Розділ 2.2.: Рівні культури професійного спілкування Зміст

1. Характеристика рівнів культури професійного спілкування.

2. Високий рівень культури професійного спілкування.

3.Психолого- педагогічнакультура – особливість високого рівня культури спілкування.

4. Сутність, функції і класифікація методів професійного спілкування.

Ключові слова: критерії рівнів професійного спілкування, комуникативність, комунікативна культура, комунікативна компетентність,комунікабельність, перцептивні здібності, рефлексія, емпатія, динамізм особистості, оптимістичне прогнозування, професійна майстерність, креативність, емоційна стійкість, вміння володіти собою, стриманість, толерантність,метод спілкування, засіб спілкування, класифікація методів спілкування, форми організації спілкування, бесіда, лекція

Цілі та завдання вивчення розділу 2.2.

Успішне вивчення розділу 2.2. дозволяє:мати уяву про критерії рівнів професійного спілкування, сформувати розуміння ключових понять розділу, володіти ключовими поняттями: , комуникативність, комунікативна культура, комунікативна компетентність,комунікабельність, перцептивні здібності, рефлексія, емпатія, динамізм особистості, оптимістичне прогнозування професійна майстерність, креативність, емоційна стійкість, вміння володіти собою, стриманість, толерантність.  Мати уяву про методи спілкування, різні підходи до класифікації методів спілкування; про форми організації спілкування; про різні підходи до спілкування, про діалог як провідну форму організації спілкування. Знати сутність понять: “методи спілкування”, “прийоми спілкування”, “засоби спілкування”, усвідомити їх взаємозв’язок; з’ясувати сутність поняття “форми організації спілкування”, знати сутність, ознаки, структуру.

Володіти ключовими поняттями: метод спілкування, засіб спілкування, прийом спілкування, методи організації діяльності, методи стимулювання діяльності, методи контролю та самоконтролю; індивідуальна, групова та фронтальна форми організації спілкування.

Методичні рекомендації до вивчення розділу 2.2.

При вивченні Розділу 2.2. необхідно розглянути критерії рівнів культури професійного спілкування, дати характеристику компонентам високого рівня спілкування.

Вивчаючи пункт 1, важливо з’ясувати визначення характеристик рівнів та проаналізувати критерій рівнів професійного спілкування.

Вивчаючи пункт 2, необхідно проаналізувати сутність високого рівня культури професійного спілкування, слід усвідомити, що визначальний вплив має професійна діяльність та професійна майстерність.

Вивчаючи пункт 3, слід проаналізувати сутністьі значення психологічної культури у культурі професійного спілкування.

Вивчаючи пункт 4, з’ясуйте основні напрямки вдосконалення культури професійного спілкування в умовах професійної діяльності, методи професійного спілкуванняґ: необхідно засвоїти різні підходи до класифікації методів спілкування; встановити спільне і відмінне в різних формах організації спілкування; слід мати на увазі, що форми змінювались із зміною мети, змісту, методів, із зміною самого суспільства.

1. Характеристика рівнів культури професійного спілкування.

Прочитати, законспектувати основні положення

Для працівника багатьох сфер спілкування складає основу діяльності.Успіх професійної діяльності представників багатьох професій залежить від рівня культури професійного спілкування. В першу чергу це стосується професії педагога, психолога, соціального працівника, лікаря, дипломата та ін..  

Специфіка професійного спілкування вимагає від своїх працівників високої професійної компетентності, комунікативної культури, емоційної стійкості, вміння володіти собою, стриманості, толерантності.   Від форми, стилю спілкування, його емоційного забарвлення значною мірою залежить ефективність роботи. Навички, уміння і здібності у сфері спілкування, дотримання норм службового етикету проявляються як основні фахові риси особистості.       Від рівня культури професійного спілкування кожного працівника залежить вирішення конфліктних ситуацій, які виникають не лише у колективах та впливають на психологічний клімат і самопочуття особистості, а й на продуктивність діяльності. Зменшення кількості конфліктних ситуацій - серйозна практична проблема, що стоїть перед працівниками та керівниками будь-яких колективів. Тому професійне спілкування як професійно-етич­ний феномен потребує спеціальної підготов­ки не лише для оволодіння технологією взаємодії, а й для набуття морального досвіду, мудрості в орга­нізації стосунків, колегами у різних сферах трудового процесу. Як професійне за своїм змістом і сферою функціонування, воно може бути професіональним і непрофесіональним за якісними оз­наками. Професіональне спілкування на рівні майстерності взаємодії забезпечує трансляцію людської культури, допомагає засвоєнню знань, сприяє становленню ціннісних орієнтацій під час обміну думками; забезпечує формування власної гідності особистості.

Спілкування людини базується не тільки на уміннях, що відповідають і відносяться до рольового репертуару і комунікативної компетентності особистості, а й на уміннях налагоджувати контакти, що виходять за межі ділових інтересів і професійної діяльності. Таким чином, якщо професіонал має високий рівень культури професійного спілкування, він завжди здатен: по-перше, розвивати позитивні емоції, налаштовувати позитивне відношення співбесідника до себе і до своєї діяльності; по-друге, налаштовувати доступі зв’язки;по-третє, організувати взаємовідношення на взаємовигідних умовах, четверте - усвідомлювати , як суб’єкта сприймають і оцінюють інші.

Критеріями рівнів є:

• комуникативність – професійна здатність, яка характеризується потребою у спілкуванні, готовністю легко вступати в контакт, викликати позитивні емоці у співрозмовника, мати задоволення від спілкування.(К.-К);

• комунікабельність - психологічно-професійна готовність людини до організаторсько-комунікативної діяльності, здатність відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми.

• перцептивні здібності – професійна проникливість, пильність, інтуіція, здатність сприймати і розуміти іншу людину;

• динамізм особистості - здатність активно впливать на іншу особистість;

• емоційна стабільність – здатність володіти собою, зберігати самоконтроль, здійсняти саморегуляцію за будь-якої ситуації, незалежно від сили зовнішніх чинників, що провокують емоційний зрив;

• оптимістичне прогнозування – передбачення розвитку особистості з орієнтацією на позитивне в ній перетворення всієї структури особистості через вплив на позитивні якості;

• креативність – здатність до творчості, спроможність генерувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем, швидко розв’язувати проблемні ситуації.

• професійна техніка – це вміння використовувати психофізичний апарат як інструмент впливу, прийоми володіння собою( своїм організмом, настроєм, мовленням, увагою, уявою) і прийоми впливу на інших(вербальними і невербальними засобами);

• професійна майстерність – це системність професійної діяльності, сформованість професійної позиція, стилю спілкування, знання і готовність до дії, самоаналіз і саморозвиток, високий рівень здібностей стимулюючий саморозкриття особистості, вдосконалення професійної техніки – пошук результату, адекватного задуму.

Через живе та безпосереднє спілкування здійснюється найголовніше в діяльності — вплив особистості на особистість. У зв'язку з цим комунікативні здібності та вміння набувають ролі професійно значущих. Ефективність професійно спілкування залежить від рівня сформованості комунікативної культури. Природною основою комунікативної культури є комунікабельність людини.

І. М. Юсупов визначав комунікабельність як психічну готовність людини до організаторсько-комуніктивної діяльності. В. А. Кан-Калік характеризує комунікативність як явище багатопланове, що поєднує ряд компонентів, серед яких особливе значення мають кому­нікабельність, соціальна спорідненість, альтруїстичні тенденції.

Під комунікабельністю розуміють здатність відчувати задоволення від процесу спілкування з іншими людьми. Некомунікабельні або малокомунікабельні фахівці швидше втомлюються, відчуваючи психологічні перевантаження, оскільки цей вид активності не властивий їхній природі. Соціальна спорідненість — бажання бути серед інших людей. Згідно з точкою зору В. А. Кан-Каліка, соціальну спорідненість потрібно розглядати як стійкий утвір, що пов'язаний з професійною спрямованістю особистості. Третій компонент характеризує комунікативні та альтруїстичні емоції. Серед комунікативних емоцій вирізняють бажання ділитися думками, повагу до учасників спілкування. Альтруїстичні емоції пов'язані з бажанням приносити радість людям, з якими спілкуються, із співпереживанням радості іншого тощо.

Функціональнішим щодо трактування комунікативності є підхід Ю. Л. Ханіна¹. Так, комунікативність постає в єдності трьох складників: потреби у спілкуванні, емоційного стану до, під час і після спілкування, комуні­кативних навичок і вмінь.

Потреби у спілкуванні мають різноманітні джерела. Вони можуть спричинятися намаганням зняти внутрішнє напруження та занепокоєння; дістати схвалення, визнання своєї неповторності та унікальності з боку довколишніх; уточнити свої уявлення про іншу людину, її здібності, якості; справити активний вплив на напрям думок, наста­нови іншої людини і виявляти піклування про іншого.

Комунікативність має різні рівні виявлення. Рівень гіперкомунікативності характеризують гіпертрофованою комунікативністю: намагання стати центром спілкування, робить людину надокучливою, втомливою, такі люди погано усвідомлюють позицію партнерів, не зважають на їхню точку зору в ситуаціях приймання рішення. Люди, які мало спілкуються, не здатні підтримувати контакт, організовувати зворотний зв'язок із співрозмовником належать до рівеня, який називають гіпокомунікативністю. У присутності таких людей розмова, як правило, згасає, партнери у спілкуванні відчувають внутрішній дискомфорт і невдоволення результатами спілкування. Цілком очевидно. що ні гіперкомунікативність, ні гіпокомунікативність не відповідають вимогам професійного спілкування. Професійне спілкування передбачає наявність таких умінь:

а) оперативно і правильно орієнтуватися в умовах спілкування, що постійно змінюються;

б) правильно планувати і здійснювати систему комунікації;

в) швидко і точно знаходити адекватні комунікативні засоби, що відповідають як творчій індивідуальності і ситуації спілкування, так і індивідуальним особливостям;

г) постійно відчувати та підтримувати зворотний зв'язок у спілкуванні.

