Існують дві базові моделі передавання інформації: без зворотнього зв'язку(рефлексії) і зі зворотним зв'язком (модель а і модель б).

Модель А: Відправник - Одержувач. За такою моделлю функціонує побудована за ієрархічним принципом лінійна організація. У ній часто співробітник, відправивши повідомлення керівництву, нічого не знає про його реакцію, а тому не може адекватно організувати свою діяльність.

Модель Б : Відправник ⬌ Одержувач. передбачає ефективний зворотній зв'язок під час комунікації. Обмін інформацією є ефективним, якщо одержувач зрозумів ідею і виконав очікувані відправником дії, здійснив зворотній зв'язок, який сприяє підвищенню ефективності обміну інформації. Зворотній зв'язок відбувається повільніше, однак є точнішим, знімає напруженість, посилює впевненість у правильній інтерпретації повідомлень. Ефективність зворотного зв'язку залежить від конкретності, безпосередності, враховує можливості (місткість) його суб’єктів.

Декодування інформації. Одержувач інформації після отримання повідомлення декодує його (розшифровує символи відправника), щоб зрозуміти, про що йдеться. Якщо реакція на ідею не обов'язкова, на цьому комунікативний процес завершується. Зворотний зв'язок сприяє подоланню інформаційних шумів — усього, що спотворює зміст, перешкоджає обміну інформацією або цілком блокує інформаційний обмін.

Фільтрування інформації. При прийомі інформацію необхідно відфільтрувати, тобто очистити від шумового наповнення. Інформаційні шуми можуть стосуватися мови, відмінностей у сприйнятті, змінюючи зміст повідомлення при кодуванні й декодуванні. Породжують їх також відмінності в організаційному статусі між керівником і підлеглим, що нерідко ускладнює точне передавання інформації. Різною мірою вони завжди супроводжують процес обміну інформацією, однак за правильно налагодженого комунікативного процесу більшість із них можна усунути. Найефективнішим є психологічний фільтр. На його формування впливають досвід, знання і дотримання загальноприйнятих комунікатиних правил. Такий фільтр одночасно відіграє позитивну і негативну ролі. Негативна роль проявляється в тому, що він зумовлює вибіркове, суб'єктивне, не завжди узгоджене з реальністю уявлення.

Уникненню проблем, зумовлених спотворенням, проходженням часткового обсягу інформації, сприяє усвідомлення сутності комунікативного процесу і вміле використання його елементів. Комунікативні проблеми, пов'язані з ускладненнями у передаванні інформації:

Сказати, ще не означає -------------почути.

Почути, ще не означає ---------------зрозуміти

Зрозуміти, ще не означає ------------погодитися

Погодитися, ще не означає --------використати на практиці

Використати на практиці, ще не означає---запамятати, пропустити через себе.

Ефективність комунікативного процесу значною мірою залежить від форми передавання інформації (усної, візуальної чи їх поєднання). Дослідження показують, що забувається:

	через 3 години	через 3 дні
Почуте	до ЗО %	до 90 %
Побачене	до 28 %	до 80 %
Почуте й побачене	до 15 %	до 35 %

Специфіка людської комунікації на відміну від тієї, що описується теорією інформації, передбачає психологічний вплив одного партнера на поведінку іншого з метою їх зміни, можливо лише тоді, коли партнери користуються однією або близькими системами кодифікації й декодифікації, тобто “спілкуються однією мовою”. Ефективність комунікації найчастіше визначається тим, чи вдалося вплинути суб’єктам спілкування одне на одного, чи уточнювалась, змінювалась, розвивалась інформація, думка співрозмовників. Доведено, що на першому рівні обміну вирівнюються відмінності у вихідній інформації, яка є в індивідів, котрі вступили в контакт. На другому передаються та приймаються найважливіші значення (інформування, навчання, інструктаж тощо). І, нарешті, на третьому рівні індивіди прагнуть зрозуміти погляди та установки одне одного (згода, незгода, зіставлення поглядів). У соціальній психології виокремлюють комунікацію вербальну (словесну) та невербальну. Засобом першої є мова, другої — оптико-кінетичні системи знаків (жести, міміка, пантоміміка), пара та екстралінгвістична система (інтонація, паузи тощо), система організації простору та часу комунікації, а також система “контакту очима”. Ступінь запам'ятовування людиною інформації залежно від кількості органів чуття, задіяних у комунікативному процесі. Результати експериментальної психології свідчать, що людина сприймає інформацію приблизно у таких пропорціях: 80 % — зором; 15 % — на слух; 3 % — на дотик; 1 % — на смак; 1 % — нюхом.

