І підгрупа: За джерелом інформації та способом її сприймання

1. До словесних методів навчання відносять розповідь, лекцію, бесіду тощо.

Розповідь – цей метод ґрунтується на словесному викладанні матеріалу. До розповіді як методу повідомлення нових знань ставляться певні педагогічні вимоги: 1) наукова і практична достовірність матеріалу; 2) логічна послідовність у викладанні матеріалу; 3) чіткість і доведеність у викладанні; 4) образність та емоційність викладання; 5) ясність і правильність мови, її доступність розумінню учнів.

Лекція – застосовується для викладання широкого за змістом матеріалу, нерідко узагальненого характеру. Лекція – монологічна форма викладання нових знань. Для кращого сприймання і засвоєння матеріалу лекції слід дотримуватися таких вимог: 1) чітко формулювати тему лекції, її мету і план; 2) викладання слід вести у такому темпі, із застосуванням таких прийомів, за яких учні могли робити вибіркові записи; 3) лекція може супроводжуватися демонструванням або ілюструванням наочних посібників (картин, діапозитивів тощо); 5) характеризується чітко окресленими висновками.

Професійна бесіда – діалогічний метод, спираючись на знання та практичний досвід, за допомогою запитань підводить їх до розуміння нового або уточнення, поглиблення, розширення відомого. Залежно від мети виділяють різні види бесід. Наприклад, бесіда-повідомлення – викладач пояснює новий матеріал за допомогою запитань і відповідей, користуючись накопиченими знаннями, спостереженнями, досвідом; евристична бесіда –викладач запитаннями не лише збуджує до простого відтворення знань, але й примушує порівнювати певні факти, предмети, явища і шляхом логічного судження підходити до нових понять; катехізична бесіда – спрямована на відтворення відповідей, які вимагають тренування пам’яті.

Метод вправ(тренінги) – основний засіб формування навичок і вмінь. Вправи – це цілеспрямоване багаторазове повторення певних дій і операцій з метою формування навичок і вмінь. За характером вправи можна поділити на усні, письмові, графічні та технічні.

ІІ підгрупа: За логікою передачі і сприймання інформації

Дана група методів складається з індуктивних та дедуктивних методів, які дають можливість усвідомити логіку відтворення змісту навчального матеріалу.

Використання індуктивного методу передбачає викладання матеріалу від конкретних фактів, демонстрації дослідів до його поступового теоретичного узагальнення (визначення основних понять теми, формулювання правил, законів тощо). Позитивною стороною даного методу є можливість подання матеріалу шляхом спільних міркувань. Але такий підхід до вивчення певної теми потребує багато часу та обмежує розвиток абстрактного мислення.

Дедуктивний метод передбачає виклад загальних теоретичних положень, на основі яких проходить конкретизація завдань проблеми. Дедуктивний метод забезпечує систематичний і логічний матеріалу, тісний взаємозв’язок різних елементів знання в його системі. До цієї групи відносять методи аналізу, синтезу, аналогії, виявлення причинно-наслідкових зв’язків, закономірностей тощо.

ІІІ підгрупа: За ступенем самостійного мислення.

Методи цієї групи виділяються на основі оцінки ступеня творчої активності.

Репродуктивні методи. Репродуктивний характер мислення приводить до активного сприймання інформації та її запам’ятовування, але такий підхід до побудови обмежує формування у учнів самостійності, навичок пошукової діяльності.

Метод проблемного викладання знань характеризується постановкою проблеми, самостійного вирішування її, але при цьому показ шлях рішення у його дійсних, але доступних протиріччях. Всі - спостерігачі за ходом думки .

Частково-пошуковий метод. Цей метод вимагає високого рівня пізнавальної активності й самостійності. Суттєвим тут є той момент, що завдання евристичного характеру виконують не повністю від початку і до кінця, а лише частково, на окремих етапах.

Дослідницький метод. Він має своїм головним завданням до виконання завдань на найвищому рівні пізнавальної і самостійної активності. Знання не повідомляються, вони їх добувають самостійно, визначаючи для цього відповідні засоби. Застосування методу вимагає високого рівня кваліфікації вчителя.

ІV підгрупа: За ступенем керівництва діяльністю

Методи самостійної роботи використовуються при виконанні самих різноманітних видів діяльності (роботи з літературою, планування роботи, практична діяльність, підведення підсумків). Самостійність – найважливіша передумова повноцінного оволодіння знаннями, вміннями й навичками.

Характеристика методів стимулювання діяльності (ІІ група методів)

Таблиця 2.2.

ІІ група: Методи стимулювання діяльності
І підгрупа	ІІ підгрупа
Методи стимулювання інтересу до спілкуваня і діяльності	Методи стимулювання обов’язку і відповідальності
Пізнавальні ігри; дискусії; створення ситуацій успіху; створення ситуації інтересу; створення ситуацій новизни.	Переконання у значущості діяльності; вимоги; вправи з виконання вимог; покарання.