У зв'язку з цим компонентами професійної комунікативності є:

• наявність стійкої потреби в систематичному спілкуванні в найрізноманітніших сферах;

• органічна взаємодія загальнолюдських та професійних показників комунікативності;

• емоційне задоволення на всіх етапах спілкування;

• наявність здібностей до здійснення комунікації;

• наявність комунікативних навичок та вмінь.

Сформованість професійно рівня кому- нікативності є необхідною передумовою становлення всього комплексу здібностей .

В оволодіння культурою спілкування та професійної майстерністю можно виокремлити кілька рівнів:

Низький рівень професійного спілкування характеризує непрофесіоналізм, який породжує страх, невпевненість, спричинює зниження працездатності, порушення динаміки мовлення і в результаті появу стереотипних висловлювань, зменшується бажання думати і діяти самостійно. Зрештою, виникає стійке негативне ставлення до людей, навчання, діяльності. Замість радості пізнання і спілкування з'являється відчуженість.

Елементарний рівень - характеризується наявністтю окремих якостей спілкування та професійною діяльністю, володіння знаннями, але не володіння технікою діалогу, що приводить до невисокої продуктивності діяльності.

Базовий рівень – володіння основами професійного спілкування та професійною майстерністю: зоорієнтованість дій, гуманістична спрямованість та позитивна основа взаємовідношень з колегами, знання свого діла.

Досконалий рівень – характеризується чіткою спрямованістю дій, діалогічною взаємодією спілкування, самостійністю планування та саморозвитком.

Високий (творчий )рівень – характеризується ініціативністю та творчим підходом до організації професійної діяльності на основі рефлексивного аналізу, сформованістю індивідуального стилю спілкування та професійної діяльності.

2. Високий рівень культури професійного спілкування

Прочитати та законспектувати основні положення

Високий рівень культури професійного спілкування характеризує: широкий діапазон методів, засобів, прийомів спілкування, уміння здійснювати свої взаємини з людьми, здатність та вміння сприймати, розуміти, засвоювати зміст думок, почуттів, намагань у процесі розв'язування конкретних завдань, певних умов здійсненя професійної технології, вбирає в себе її особливості, базується на ній, виступає важливою складовою частиною, засобом діяльності,уміння досягати поставленої мети, передачу (ретрансляцію) знань, умінь та навичок на основі творчого, продуктивного їх викладу. Важливим показником професіоналізму - здатність виражати своє ставлення, уміння правильно оцінювати вчинки, здатність адекватно відгукуватись на поведінку, обирати систему впливів, які найкраще відповідають індивідуальним особливостям. В основі спілкування завжди лежать визначені мотиви: потреби, інтереси, суспільний обов'язок, звички, мета, які можуть бути як індувідуально, так і соціально значущими. У професійному спілкуванні викладача, юриста, врача, менеджера мотиви завжди є соціально значущими. Специфічним для професійого спілкування є те, що професіонал керується бажанням, намірами, спрямуваннями, які передбачають його прфесійний обов'язок. Іншим важливим аспектом культури викладача є використання ним різноманітних і динамічних міжособистісних зв'язків у колективі. І тут переважає особисте вміння будувати свої взаємини з колективом як єдиним цілим, шукати і знаходити основні моменти для гармонізації індивідуальнтх і колективних інтересів. Високого рівня професіоналізму у культурі взаємовідносин досягає той, хто розглядає спілкування як спільний процес, у якомц усі стають повноправними партнерами. Професіоналізм, уміння, навіть талант запобігати, пом'якшувати труднощі у спілкуванні через різницю у рівні підготовки, різні характери, допомогти відчути впевненість у собі через спілкування. Культура спілкування як система його соціально-цілісних орієнтацій має деякі нестійкі ознаки.

Рівень культури професійного спілкування відображають форми спілкування, які зумовленні його віковими, психологічними особливостями, досвідом професійної діяльності. Вони вимагають постійного творчого підходу до вибору способів спілкування. Спілкування повинно постійно збагачуватися новими прийомами та засобами. Суть його полягає в тому, що воно на різних рівнях вимагає постійної та обов'язкової адаптації до умов діяльності. В кожному конкретному випадку спілкування може змінюватись оцінка і самооцінка, концентрація уваги, рівень інтелектуальної активності, тому ступінь проникнення у проблему та вміння передати складне явище дохідливо, просто, чітко, послідовно, потребує максимального терпіння, наполегливості, послідовності у діях, принциповості, поєднаних із тактовністю і гнучкістю, самодисципліною. Саме високому рівеню особливі морально-психологічні якості: беззаперечна доброта та чуйність, повага до особистості, почуття власної гідності, психологічна культура, яка допомогає у спілкуванні і є умовою їх ефективної комунікації, співпраці. Важливими для напрацювання такого психологічного культурного рівня, є такі настанови: висока самооцінка – це необхідно кожній людині для збереження власної особистості;- позитивне ставлення до життя вцілому та професії зокрема;- віра у добро – віра у добро безумовно сприймається як мораль сильної особистості, - уміння бачити і відчувати свою роль;- змінюватися, навчатися,