5. Інтерактивний компонент професійного спілкування.

Прочитайте та складіть опорну схему: „ структурних етапів взаємодії суб’єктів спілкування, ”

Спілкування — це активна взаємодія суб’єктів, що діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають спрямовані на них думки, оцінки, почуття. Якщо один із суб’єктів виявляє пасивність, спілкування не відбувається. Іноді бачимо таку картину: один із співбесідників щось розповідає, інший як людина ввічлива, начебто слухає, проте зацікавленості до змісту розмови не проявляє, до переданої інформації ставиться байдуже. Що ж відбувається в цьому разі? Той, хто говорить, не може “перенести” свої думки в голову іншого, залучити його до активного зацікавленого обговорення. Отже, взаємодії між ними не відбулося. Американський психоаналітик Ерік Берн (1910— 1970) виокремив такі типи інтеракцій між людьми у повсякденному житті:

- ритуальна взаємодія, яка не має змістового навантаження, як правило обмежується звичними фразами: «Привіт!», «Як справи?», «Давай!», «Бувай!» тощо;

- розважальна взаємодія - передбачає приємне і водночас інформативне проведення часу, такими є розмови на побутові теми: «Як давно не бачилися?», «Що й почому?», «А ось раніше...» тощо;

- спільна цілеспрямована активність - діяльність, праця, спрямована на досягнення певних цілей: «Сьогодні ми завершуємо складання звіту. Потрібно ще трохи попрацювати, а потім всім буде на даний додатковий день відпочинку»; «Вам завтра необхідно терміново виїхати у відрядження» тощо;

- відсутня взаємодія - виникає в ситуації, за якої партнери змушені про щось розмовляти, обмінюватися діями, але психологічно один на одного не налаштовані. Між співрозмовниками виникає нетривалий контакт, без попередньої підготовки і необхідності повторення чи продовження;

— взаємодії у формі ігор. Такі ігри відбуваються за суворими правилами, з певним змістом: їх використовують для того, щоб досягнути мети, вдало увійшовши в роль, відчути задоволення (вигоду) від цього: «Ми пропонуємо надзвичайно вигідні умови придбання туристичної путівки, адже Ви хотіли б мати незабутні враження про відпочинок?» — «Так, але вартість путівки перевищує мої можливості» — «Ми можемо запропонувати Вам дещо дешевшу путівку, без суттєвого зниження якості пропонованих послуг», «Я — твоя старша сестра, і ти повинна мене слухатися».

Існує кілька класифікацій видів міжособистісної взаємодії. За досягненням мети, розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію (досягнення мети одним із суб’єктів сприяє або не заважає реалізації цілей решти суб’єктів), і суперництво, або конкуренцію (досягнення мети одним із суб’єктів ускладнює або взагалі виключає досягнення цілей іншими суб’єктами). Інколи ці види взаємодії позначаються іншими термінами: згода та конфлікт, пристосування та опозиція, асоціація та дисоціація. В основу іншої класифікації взаємодії покладено кількість суб’єктів. Це може бути взаємодія між групами, між особистістю та групою, між особистостями (діада). Залежно від ролей це може бути взаємодія, в якій на групу впливає один з її лідерів, просто член групи. Це може бути взаємодія, в якій певна підгрупа її членів (сукупний суб’єкт) впливає на одного з субєктів. Підгрупа разом із лідером може діяти на одного або на кількох членів. Усі члени групи, у тому числі лідер, впливають одне на одного і кожен сам на себе. Саме ця класифікація, як показало наше дослідження, сприяє побудові концепції становлення культури професійного спілкування, особистістому зростанню тих, хто продуктивно спілкується, переходячи від простих видів взаємодії до складніших, зокрема до спільної діяльності.

У педагогіці, В. А. Кан-Калік характеризує структурні етапи взаємодії спілкування, конкретизацію спланованої системи наступного спілкування.

1.Прогностичний - це перший етап. Моделювання майбутнього спілкування, у якому закладаються контури майбутньої взаємодії: планування й прогнозування змісту, структури, засобів спілкування. Зміст його вміщує визначення мети взаємодії (для чого?), аналіз стану співрозмовника (чому він такий?) та аналіз ситуації (що сталося?). Плануються можливі способи та тональність комунікації, прогнозується сприймання співрозмовником змісту взаємодії. Цільова установка має вирішальне значення. Саме тут має бути визначальним зосередження на спільній роботі. Доцільно передусім думати про те, як взаємодіяти, зацікавити, як створити творчу атмосферу, щоб виявилася його індивідуальність. Для цього педагогу потрібна уява, здатність сприймати і адекватно оцінювати людину.

2. «Комунікативна атака» - початковий етап спілкування. Мета його — встановлення емоційного і ділового контакту у взаємодії, у цей час завойовується ініціатива, що дає змогу керувати спілкуванням. Важливо оволодіти технікою швидкого включення у взаємодію, прийомами « само презентації» та динамічного впливу. Ініціатива необхід на цьому етапі для того, щоб організовано передати її у наступному періоді спілкування.

3.Керування спілкуванням. Це свідома і цілеспрямована організація взаємодії з коригуванням процесу спілкування відповідно до визначеної мети. Здійснюється обмін інформацією, обмін оцінками з приводу цієї інформації, взаємооцінка співрозмовників. Створюється атмосфера доброзичливості, вільного виявлення свого "Я", задоволення від спілкування, підкріплення своїм соціально значущим потенціям. Саме тут потрібно вміти виявляти інтерес до співбесідника, сприймати інформацію від нього (активно слухати), висловлювати судження з того чи іншого приводу, транслювати свій оптимізм і спокійну впевненість в успіхові, ставити яскраві цілі і вказувати на шляхи їх досягнення.

4.Аналіз спілкування, самокорегування. Головне завдання цього етапу — співвіднесення мети, засобів, результатів взаємодії, а також моделювання подальшого спілкування. Учителю треба мати педагогічну пам'ять, в якій запо­чатковується виявлене в словах, емоціях і діях ставлення учнів. Ця інформація допоможе проаналізувати тенденції розвитку ставлення вихованців.

Стосовно кожного етапу слід дотримуватися певних правил, які оптимізують взаємодію:

• формування почуття "ми", демонстрація спільності поглядів, що усуває соціальні бар'єри, протиставлення і об'єднує для досягнення спільної мети;

• встановлення особистісного контакту, відчуття звертання саме до нього;

• демонстрація, власного ставлення, що виявляється в тому, як ми усміхаємося (відкрито, невимушено чи скептично), з якою інтонацією говоримо (дружньо, сухо, тиснучи на співбесідника), як експресивно забарвлені наші рухи (спокійні, стримані чи зневажливі, нервові), яку обрали дистанцію (довіри чи конфронтації);

• показ яскравих цілей спільної діяльності - накреслення спільного "ми" у майбутньому, що демонструє зацікавленість у співрозмовникові, міцність єдності;

• передача розуміння внутрішнього стану - зчитування настрою співрозмовника, що сигналізує про зацікавленість у взаємодії, взаєморозумінні;

• постійний вияв інтересу до співбесідника. Це означає - слухати, ставити питання і дорожити їхньою думкою, співпереживати, підкреслювати позитивне, говорити компліменти, тобто робити все, що підтримує у позитивних намірах;

• створювати ситуації успіху, потрібні для сприятливого психологічного тла взаємодії, яка створюється радістю від успіху;

• постійним схваленням потенційних можливостей, підкресленням індивідуальної значущості кожного, зняттям страху перед можливою помилкою, наданням допомоги і вмінням учителя попрохати допомоги в учня.

