Внутрішній процес засвоєння інформації складається з таких ланок: сприймання – осмислення і розуміння – узагальнення – закріплення – застосування на практиці.

Усвідомлення (розуміння, прийняття) мети завдань або самостійна її постановка, свідомо чи несвідомо співставляються завдання із значенням для себе, із своїми можливостями (А.К.Маркова).

Сприймання – відображення у свідомості людини окремих властивостей предметів і явищ, які впливають у цей момент на органи відчуття.

Осмислення – процес мислительної діяльності, спрямований на розкриття істотних ознак, якостей предметів, явищ і процесів та формулювання теоретичних понять, ідей, законів.

Розуміння – встановлення зв’язків між явищами та процесами, з’ясування складу, призначення, виявлення причин явищ або розкриття різноманітних залежностей.

Узагальнення – передбачає виділення та об’єднання найбільш значимих рис предметів та явищ.

Закріплення – спеціальна робота, яка забезпечує міцне запам’ятовування, поглиблює знання, здійснює їх перенесення у нові ситуації розвиває вміння та навички.

Застосування – вміння застосовувати знання на практиці у навчальному процесі.

Ефективність засвоєнн матеріалу безпосередньо залежить від мотивації, рівня розвитку емоційної сфери. Велике значення у процесі засвоєння належить самостійній і творчій активності .

Схематично структуру взаємодії керівника і підлеглого відбито в таблиці 2.1.

Таблиця 2.1.

Процес взаємодії
Керівництво	Підлеглість
1. Проектування взаємодії: — конкретизація мети, завдань; — конкретизація змісту; — планування методів, засобів, форм.
2. Стимулювання до діяльності (постановка мети, визначення завдань, формування позитивних мотивів).	Усвідомлення мети, завдань, їх сприйняття, формування внутрішнього настрою на успішність виконання.
3. Організація процесу:
— організація сприйняття;	Сприйняття(розгляд,прослуховування, читання, спостереження тощо. Результат – уявлення).
— організація усвідомлення;	Усвідомлення (аналіз, синтез, порівняння, зіставлення, абстрагування, конкретизація, аргументація, класифікація, узагальнення, виділення головного тощо. В результаті – утворення понять, узагальнених уявлень про сутність явищ або предметів).
— організація закріплення;	Закріплення
— організація застосування знань.	Застосування знань, формування умінь, навичок.
4. Контроль і оцінка результатів, корекція процесу.	Самоконтроль

Вплив у психології— це процес і результат зміни індивідом поведінки іншої людини (її установок, уявлень, думок, оцінок тощо) під час взаємодії з нею. Які якості, вміння допомагають підвищити особистісний вплив? Це, безумовно, компетентність, доброзичливість, енергія, цілеспрямованість, ентузіазм, уміння володіти собою, користуватися різними способами й засобами спілкування. Це, безумовно, й ті моральні норми та правила, які засвоїла особистість: чесність у спілкуванні, справедливість, доброзичливість, щирість тощо (тобто йдеться про моральність людини). Відомо, що нерідко люди в ділових стосунках віддають перевагу моральним чеснотам над професійними якостями. Тому часто більший особистісний вплив на інших має той керівник або навіть спеціаліст, для яких моральні норми поведінки є обов’язковими. Загалом, за даними психологів, найефективнішим у спілкуванні буде керівник, який водночас є і компетентним спеціалістом, і моральною людиною. Якогось жорсткого набору якостей, чеснот не існує. Передусім має значення, якою є особистість взагалі, які має установки, самооцінку та як вона ставиться до моральних цінностей. Виокремлюють навіть харизматичний вплив як такий, що йде від особистості, яка є взірцем для інших. Своєрідно проявляється, наприклад, у спілкуванні вплив однієї людини на інших через владу. З одного боку, влада — це можливість впливати на інших, з іншого — щоб впливати, треба мати владу. Коли одна людина або група людей користуються владою для того, щоб принизити інших, найчастіше кажуть: у них відсутня культура спілкування, і передусім моральна. Тим, хто прагне до високої культури спілкування, бажано знати, яка інформація підсилює вплив на інших людей, а яка, навпаки, зменшує його. Так, не бажано казати “я — маленька людина”, “у мене не виходить”, “у мене мало досвіду”, “я не хочу забирати у вас час” і т. ін. Краще сказати: “я — ще молодий спеціаліст”, “мені слід детальніше розібратися в цьому”, “я лише розпочав роботу”, “мені хотілося б з вами обговорити це питання” і т. ін. У бесіді бажано замінювати фрази на зразок “я повинен” на фрази “я хочу”, “я вибираю”. У першому випадку людина діє, почуваючи себе приневоленою. Це, звичайно, впливає на її настрій, їй хочеться чинити опір, а це викликає, у свою чергу, відчуття провини. Через це в конкретній ситуації бажано робити вільний вибір, ураховуючи всі обставини, а також настрій, можливості, наслідки і т. ін. Особистісний вплив підвищуватиметься, якщо бажання людини і дійсність збігатимуться. Це дасть змогу їй відчути себе сильною, такою, що хоче й може досягти того, чого бажає.

