Контрольні питання

1. На кого покладається державний нагляд і громадський контроль у галузі охорони праці в Україні?

2. Хто виконує державний нагляд?

3. Функції Комітету з нагляду за охороною праці України.

4. Функції пожежного нагляду.

5. Функції санітарно-епідеміологічного нагляду.

6. Функції прокуратури в галузі охорони праці.

7. Які функції відомчого контролю?

8. Які контрольні функції має адміністрація підприємства?

9. Хто здійснює громадський контроль?

10. Які функції виконує громадський контроль?

11. Які функції уповноважених трудових колективів ?

12. Які контрольні функції професійних спілок у галузі охорони праці?

1.2.6. Відповідальність за порушення вимог щодо охорони праці

Закон України «Про охорону праці» встановлює відповідальність посадових осіб за порушення вимог щодо охорони праці. Закон передбачає дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність (ст. 49 Закону України «Про охорону праці»).

Дисциплінарну відповідальність накладають вищі посадові керівники, коли з вини посадової особи, адміністративно-технічних, адміністративно-господарських працівників допускається порушення вимог охорони праці, що призвели чи можуть призвести до тяжких наслідків. Дисциплінарна відповідальність включає в себе такі стягнення, як догана та звільнення з роботи.

Основним документом, що регулює дисципліну праці, є типові правила внутрішнього трудового розпорядку для робітників і службовців підприємства та службові інструкції. Вони зобов'язують незалежно від посади працівника виконувати вимоги, передбачені відповідними правилами та інструкціями. На підставі типових правил адміністрація розробляє правила внутрішнього розпорядку, інструкції, положення, недотримання яких є дисциплінарно недопустимим.

Якщо з часу виявлення порушення дисципліни працівником минув місяць, адміністрація втрачає право ставити питання про дисциплінарне стягнення.

Ст. 49 Закону України «Про охорону праці» встановлює адміністративну відповідальність за:

– порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці;

– створення перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду та представників професійних спілок;

– будь-які посягання на загальні умови праці.

Порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці є підставою для притягнення працівника до адміністративної відповідальності (ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення) у вигляді накладення штрафу на працівників і, зокрема, на службових осіб підприємств, установ, організацій, а також громадян – власників підприємств чи уповноважених ними осіб.

Адміністративній відповідальності підлягають особи, які на момент вчинення адміністративного правопорушення досягли 16-річного віку.

Винні в порушенні законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, а також у створенні перешкод у діяльності посадових осіб органів державного нагляду чи представників професійних спілок, притягуються, зокрема, до матеріальної відповідальності. Загальними підставами притягнення до матеріальної відповідальності працівника є наявність прямої дійсної шкоди, вина працівника (у формі навмисної дії або дії з необе-режності), протиправні дії (бездіяльність) працівника, а також наявність причинного зв'язку між виною і протиправними діями (бездіяльністю) працівника та завданою шкодою.

Законодавством передбачено повну й обмежену матеріальну відповідальність, незалежно від того, чи є в діях працівника, яким порушено правила охорони праці, наявність чи відсутність кримінального злочину при цьому.

За наявності в діях (бездіяльності) працівника ознак злочину, на нього покладається повна матеріальна відповідальність (ст. 134 КЗпП України), а за відсутності таких ознак – обмежена матеріальна відповідальність у межах середнього місячного заробітку працівника.

Особливі правила покладання матеріальної відповідальності передбачає ст. 450 Цивільного кодексу України, коли шкоду завдано джерелом підвищеної небезпеки – транспортними засобами, механізмами, промисловими підприємствами тощо.

Суттєве значення має загальний обсяг і розмір збитків у зв'язку з порушенням вимог охорони праці. Ці збитки складаються із суми, виплаченої потерпілому на відшкодування втраченого заробітку, одноразової допомоги, додаткових витрат на лікування, протезування тощо, а також суми одноразової допомоги на сім'ю та утриманців у випадку смерті потерпілого, на поховання, а також сум, сплачених добровільно чи стягнутих судовим рішенням у порядку відшкодування матеріальної шкоди (ст. 12 Закону «Про охорону праці»).

Повна матеріальна відповідальність передбачена (ст. 134 КЗпП України) за заподіяну шкоду в нетверезому стані, за навмисне знищення, псування матеріалів, виробів, інструменту, приладів, спецодягу чи інших предметів, коли шкоду завдано не під час виконання своїх трудових обов'язків.

Законодавством передбачено певний порядок, способи та терміни відшкодування матеріальних збитків.

Збитки відшкодовуються добровільно чи шляхом подання власником (потерпілою особою) позову до суду протягом одного року з часу виявлення заподіяної шкоди.

У разі, коли сума за заподіяну шкоду не перевищує середнього місячного заробітку працівника, вона відраховується з його заробітної плати за розпорядженням власника і видається потерпілій стороні не пізніше, ніж за два тижні з часу, коли заподіяна шкода.

Якщо відрахування суми із заробітної плати працівника проводиться без його згоди, останній має право у тримісячний строк звернутися до комісії з трудових спорів (КТС) чи в десятиденний строк із позовом до суду (ст. 228 КЗпП).

Притягнення працівника до кримінальної, адміністративної чи дисциплінарної відповідальності за дії, якими заподіяно шкоду, не звільняє його від матеріальної відповідальності.

Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці передбачена статтями 135, 218, 219 і 220 Кримінального кодексу України. Суб'єктом злочину з питань охорони праці може бути будь-яка посадова особа підприємства, установи, організації незалежно від власності, а також громадянин – власник підприємства чи уповноважена ним особа.

Кримінальна відповідальність настає за порушення вимог законодавства та інших нормативних актів про охорону праці, якщо це порушення створювало небезпеку для життя або здоров'я громадян.

Поняття «порушення правил охорони праці» включає в себе недотримання міжгалузевих, галузевих і чинних тільки на даному підприємстві правил, інструкцій, положень та інших підзаконних актів, розроблених або прийнятих відповідно до Закону України «Про охорону праці».

За порушення правил охорони праці передбачена така міра покарання, як виправні роботи або штраф до 15 мінімальних розмірів заробітної плати (ст. 135 КК України).

Кримінальна відповідальність за порушення спеціальних правил, що забезпечують безпеку гірничих, будівельних і вибухонебезпечних робіт є окремий самостійний склад злочину (ст. 218, 219 та 220 КК України).

Винні в порушенні правил безпеки гірничих робіт, якщо ці порушення заподіяли шкоду здоров'ю людей або завідомо могли спричинити людські жертви чи інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними роботами на строк до двох років (ст. 218 КК України).

Ті самі дії, якщо вони спричинили людські жертви або інші тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк до восьми років.

В усіх випадках притягнення до кримінальної відповідальності осіб за ст. 135, 218-220 КК України слід встановлювати коло службових обов'язків кожної з них, чи дійсно нею не виконувалися ці обов'язки, чи є її вина діями (бездіяльністю) в негативних наслідках.