Методи названої групи використовують з метою стимулювання та мотивації діяльності.

І підгрупа: Методи стимулювання інтересу.

Дидактичні ігри (пізнавальні ігри, мандрівки, вікторини тощо) – це спеціально планований та пристосований до досягнення цілей вид ігрової діяльності. Сутність дидактичної гри – моделювання, імітація. Рольова гра передбачає розігрування певних ситуацій, коли школярі виконують конкретні ролі. Ділова гра вимагає з урахуванням конкретних даних імітувати роботу представників науки, окремих професій.

Дискусія – суперечка, обговорення будь-якого питання. Цей метод застосовано на обміні думками, що вчить самостійно мислити, розвиває здібність до старанної аргументації висунутих положень.

Створення ситуації успіху передбачає підбір низки завдань зростаючої складності, диференційовану допомогу та ін.

Створення ситуацій інтересу – використання цікавих пригод, гумористичних уривків тощо, якими легко привернути увагу . Особливе враження справляють цікаві випадковості, несподіванки з життя й дослідницької діяльності вчених.

Створення ситуації новизни – передбачає створення морально-психологічної атмосфери, в якій вони отримують моральне задоволення від інтелектуального зростання.

ІІ підгрупа: Методи стимулювання обов’язку і відповідальності

Серед цих методів – пояснення суспільної значущості , роз’яснення особистої значущості, пред’явлення вимог, стимулювання і гальмування. Ці методи передбачають: формування розуміння особистісної значущості ;

висування вимог, дотримання яких означає виконання ними свого обов’язку; заохочення до сумлінного виконання обов’язків; оперативний контроль за виконанням вимог і в разі потреби – вказівки на недоліки, зауваження;

гуманне покарання, яке вимагає глибокого знання, її реальних можливостей та ін.

Характеристика методів контролю і самоконтролю у спілкуванні і діяльності (III група методів навчання)

Таблиця 2.3.

ІІІ група: Методи контролю і самоконтролю
І підгрупа	ІІ підгрупа	ІІІ підгрупа
Методи усного контролю	Методи письмового контролю	Методи лабораторно-практичного контролю
Індивідуальне опитування; фронтальне опитування; усні заліки; усні іспити; програмоване опитування.	Контрольні письмові роботи, письмові заліки, письмові іспити; програмовані письмові роботи	Контрольні та лабораторні роботи; машинний контроль

Застосування методів контролю та самоконтролю дає можливість визначати рівень навченості, а, головним чином, коректувати подальшу діяльність (або самого учня у випадку застосування методів самоконтролю).

Усний контроль здійснюється під час індивідуального та фронтального опитування. При індивідуальному опитуванні вчитель ставить перед учнем кілька запитань, відповідаючи на які останній показує рівень засвоєння ним навчального матеріалу. При фронтальному опитуванні вчитель підбирає серію логічно пов’язаних між собою питань і ставить їх перед усім класом, викликає для короткої відповіді тих чи інших учнів.

Методи письмового контролю – письмова перевірка знань, умінь та навичок. Названа група методів включає: проведення письмових контрольних робіт, творів, диктантів, письмових заліків, метод тестового та графічного, програмованого контролю тощо. Письмова перевірка знань не потребує багато часу, може охоплювати велику кількість учнів одночасно, є більш об’єктивним методом перевірки знань та умінь учнів.

Метод тестового контролю передбачає відповіді на тестові завдання, що дає змогу за короткий час перевірити знання певного навчального матеріалу учнями всього класу. Однак така перевірка може виявити лише знання фактів, але не здібності, вона заохочує механічне запам’ятовування, а не роботу думки; потребує багато часу для складання програм.

Метод графічного контролю – перевірка навчального матеріалу у вигляді складання учнем узагальненої наочної моделі, яка відображає певні відношення, взаємозв’язки об’єкта або їх сукупності.

Застосування методів лабораторного контролю полягає у перевірці вмінь користуватися приладами, розв’язувати експериментальні задачі, проводити досліди тощо.

Метод машинного контролю. Це метод виконання програмованих вправ на комп’ютері.

Методи самоконтролю. Це вміння самостійно знаходити помилки, недоліки, намічені способи їх подолання.

В будь якому акті діяльності одночасно поєднуються декілька методів, вони взаємно проникають один в один, характеризуючи різнобічну взаємодію.

Функції методів спілкування:

Спонукальна. Збуджує внутрішній інтерес, формує позитивні мотиви.

Освітня (навчальна). Є основною. Передбачає застосування таких прийомів керування роботою, які б сприяли успішному набуттю ними знань, умінь і формуванню на цій основі переконань.

Виховна. Акцентувати увагу на основні виховних ідеях, на оцінці природних і суспільних явищ, моральних якостей і естетичної культури, сприяти організації правильних взаємин.