На перший погляд, існує значна кількість простих психологічних правил спілкування, які вже використовуються чи можуть бути застосовані на всіх рівнях спілкування сторін взаємин. Основне правило такого спілкування досить просте – це бути ввічливим. При цьому, з прикрістю можна зауважити, хоча ввічливість виховується у особистості з ранього віку, всеж вона не стала основним законом людського спілкування. Особливо гостро для людей високоосвічених, з науковими ступенями постає питання: чи слід за ввічливістю приховувати свої почуття, чи не лицемірство це? Чому ж ввічливість необхідна в кожній ситуації? А тому, що психологами був встановлений її феномен, який багато разів перевірявся і завжди мав однозначний результат. Так, при вирішенні конфліктів сторонні спостерігачі віддавали перевагу і, навіть, визнавли правоту тієї людини, яка зберігає витримку і не відповідає зухвальством на грубощі. Феномен ввічливості не тільки викликає до людини симпатію, а й дозволяє зберегти почуття власної гідності у конфлікті. У конфліктах чи суперечках ввічливість є засобом ствердження своєї правоти. На перших етапах установлення взаємостосунків особливу роль відіграє перше враження про людину. Від першого враження дуже багато чого залежить у наступних контактах. До першої зустрічі, до першої лекції, розмови зі студентами треба обов'язково ретельно готуватися. Вираз обличчя, одяг, манера поведінки, перша тема бесіди – все це мистецтво, оволодіти яким можна, тільки рефлексуючи усі ці моменти. Не варто, на приклад, під час бесіди дивитися поверх голів студентів, тому що в них складається враження, що ви говорите не те, що думаєте. У той же час не слід контролювати кожен жест, кожну інтонацію, кожне слово. При такому самоконтролі буде втрачене головне у спілкуванні – природність і невимушеність. Якщо викладач вимушений піддавати критиці якісь проблеми студента, то треба висловлювати критичні зауваження тільки по відношенню до конкретного вчинку і намагатися уникати критичної оцінки особистості студента.Психологічними дослідженнями доведено, що повага до інших людей безпосередньо залежить від ступеня самоповаги. Той, хто не поважає себе, не здатний поважати іншого.Самоповага – основне правило культури спілкування. Людина, яка себе  поважає, не допустить зневажливого ставлення до іншої особистості. Без самоповаги не може бути повноцінного контакту, який заснований на взаємній повазі, визначенні прав кожного відстоювати свої погляди і думки, при умові, якщо вони не суперечать моральним принципам суспільства.Треба стежити за проявом своїх емоцій в процесі спілкування. Інколи в момент образи чи роздратованості можна висловити такі думки, які несуть невиправну шкоду взаємостосункам. Правда таких ситуативних емоцій може мати дуже мало спільного з правдою почуттів. Факти, що відповідають дійсності, стають правдою в людських взаємостосунках тільки в тому випадку, коли Людина говорить про них під впливом благородних спонукань і в тактовній формі. Приниження неприпустимі, навіть у ставленні до тих, хто заслуговує самої негативної оцінки.Наступні правила спілкування не потребують інтерпритації чи доказовості у необхідності їх використання викладачем:* у будь-яких ситуаціах спілкування зі студентами відстоювати свою точку зору на основі вагомої аргументації;- слід уникати силового тиску на студента, якого хочете у чомусь переконати;- не слід постійно чинити опір і обмежувати свободу вибору студента;- якщо помилковість точки зору студента видима, то не слід зразу ж її відкидати, оскільки це підвищить цінність захоплення і примусить студента фіксуватися на помилках;- не уникайте дискусій і початкових негативних реакцій студенської аудиторії, адже, чим цікавіша ідея, чим оригінальніші точки зору, тим більше шансів викликати непогодження, протидію;- зберігайте в проблемній атмосфері психологічну стійкість, тому що образливість та вразливість – риси характеру, на основі яких людина втрачає шанс повноцінного спілкування;- якщо хочете дати студенту пораду, уникайте фраз «ти повинен», «я тобі раджу», краще говоріть так, наче ділитесь власними думкаим та інформацією тощо.

Етапи професійної діяльності та спілкування: