- •1. Педагогіка - наука про виховання. Основні категорії педагогіки. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •2. Методи науково-педагогічного дослідження.
- •3. Фактори розвитку особистості та їх взаємозв'язок.
- •4.Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці.
- •6. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Педагогічні здібності, та їх характеристика.
- •7. Сутність і принципи процесу виховання.
- •8. Інноваційні педагогічні технології в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу
- •9. Зміст виховання
- •10. Поняття про методи виховання їх характеристика.
- •12. Шляхи формування гуманізму та моральності школярів.
- •14. Поняття про процес навчання. Систем дидактичних принципів.
- •15. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.
- •16. Сучасні підходи до оцінювання знань, вмінь, навичок. 12-бальна система оцінювання знань, вмінь, навичок.
- •18. Загальне поняття про методи навчання. Різні класифікації методів навчання.
- •19. Сучасні документи про вдосконалення навчально виховної роботи (конституція україни,закон україни про освіту, державна національна программа освіта, національна доктрина розвитку освіти.
- •20. Педагогічна майстерність. Характеристика її основних компонентів.
- •21. Педагогічні технології: зміст, структура, функції.
- •22. Педагогічна культура її компоненти. Шляхи та засоби розвитку педагогічної культури.
- •23. Методы пед. Взаимодействия.
- •24. Конфліктні ситуації. Причини їх виникнення. Особливості конфліктних ситуацій у різних вікових групах.
- •29.Ідея народності виховання в історії вітчизняної педагогіки (Сковорода, Ушинський). Боротьба з офіційною теорією народності російського самодержавства.
- •25. Майстерність вчителя у роботі з батьками.
- •26. Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів.
- •27 Методи активації творчої діяльності учнів.
- •28. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.
- •30. Культура і техніка мовлення вчителя.
- •31. Загальні психолого-педагогічні ознаки театральної і педагогічної діяльності, відмінності професійних навичок вчителя та актора.
- •32. Загальна характеристика невербальних засобів спілкування.
- •33. Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся.
- •34. Культура та засоби саморегуляції особистості вчителя.
- •35. Педагогічна система я.А Коменського
- •36.Основні ідеї реформаторської педагогіки кінця 19-початку20ст. Теорія «нових шкіл».
- •37.Розвиток принципів природовідповідальності та культуровідповідальності вих.-ня в захід.Євр-й педаг. 17-19ст.(Комен,Руссо,Пестал,Дістервег).
- •38.Проблеми формування особистості у педагогічній системі д.Локк та ж.-ж. Руссо.
- •40. Гуманістична направленість педагогічної теорії та практики г.С.Сковороди. Ідея «сродної праці».
- •39.Соціально-педагогічна та загальнокультурна діяльність братських шкіл України 16-17ст. Вплив Києво-Могилянської академії на розвиток просвіти, школи та педагогіки словянських народів.
- •41. Педагогічна теорія і практика Російської держави 18 ст.
- •43.Педагогычны проблеми у творчості українських діячів культури 19 ст. Українська педагогіка другої половини 19- поч.20ст.
- •44.Проблеми формування особистості у педагогічній теорії та практиці м.І.Пірогова, л.М.Толстого, п.Ф.Каптерова, п.Лесгафта.
- •42.Педагогічна система Ушинського.
- •45. Становлення Української школи та педагогічної думки у 1917-1939р.Р.
- •47. Проблема підготовки вчителя у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.
- •48.Проблеми формування особистості у педагогічній спадщині й.Г.Песталоцці, й.Ф.Гербарт, а.Дістервега.
- •46. Вітчизняна педагогіка радянського періоду про виховання особистості та колективу.
- •49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського.
15. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.
Поняття про форми навчання
Форма організації навчання— це зовнішній вияв узгодженої діяльності учителя та учнів, яка здійснюється в певному порядку і режимі. Форми організації навчання класифікуються за різними критеріями:
1) за кількістю учнів — індивідуальні форми навчання, мікрогрупові, групові, колективні, масові форми навчання;
2) за місцем навчання — шкільні форми: урок, робота в майстерні, на пришкільній дослідній ділянці, в лабораторії тощо; позашкільні форми: екскурсія, домашня самостійна робота, заняття на підприємстві;
3) за часом навчання - урочні і позаурочні: факультативні, предметні гуртки, вікторини, конкурси, олімпіади, предметні вечори та інші;
4) за дидактичною метою — форми теоретичного навчання (лекція, факультатив, гурток, конференція ), комбінованого, або змішаного навчання(урок, семінар, домашня робота, консультація), практичного (практикуми) і трудового навчання (праця в майстернях, у спеціальних класах, на пришкільних ділянках тощо);
5) за тривалістю часу навчання — класичний урок (45 хв.), спарені заняття (90 хв.), спарені скорочені заняття (70 хв.), а також уроки «без дзвінків».
З історії форм організації навчання.
У різні періоди розвитку суспільства перевага надавалася тим чи іншим організаційним системам навчання. Найстаршою формою, яка бере свій початок у глибокій давнині, є індивідуальна форма навчання. Суть її полягає в тому, що учитель спілкується з учнем "сам на сам".
Починаючи з XVI століття значення індивідуального навчання зменшується і поступається індивідуально-груповій формі організації навчального процесу, за якої вчитель працює не з одним учнем, а з групою різновікових дітей, неоднакових за рівнем підготовки. Тому вчитель змушений був проводити навчальну роботу з кожним учнем окремо: по черзі перевірити засвоєння знань, пояснювати новий матеріал, давати індивідуальні завдання. У цей час інші учні самостійно працювали над власними завданнями.
Бурхливий розвиток виробництва, мистецтва, науки в епоху Відродження спричинив необхідність масового навчання дітей. Виникла концепція групового навчання. Принципово новим у груповій формі навчання було те, що вчитель почав займатися зі стабільною групою учнів одночасно. Згодом ця форма стала називатися класно-урочною системою навчання.
Наприкінці XIX століття розпочалися активні пошуки шляхів удосконалення класно-урочної системи. Першу спробу модернізації класно-урочної системи організації навчання здійснили у 1798 році англійський священик Л. Белл і вчитель Дж. Ланкастер, основною метою якої було збільшення кількості учнів, яких навчає один учитель. Це було обумовлено потребою великого машинного виробництва у значній кількості кваліфікованих робітників. Для підготовки робітників необхідно було збільшити кількість шкіл, а, отже, і контингент учителів, які б навчали значно більшу кількість учнів. Так виникла белл-ланкастерська система взаємного навчання. Спробували використати у ролі викладачів самих учнів. Старші учні під керівництвом учителя вивчали матеріал самостійно, а потім, отримавши відповідні інструкції, навчали своїх молодших товаришів. Таким чином, один учитель за допомогою учнів-посередників міг навчати 200-300 дітей різного віку.
У кінці XIX - на початку XX століття особливої актуальності набуває питання індивідуалізації навчання учнів з різним рівнем розумового розвитку. З'являються відповідні форми вибіркового навчання. Так, у США була заснована батавська система, яка пропонувала розподіляти всі заняття на дві частини. Перша частина - проведення звичайних уроків, на яких учитель працює з усім класом. Друга частина - індивідуальні заняття з тими учнями, які не встигають або з тими, хто бажає поглибити знання із виучуваного матеріалу.
Мангеймсъка система була створена одночасно з батавською, але в Європі. Засновником цієї системи був німецький педагог Йозеф Зіккенгер. Він запропонував створити класи не за віковою ознакою, а на основі здібностей учнів: класи для дітей, які мають середні здібності; класи для учнів малоздібних, допоміжні класи для розумово відсталих дітей; класи "перехідні" - для найздібніших учнів. Набір у класи здійснювався на основі тестування, характеристик учителів і результатів іспитів.
На початку XX століття у Європі та США було апробовано чимало систем навчання, спрямованих на забезпечення індивідуальної активної самостійної навчальної діяльності учнів. Найбільш радикальною серед них була форма навчання, що отримала назву "Дальтон-план". В історію педагогіки ця система також ввійшла під назвою "лабораторна", або "системою майстерень", оскільки замість класів у школі створювалися лабораторії і предметні майстерні.
У 50-их роках XX століття у США з'явилася нова система навчання у вигляді плану Трампа, суть плану Трампа полягає в тому, щоб максимально стимулювати індивідуальне навчання за допомогою гнучкості форм його організації. Вона поєднує три форми навчальної взаємодії учителя з учнями: індивідуальну роботу, роботу з групами учнів від 10-15 осіб, лекційні заняття для великих груп від 100 до 1500 осіб.