Реалізувати всі ці правила можливо при правильному вибору стилю професійного спілкування, основою якого ми вважаємо позитивна спрямованість на особистість, захопленість своєю справою, позитивний досвід організації діяльності та стосунків, професійне володіння організаторською технікою і толерантністю, активністю у діалозі. Активність як риса особистості, якісна її характеристика визначається і зовнішнім впливом (середовищем, вихованням), але в процесі життєвої практики в індивіда формується внутрішня позиція, складається вибіркове ставлення до різних зовнішніх умов і впливів, що визначає розвиток особистості.

6.Морально - етичний компонент органічно пов'язаний з естетичним, та технологічним.

Прочитайте та складіть схему понять морально-етичного, естетичного та технологічного компонентів професійного спілкування.

Генералізуючим компонентом спілкування виступає професійна мораль, професійна етика професійний такт - які заснована на принципах гуманізму, поваги гідності особистості, усвідомлення особистої унікальності та самоцінності суб’єктів спілкування; оптимістичному підході до діяльності. Українські вчені-етики вивчаючи спілкування та його етичні норми, зазначають, що різноманітний світ людських відносин є сферою безпосередньої реалізації моральності, насамперед у тому аспекті, в якому він розкривається у спілкуванні, тобто як між-суб'єктна взаємодія між людьми. Спілкування через це є справжньою цариною людської моральності. Мораль – це сукупність норм поведінки людей, що регулюють їх відношення до суспільства, нації, колективу, підтримане особистим переконанням, традицією, суспільною думкою. Моральні норми складають основу моральності людини, але повністю її не визначають. Моральність включає моральні погляди, теорії, переконання, почуття, відношення людей, моральну поведінку. Моральні переконання – це пережиті та узагальнені моральні принцип, норми. Вони формуються у процесі активного й вольового оволодіння всім багатством моральної культури і стають керівництвом до дії особистості. Моральні звички – це корисні для суспільства, стійкі форми поведінки (образ дії), які стають потребою людини і здійснюються у будь-яких ситуаціях і умовах. Моральні якості закладаються у структуру особистості з дитинства та виховуються у процесі виховання, вони складають основу культури спілкування. Моральна культура- це людяність та демократичність, які страхують від маніпулятивного та імперативного управління процесом спілкування.( В.І.Писаренко та І.Я.Писаренко). Сучасний професіонал не може нехтувати знанням положень загальної культури поведінки, адже це свідчить про рівень втілення у його діяльності вимог моралі, органічне, природне і невимушене їх поєднання зі способом життя, позначається на зовнішніх особливостях поведінки. Щира зацікавленість, співпереживання, розуміння й порозуміння між людьми у процесі спілкування є важливими передумовами їх ефективної ділової взаємодії.

Культура поведінки. Якщо морально-етичні норми означають зміст вчинків (те, що люди повинні або не повинна робити), то культура поведінки відображає конкретну реалізацію вимог моралі, рівень органічності невимушеності злиття цих норм зі стилем життя людини.

Культура поведінки — сукупність форм поведінки людини у процесі спілкування, в яких виявляються певні моральні й естетичні норми.

У процесі спілкування культура поведінки, її характер, духовний і морально-естетичний образ, свідчать, наскільки глибоко й органічно вона засвоїла надбання людства. Наприклад, повага до співразмовника виявляється у ввічливості, делікатності, тактовності, в умінні цінувати чужий час. Обов'язково з точки зору культури поведінки у спілкуванні, своєчасність і точність у виконанні домовленостей, обіцянок, повернення позиченого тощо. Чесність збігається з відвертістю. Велике методологічне значення для з'ясування особливостей комунікації мають котегорія"толерантність". Толерантність (від лат. Тоlеrапtia - терпіння) - це терпимість до іншого роду поглядів, вдач і звичок. Зрозуміло, що толерантність необхідна стосовно особливостей різних народів, націй і релігій. Вона є ознакою впевненості в собі й усвідомлення надійності власних позицій, ознакою відкритої для всіх ідейної течії, що не боїться порівняння з іншими точками зору і не уникає духовної конкуренції.

Морально - етичний компонент органічно пов'язаний з естетичним, оскільки висока культура спілкування, гармонія внутрішних та зовнішніх особистісних проявів, артистизм, творча самобутність стимулюють переживання емоційного задоволення, відчуття прекрасного, попереджає виникнення «естетичного бар’єру»(С.Х.Рапопорт).

Естетичний компонент культури професійного спілкування характеризують поняття, як зовнішня культура, культура мовлення, культура почуттів, культуру поведінки, етикет. Зовнішня культура - візуальна інформація про особистість партнера по спілкуванню, про характер, ставлення до себе, про ділові якості, манери, поставу, ходу, одяг, прикраси. Ці елементи свідчать про зовнішню культуру особистості. Зовнішня культура — видимі, візуально сприйняті елементи, що характеризують особистість.

При першій зустрічі з людиною передусім звертають увагу на її одяг. Якщо він свідчить про невибагливий смак, низьку культуру, неповагу до себе та оточення, то від такої людини мало хто сподіватиметься конструктивної співпраці. Мистецтво вдягатися полягає у виборі одягу, відповідного до певної ситуації, та підборі його ансамблю. Першою вимогою є доречність. Кожний вид одягу має своє функціональне призначення. Так, джинсовий костюм зручний для туризму, відпочинку і недоречний у театрі чи на офіційному прийомі. У дорогому костюмі-трійці не варто їхати на риболовлю. Недоречне також поєднання різностильових елементів одягу, наприклад, до вечірньої сукні не пасують кросівки, а джинси — до класичного піджака. Ансамбль одягу — це гармонійне поєднання його елементів за призначенням, кольоровою гамою, стилем, пропорціями, елегантністю і зручністю, характером і віком людини.

Кольорову гаму слід підбирати з урахуванням усіх деталей одягу, їх поділяють на основні (сукня, костюм, пальто, плащ) і додаткові (взуття, капелюх, шарф, сумочка, рукавички, прикраси). У костюмі можна використовувати не більше двох-трьох кольорів, а колір основної деталі повинен контрастувати з додатковими. У жіночому одязі гармонують червоний і білий кольори, червоний, чорний і білий, зелений і жовтий, зелений з коричневим тощо. Поєднання кольорів у чоловічих костюмах консервативніші, однак і тут можливі варіанти.

Існує кілька стилів одягу: спортивний, «мілітарі», молодіжний, діловий тощо. Спортивному стилю властивий вільний покрій(піджаки з накладними кишенями, широкі штани або штани-бриджі, різноманітні футболки тощо). Для стилю «мілітарі» характерне використання захисної кольорової гами; простої грубої тканини, подібної на військову, аплікації й нашивки, багато модних кишень, штани-бриджі тощо. Покрій ділового одягу консервативніший: одне- або двобортний піджак, прямі штани, краватка, відповідними мають бути ткані і кольорова гама деталей. Саме такого стилю має дотримуватися ділова людина.

При виборі одягу слід враховувати і особливості фігури: високий, худий чоловік, якщо вдягне двобортний, що застібається на один ґудзик піджак, виглядатиме худішим («довгим»). Піджак з великою кількістю гудзиків краще виглядає на високому стрункому чоловікові, ніж на невисокому, приземкуватому. Пропорції фігури порушаться, якщо високий чоловік вдягне завужені штани — їх ширина повинна відповідати розміру взуття. Повним чоловікам доцільно вдягати однобортні піджаки з одним ґудзиком, не надто широкі штани, бажано одного кольору з піджаком, оптично зменшує костюм-трійка.

Є певні вимоги й до одягу ділових жінок, їм пасує піджак зі спідницею або зі штанами, блузка, блузка зі спідницею, можна також носити в'язані речі: сукню або джемпер зі спідницею. Кольорова гама одягу необмежена за умови гармонійного поєднання. Однак повним жінкам не пасує одяг з різнокольорової яскравої тканини, пишні спідниці, деякі трикотажні речі. Худих жінок візуально робить ще худішими одяг у дрібну смужку. Вбрання ділової жінки не повинне бути надто претензійним, прикрашеним яскравими аксесуарами тощо.

