею 34 Конвенції. Він буде основним документом при розгляді справи Судом. Тому важливо заповнити його якомога повніше та акуратніше, навіть якщо це означає повторне викладення інформації, що вже була подана до Суду раніше.

Формуляр складається з восьми розділів. Необхідно заповнити формуляр таким чином, щоб заява містила усю необхідну інформацію, яка вимагається у відповідності до Правил Процедури Суду.

Правила заповнення формуляру І. СТОРОНИ. Стаття 47 § 1 (а), (б) та (в) (1-13)

Якщо заява подається більш ніж одним заявником, необхідно надати усю відповідну інформацію про кожного з них (на окремому аркуші, якщо це потрібно).

Заявник може уповноважити іншу особу представляти свої інтереси. Такий представник повинен бути адвокатом, що має право практикувати в одній із Договірних Сторін і проживати на території однієї з них, або ж іншою особою, ухваленою Судом. У випадку, коли заявник уповноважений іншою особою, відповідні дані повинні бути вказані у цьому розділі формуляру. Суд буде вести листування лише з цим представником.

ІІ. ВИКЛАДЕННЯ ФАКТІВ. Стаття 47 § 1 (г) (14)

Необхідно зрозуміло та стисло викласти подробиці фактів, що стосуються предмету скарги, описуючи події у тій послідовності, у якій вони мали місце. Вказувати необхідно точні дати. Якщо скарги стосуються кількох питань (наприклад, різних судових розглядів), потрібно описати кожен із них окремо.

ІІІ. ЗАЗНАЧЕННЯ ПОРУШЕНЬ КОНВЕНЦІЇ ТА ВІДПОВІДНА АРГУМЕНТАЦІЯ. (15)

Стаття 47 § 1 (д)

У цьому розділі формуляру необхідно якомога точніше пояснити, у чому полягає скарга, згідно з Конвенцією, зазначивши до яких положень Конвенції відбувається апеляція. При цьому, потрібно пояснити, чому факти, викладені у Розділі ІІ, спричинили порушення цих положень.

Необхідно звернути увагу, що певні статті Конвенції припускають, за певних умов, деякі обмеження прав, що гарантуються цими статтями (див., наприклад, підпункти від (а) до (е) Статті 5 § 1 та 2 Статей з 8 по 11). При цьому, необхідно пояснити, чому є невиправданими обмеження, проти яких виступаєте.

ІV. ЗАЯВА ЗГІДНО ЗІ СТАТТЕЮ 35 § 1 КОНВЕНЦІЇ. Стаття 47 § 2 (а) (16-18)

У цьому розділі необхідно викласти подробиці процедур стосовно використаних внутрішніх засобів захисту. Повинні заповнити кожну з трьох частин цього розділу і окремо надати інформацію щодо кожної окремої скарги. У пункті 18 потрібно вказати, чи існують будь-які інші засоби захисту, до яких не вдалися, і які б надали можливість переглянути справу. Якщо такий засіб існує, повинні його вказати (наприклад, назвати судову чи іншу інстанцію, куди б міг бути направлений позов) і пояснити, чому він не використаний.

V. ВИКЛАДЕННЯ ПРЕДМЕТУ ЗАЯВИ. Стаття 47 § 1 (є) (19) Тут необхідно стисло вказати, якої мети бажаєте досягти, звертаючись до Суду.

VI. ЗАЯВА СТОСОВНО ПРОЦЕДУР У ІНШИХ МІЖНАРОДНИХ ІНСТАНЦІЯХ. (20) Стат-

тя 47 § 2 (б)

Потрібно зазначити, чи подавали будь-коли скарги, які є предметом заяви, до будь-яких інших міжнародних інстанцій, що займаються розслідуваннями або урегулюванням подібних питань. Якщо так, то потрібно вказати усі подробиці, включаючи назву органу, до якого подавалися скарги, дати і деталі усіх процедур, які мали місце, а також подробиці ухвалених рішень. Також повинні надати копії відповідних рішень та інших документів.

540