16. Сучасні підходи до оцінювання знань, вмінь, навичок. 12-бальна система оцінювання знань, вмінь, навичок.

Результати контролю і діагностики навчально-пізнавальної діяльності учнів виражаються в її оцінці. Слово «оцінка» означає характеристику цінності, рівень чи значення будь-яких об'єктів або процесів. Оцінити - означає встановити рівень чи якість чогось. Стосовно навчально-пізнавальної діяльності оцінка означає встановлення рівня виконання учнями завдань, поставлених перед ними в процесі навчання.

Виставляючи оцінку, педагог повинен її обгрунтувати, керуючись логікою та існуючими критеріями. Досвідчені вчителі постійно звертаються до такого обгрунтування. Це якоюсь мірою зменшує суб'єктивізм педагога, запобігає конфліктам з учнями.

Основними функціями оцінювання навчальних досягнень учнів є:

- контролююча, - діагностично-коригуюча, - стимулюючо-мотиваційна, - навчальна, - виховна,

Виявлення рівня опанування учнем змісту загальної середньої освіти як інтегрованого результату його навчальної діяльності, його компетенцій і є об'єктом оцінювання.

У нашій країні введена з вересня 2000 року 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів в опануванні ними змісту загальної середньої освіти. Метою введення нових вимог до системи оцінювання є реалізація принципів гуманізації і демократизації освіти; методологічна переорієнтація процесу навчання на розвиток особистості учня, формування його основних компетенцій.

Визначення навчальних досягнень учнів передусім, передбачає аналіз засвоєння учнем складових змісту загальної середньої освіти.

Так, знання учня оцінюються на підставі:

характеристики його відповіді - елементарна, фрагментарна, неповна, повна, логічна, доказова, обґрунтована творча;

якості - правильність, повнота, осмисленість, глибина, гнучкість, дієвість, системність, узагальненість, міцність;

рівня оволодіння розумовими операціями - вміння аналізувати, синтезувати, порівнювати, абстрагувати, узагальнювати, робити висновки тощо.

Уміння і навички оцінюються за ступенем сформованості загально-навчальних та предметних умінь та навичок -виконання завдання за зразком, в стандартних ситуаціях, в нестандартних умовах.

Досвід творчої діяльності - наявністю вміння виявляти проблеми, формулювати гіпотези, розв'язувати проблеми.

Досвід емоціііно-ціннисних ставлень - повнотою, самостійністю, стабільністю тощо.

На основі зазначених орієнтирів виділяють чотири рівні навчальних досягнень учнів: початковий, середній, достатній, високий.

Рівні визначаються за такими характеристиками:

І рівень - початковий. Відповідь учня при відтворенні навчального матеріалу елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

ІІ рівень - середній. Учень відтворює основний навчальний матеріал, здатний розв'язувати завдання за зразком, володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

ІІІ рівень - достатній. Учень знає істотні ознаки понять, явищ, закономірностей, зв'язків між ними, а також самостійно застосовує знання в стандартних ситуаціях, володіє розумовими операціями (аналізом, абстрагуванням, узагальненням тощо), вміє робити висновки, виправляти допущені помилки. Відповідь учня повна, правильна, обґрунтована, хоча їй і бракує власних суджень. Він здатний самостійно здійснювати основні види навчальної діяльності;

ІV рівень - високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими, системними; учень вміє застосовувати знання творчо, його навчальна діяльність має дослідницький характер, позначена вмінням самостійно оцінювати різноманітні життєві ситуації, явища, факти, виявляти і відстоювати особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають розроблені критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12 - бальною шкалою. Рівні навчальних досягнень оцінюються балами: початковий - 1,2,3; середній - 4,5,6; достатній - 7,8,9; високий -10,11,12 балами.

17.Види навчання. Особливості проблемного, розвивального, модульно-розвивального навчання.

В залежності від характеру організації процесу викладання і засвоєння знань. Від специфіки побудови змісту навчального матеріалу і провідних методів і засобів навчання, що використовуються при цьому, можна виділити кілька основних: пояснювальне-ілюстроване, проблемне, програмоване, розвивальне та ін.

Проблемне навчання. Суть проблемного навчання полягає у створенні перед учнями проблемних ситуацій, усвідомленні, сприйнятті та розв’язанні цих ситуацій в процесі спільної діяльності учнів і вчителя при максимальній самостійності перших і під загальним керівництвом останнього. Таке навчання здійснюється за загальною схемою: учитель створює проблемну ситуацію (тобто ситуацію або задачу, для розв’язання якої учень має використати нові для себе знання і шукають способи рішення проблеми, а вчитель допомагає учням, надаючи необхідну для розв’язання проблеми інформацію. Результатом проблемного навчання є нові знання, уміння, способи розумової діяльності. Проблемне навчання реалізується в межах класно-урочної системи, в якій основною формою навчання є урок, тому основною формою проблемного навчання є проблемний урок.

Проблемна ситуація— це пізнавальна трудність, суперечливий матеріал, при яких учні для вивчення нової теми повинні самостійно використати мислительні операції: аналіз, синтез, порівняння, аналогію, узагальнення.

Для того, щоб навчити вчитися маленького школяра, докорінно змінюється зміст діяльності вчителя в розвивальному навчанні. Тепер головне його завдання не "донести", "пояснити" і "показати" учням, а організувати спільний пошук розв'язання завдання, яке виникло перед ними. Учитель виступає як режисер міні-вистави, що народжується безпосередньо в класі. Нові умови навчання потребують від учителя вміння вислухати всіх бажаючих з кожного питання, не відкидаючи жодної відповіді, стати на позицію кожного відповідаючого, щоб зрозуміти логіку його міркування й знайти вихід з постійно мінливої навчальної ситуації, аналізувати відповіді, пропозиції дітей, і непомітно вести їх до розв'язання проблем. Навчання логіки дискусії, діалогу, розв'язання навчального завдання не передбачає швидкого одержання правильної відповіді, можливі ситуації, за яких діти не зможуть на одному уроці відкрити істину.

Розвивальне навчання може існувати без постійного навчального спілкування, при якому учень, зрозумівши, чого він не знає, не вміє робити, сам починає активно діяти, включаючи в цей процес учителя як більш досвідченого партнера. Думка вчителя при цьому сприймається дітьми як одна з можливих точок зору, яку треба співвіднести з власною, і думками інших учнів. Необхідність такого спілкування випливає з природи пошукової, дослідницької діяльності, за якої пошук істини поодинці неможливий, необхідний колективний пошук, який супроводжується постійним обміном думками. Дорослий може реально будувати спілкування з дитиною на уроці лише в тому випадку, коли він постійно утримує особливості дитячої точки зору на предмет і на самого себе.

Завдання розвивального навчання — навчити дітей самостійно міркувати, уміння сперечатися, відстоювати свої думки, ставити запитання, бути ініціативними в набутті нових знань.

Модуль це завершена частина навчального матеріалу. Модуль складається з двох частин теоретичного та практичного. У модуль входить - практичні, семінарські, лабораторні. Кафедра розробляє модульні курси, тести, завдання, обсяг та зміст самостійної роботи студента. Завданням модульно-розвивальнго навчання є посилення цілеспрямованості, систематичності, індивідуалізації навчального процесу і самостійності учнів

Перевага модульно-розвивального навчання активізація самостійної роботи, можливість індивідуального темпу навчання, можливість оперативного, поточного, тематичного та підсумкового контролю. Модульно-развівальное навчання дозволяє визначати рейтинг студента.