Елегантність (лат. еlеgаntntis — вишуканий, витончений) людини часто ототожнюють з модним одягом, але це не так. Елегантною виглядає людина, в одязі якої усе гармонує, чисте, підшите, застібнуте й випрасуване, а взуття — чисте незалежно від погоди. Елегантний одяг приховує вади фігури і підкреслює її переваги. Одяг повинен бути зручним. У процесі спілкування не варто, наприклад, постійно поправляти його деталі, слід триматися впевнено, не відволікаючись від розмови.

На вибір одягу впливає й характер людини. Спокійні, врівноважені люди носять одяг нейтральних тонів, без прикрас. Більш емоційні надають перевагу яскравому одягу, неврівноважені — часто невдало підбирають кольорову гаму його елементів. Добираючи гардероб, слід зважати на вік. Речі, що пасують молодим, смішно виглядають на людях старшого віку, і навпаки. Якщо молоді можуть використовувати в одязі модні аксесуари (аплікації, синтетичні матеріали, вставки тощо), то старшому віку належить носити або модні речі найвищої якості, або класичний одяг.

Необхідними атрибутами сучасної жінки є прикраси, макіяж, парфуми. Діловий стиль вимагає мінімального їх використання при створенні іміджу. Небажано носити дорогі прикраси, вони доречні для урочистих події, відвідання театру тощо.

Макіяж ділової жінки має підкреслювати красу її ім’ я, а за необхідності — маскувати його вади. Більшість, ділових контактів відбуваються при денному світлі, тому яскравий макіяж недоречний.

Зовнішній вигляд ділової людини залежить і від зачіски. Слід дбати про те, щоб волосся було чисте та підстрижене. Нині ділові чоловіки віддають перевагу коротким зачіскам, хоч індивідуальний стиль можна проявити й за допомогою більш довгого волосся.

Парфуми слід підбирати індивідуально, відповідно до власного стилю й смаку, з приємним ароматом. Оптимальним є запах парфумів на відстані 15—46 см від жінки і на відстані 15 см від чоловіка.

Важливими складовими іміджу людини є її постава і хода. При правильній поставі шия і голова повинні природно продовжувати тулуб, підборіддя підняте трохи догори, живіт підібраний, руки опущені вздовж тулуба, кисті рук і пальці розслаблені. Така постава символізує відмінний фізичний стан, діловитість і ці­леспрямованість. Хода має бути вільною, ритмічною, зібраною, символізувати рішучість і впевненість.

Культура мовлення. На ефективність ділового спілкування значною мірою впливає вміння його учасників використовувати лексичне багатство, виражальні можливості мови. Уміння правильно обрати інтонацію, слово, репліку є важливим аспектом культури мовлення особистості. Культура мовлення — володіння учасниками спілкування нормами усного і писемного літературного мовлення, уміння використовувати зображувальні засоби мовного коду в різних умовах і сферах спілкування відповідно до мети і змісту комунікації.

Виявляється культура мовлення в умінні говорити і писати так, щоб реципієнт правильно сприйняв інформацію і здійснив дії, яких очікує від нього автор висловлення чи тексту. Мова завжди співвідноситься з людиною, тобто є засобом передавання думок, ідей, почуттів і для відправника, і для одержувача інформації. Особа, яка говорить або пише, обирає, розміщує, комбінує і трансформує слова та інші мовні одиниці, виходячи із сутності предмета спілкування та ситуації, в якій відбувається процес спілкування. Мова пов'язана з мисленням. Для того щоб усно або письмово висловитися, необхідно зважати на такі якості мови, як точність (значення слів співвіднесені зі змістом та обсягом висловлюваних понять), логічність (зв'язок значень, властивих словам, словосполученням і реченням у структурі мовлення, не повинен суперечити законам логіки і законам мислення). Мова виражає і передає не лише думки, а й почуття, волю, стани свідомості, естетичні потенції особистості, умови спілкування (місце, час, коло співрозмовників тощо).