Розвиваюча. Розумовий розвиток (усвідомлення інформації, аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, доведення, аргументування).

Контрольно-корекційна. Забезпечує успішне здійснення всіх інших функцій методів спілкування.

5. Форми організації спілкування.

Прочитайте та складіть опорну схему “Форми організації процесу спілкування”

У філософії під формою (від “forma”) розуміють спосіб існування і вираження змісту, а також внутрішню організацію змісту.

Форми організації являють собою зовнішнє вираження узгодженої діяльності, що здійснюється у сталому порядку і режимі.

Методи і форми взаємопов’язані: методи реалізуються у формах, форми забезпечують організацію та існування методів.

Існують формам спілкування: індивідуальна, фронтальна, групові, массові. Індивідуальна форма – це виконання завдання кожним самостійно на рівні своїх можливостей без взаємодії з іншими. Позитивні сторони: – сприяє розвитку високого рівня самостійності; краще врахування особливостей (характер сприйняття, мислення, уваги, пам’яті, рівень підготовки, особливості темпу роботи, інтереси, ставлення до навчання); дозволяє максимально диференціювати завдання за їх змістом, а також контроль і оцінку результатів. Слабкі сторони: – потребує великих витрат сил і часу; забезпечуючи успіхи одного призводить до зниження якості інших; учень не має можливості співпрацювати з іншими учнями; діти не завжди спілкуються і їх досвід не стає колективним надбанням.

Тому поряд з індивідуальною формою організації застосовується фронтальна. Ця форма передбачає одночасно роботу з усіма. Позитивні сторони: сприяє швидкому встановленню рівня підготовки до діяльності, їх обізнаності з певних проблем, формуванню і розвитку колективу, доброзичливих стосунків, розв’язанню виховних задач. Недоліком цієї форми є неможливість враховувати індивідуальні особливості, пізнавальні інтереси та рівень їх розвитку.

Ці недоліки може компенсувати групова форма . При груповій формі поділяється на групи по 5-7 співбесідників. Групові форми деякі автори класифікують на ланкові, бригадні, кооперовано-групові, диференційовано-групові. Ланкова форма передбачає організацію діяльності постійних груп. При бригадній формі робота організується в спеціально сформованих для виконання тимчасових завдань тимчасових груп . При кооперовано-груповій розподіляється на групи для виконання кожною з них частини загального завдання. Диференційовано-групова форма передбачає організацію роботи груп учнів з різними навчальними можливостями.

Отже, загальні форми знаходять своє втілення в конкретних формах класно-урочної системи навчання, до яких відносяться: лекція; екскурсія; практичні заняття; консультації; факультативи; домашні завдання; додаткові заняття; залік; екзамен; співбесіди.

Питання для самоконтролю:

Що таке метод ?

Як класифікувати методи спілкування?

Які функції методів ?

У чому переваги і недоліки різних форм організації спілквання?

Резюме:

Класифікація методів на основі діяльнісного підходу (за Ю.К.Бабанським) включає три групи методів: методи організації і здійснення діяльності, методи стимулювання діяльності, методи контролю і самоконтролю.

Визначаючи метод діяльності як спосіб взаємопов’язаної діяльності керівника та підлеглого, розглядаємо діяльність як партнерство, як співробітництво. Методи забезпечують зміну індивідуальності, його розвитку. Необхідно оптимально використати всі методи, організуючі сам процес спілкування таким чином, щоб кожен брав особисту участь у ньому і щоб спілкування приносило задоволення, давало насолоду, радість пізнання і спілкування.

Процес взаємодії передбачає певні форми його організації, які пройшли довгий історичний шлях: індивідуальні, індивідуально-групові, коллективна система.

Способи роботи обумовлені відносинами між спілкуючи ми в діяльності у процесі вирішення завдань. Відношення – це фронтальна робота – колективна, – групова, – індивідуальна. Найбільшого поширення серед форм організації набула колективна форма взаємодії, яка пройшла багаторічний шлях удосконалення.

Ефективність використання форм визначається рядом факторів: позитивною мотивацією, оптимізацією процесу, творчим потенціалом тощо.

Розділ 2.3.: Психологічні основи професійного спілкування

Зміст

1. Психологічна природа спілкування.

2. Психологічна культура як обов'язкова складова особистості фахівця

3. Культура та психологічні особливості професійного спілкування

4. Психологічне спостереження в професійному спілкування.

5. Стресовий стан поняття та засоби діагностики

Ключові слова: психологічні основи процесу спілкування, психологічна природа спілкування, психологічна культура, психологічні особливості професійного спілкування, спостереження, стреси, діагностика.

Цілі та завдання вивчення розділу 2.3.

Успішне вивчення розділу 2.3. дозволяє: мати уяву про психологічну природу спілкування, про психологічну культуру, складові особистостіфахівцята психологічні особливості професійного спілкування; про психологічне спостереження в професійному спілкування, стресові стани та засоби їх діагностики.