Культура мовлення вимагає відмови від жаргону, засилля іноземних слів там, де існують мовні аналоги, уникнення слів, зміст яких невідомий або не зрозумілий для користувача і реципієнта, уміння зрозуміло, конкретно висловлюватися.

Культура почуттів. У процесі спілкування людина не тільки повідомляє, сприймає, інтерпретує інформацію, а й виявляє певні емоції, почуття. Вміння керувати ними, дбаючи про те, щоб вони узгоджувалися з текстом розмови, відповідали особистим інтересам, інтересам справи, не посягали на особистісну сферу співрозмовника, тобто культура почуттів, є особливою передумовою продуктивності ділового спілкування.

Культура почуттів — рівень розвитку, уміння особистості керувати своїми психічними станами, емоційними ставленнями до навколишньої дійсності.

У діловому спілкуванні культура почуттів виявляється в адекватності емоційних реакцій комунікативній інтуіції, умінні точно обирати інтонації, експресивно приміняти лексику і відповідно реагувати на неї, виявляти вмотивований емоційний резонанс, співпереживати.

Почуття є продуктом життєвого, суспільного досвіду, його спілкування й виховання. Почуття — форма відображення дійсності, в якій виявляється стійке суб'єктивне ставлення людини до предметів, явищ, які вона пізнає і змінює.

Людина, зокрема її почуття, є частиною природи, але облагородженою вихованням, мораллю, загальною культурою. Навіть найпростіші почуття, з якими індивід народжується, є наслідком суспільно-історичного, культурного розвитку, в процесі якого біологічні форми «олюднилися». Наприклад, слух і зір розвиваються завдяки здатності відчувати насолоду, уміти розрізняти красиве і потворне, любити, страждати тощо. Здебільшого це стосується вищих соціальних, моральних і естетичних почуттів.

Культура почуттів формується у процесі спілкування з природою, з творами мистецтва, у праці, під час міжособистісних контактів. Це дещо більше, ніж просте дотримання прийнятих у суспільстві правил поведінки — етикету. Мірилом, критерієм культурності, вихованості є співвідношення вчинку як вияву морального почуття з інтересами іншої людини.

Почуття — емоційна грань духовної діяльності особистості. Вони разом з переконаннями визначають її позицію, оскільки життєва позиція вкорінюється у свідомості людини не лише у раціональній, ай в емоційній формі, позначаються на її світогляді й світосприйнятті. Критерії справедливості, добра і зла, які мають раціональний зміст і обґрунтування, особистість засвоює в чуттєвій формі прихильностей, прагнень, симпатій і антипатій, виявляючи їх у процесі спілкування. Відповідно до власних переконань кожна людина аналізує ситуацію, в якій вона діє, керуючись наявними знаннями, і робить певні висновки. Однак дрібні проблеми індивід не може детально аналізувати. У повсякденному житті люди часто діють спонтанно, миттєво реагуючи на ситуа­цію. При цьому здебільшого вони опираються на життєвий досвід і почуття.

Важливим фактором спілкування, регулятором поведінки людей є емоції. Емоція (лат. етоуео — збуджую, хвилюю) — чуттєва реакція, що виникає у відповідь на зовнішні і внутрішні сигнали, які викликають зміни у фізіологічному стані організму.

Повага до гідності іншої людини виявляється у формі безпосереднього емоційного контакту, відгуку, у почутті такту, що демонструють такі засоби емоційного спілкування, як міміка, жест, інтонація, погляд тощо. Вони можуть відштовхувати або об'єднувати людей.

Головним у культурі почуттів є змістове їх наповнення, тобто доброзичливе ставлення до оточення, зацікавлене і відверте співпереживання. Навіть найблагородніші спонукання, виявлені у грубій, розв'язній формі, не будуть сприйняті. Людські почуття і переживання демонструють взаємозв'язок етичної й естетичної поведінки індивіда. Наприклад, привітним, сердечним, добро­зичливим поглядом можна підтримати, спонукати людину до натхненних дій. І навпаки, іронічний, нахмурений, пихатий погляд образить і відштовхне.

Дотримання вимог культури спілкування природно демонструє загальну культуру, вихованість учасників спілкування, є запорукою його ефективності.

На характер комунікативної взаємодії впливає використання педагогічних та психологічних технологій . Успіх спілкування залежить від професійного володіння лінгвістичними, паралінгвистичними засобами психологічного впливу( зараження, навіювання та ін.), різноманіттям засобів, методів,та форм спілкування( ігра, бесіда, дискусія та ін.), усвідомленням індивідуальних експресивних можливостей – мовних, музичних, художніх, мімічних, жестикуляційних, пантомімічних і цілеспрямовану систематичну роботу над їх удосконаленням. Науковці розглядають професійне спілкування з формально-технологічного та змістовно-ціннісного боку. Формально-технологічний бік культури професійного спілкування визначається особливостями голоса, мовлення, граматністтю, вживання слів, словосполучень, технікою володіння інтонацією, паузами, ритмом, зовнішнім станом, жестами, мімікою.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення основних структурних компонентів структури професійного спілкування.

2. Проаналізуйте основні мотиви професійного спілкування.

3. Визначте рушійні сили процесу спілкування.

4. Обґрунтуйте залежність результатів професійного спілкування від перцепції.

5. Поясніть причини ускладнення комунікативного процесу у разі відсутності культури професійного спілкування.

6. Проаналізуйте етапи інтерактивного компоненту процесу спілування.

7. Доведіть роль та значення морально-етичного компоненту структури професійного спілкування.

8. Проаналізуйте основні категорії естетичного компонента культури професійного спілкування.

Резюме

Професійні комунікативні процеси відбуваються між людьми, які спілкуються на побутові й виробничі теми, в групах, на зборах, засіданнях, по телефону, читають і пишуть листи та звіти, тобто супроводжуються різноманітними видами комунікацій, інтеракцій, перцепцій, рефлексії. Ці види виникають як спонтанно, так і цілеспрямовано — для підтримання й розвитку діяльності організацій.

Професійне спілкування складає внутрішній механізм співпраці людей, в якому зусилля, необхідне для виконання дії, визначається силою мотивації, яка активізує, стимулює діяльність людини: чим сильніше мотивація, тим менше зусиль потребує цілеспрямування, підтримка діяльності, протистояння бар’єрам та перешкодам, впливу втоми та інших причин.

Спілкування — це активна взаємодія суб’єктів, що діють одне на одного, оцінюють дії, сприймають або не сприймають, спрямовані на них думки, оцінки, почуття. За досягненням мети, розрізняють два основних види міжособистісної взаємодії: співробітництво, або кооперацію і суперництво, або конкуренцію. Під час спілкування одна людина емоційно оцінює іншу, намагається зрозуміти її вчинки, виробити стратегію зміни її поведінки та побудувати власну, при цьому відбувається усвідомлення себе через іншого за допомогою механізмів ідентифікації та рефлексії.

Уникненню проблем, зумовлених спотворенням, проходженням часткового обсягу інформації, сприяє усвідомлення сутності комунікативного процесу і вміле використання його елементів. Ефективність комунікативного процесу значною мірою залежить від форми передавання інформації (усної, візуальної чи їх поєднання). Генералізуючим компонентом професійного спілкування виступає морально – етичний компонент: професійна мораль, заснована на принципах гуманізму, поваги гідності особистості, усвідомлення особистої унікальності та самоцінності суб’єктів спілкування; оптимістичному підході до спілкування; етики професійного спілкування, професійного такту, толерантності. Морально - етичний компонент органічно пов'язаний з естетичним, оскільки висока культура спілкування, гармонія внутрішних та зовнішніх особистісних проявів, артистизм, творча самобутність стимулюють переживання емоційного задоволення, культура почуттів, відчуття прекрасного, попереджає виникнення «естетичного бар’єру»(С.Х.Рапопорт). Характер комунікативної взаємодії детермінований використанням педагогічних та психологічних технологій.