- •1. Педагогіка - наука про виховання. Основні категорії педагогіки. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •2. Методи науково-педагогічного дослідження.
- •3. Фактори розвитку особистості та їх взаємозв'язок.
- •4.Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці.
- •6. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Педагогічні здібності, та їх характеристика.
- •7. Сутність і принципи процесу виховання.
- •8. Інноваційні педагогічні технології в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу
- •9. Зміст виховання
- •10. Поняття про методи виховання їх характеристика.
- •12. Шляхи формування гуманізму та моральності школярів.
- •14. Поняття про процес навчання. Систем дидактичних принципів.
- •15. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.
- •16. Сучасні підходи до оцінювання знань, вмінь, навичок. 12-бальна система оцінювання знань, вмінь, навичок.
- •18. Загальне поняття про методи навчання. Різні класифікації методів навчання.
- •19. Сучасні документи про вдосконалення навчально виховної роботи (конституція україни,закон україни про освіту, державна національна программа освіта, національна доктрина розвитку освіти.
- •20. Педагогічна майстерність. Характеристика її основних компонентів.
- •21. Педагогічні технології: зміст, структура, функції.
- •22. Педагогічна культура її компоненти. Шляхи та засоби розвитку педагогічної культури.
- •23. Методы пед. Взаимодействия.
- •24. Конфліктні ситуації. Причини їх виникнення. Особливості конфліктних ситуацій у різних вікових групах.
- •29.Ідея народності виховання в історії вітчизняної педагогіки (Сковорода, Ушинський). Боротьба з офіційною теорією народності російського самодержавства.
- •25. Майстерність вчителя у роботі з батьками.
- •26. Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів.
- •27 Методи активації творчої діяльності учнів.
- •28. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.
- •30. Культура і техніка мовлення вчителя.
- •31. Загальні психолого-педагогічні ознаки театральної і педагогічної діяльності, відмінності професійних навичок вчителя та актора.
- •32. Загальна характеристика невербальних засобів спілкування.
- •33. Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся.
- •34. Культура та засоби саморегуляції особистості вчителя.
- •35. Педагогічна система я.А Коменського
- •36.Основні ідеї реформаторської педагогіки кінця 19-початку20ст. Теорія «нових шкіл».
- •37.Розвиток принципів природовідповідальності та культуровідповідальності вих.-ня в захід.Євр-й педаг. 17-19ст.(Комен,Руссо,Пестал,Дістервег).
- •38.Проблеми формування особистості у педагогічній системі д.Локк та ж.-ж. Руссо.
- •40. Гуманістична направленість педагогічної теорії та практики г.С.Сковороди. Ідея «сродної праці».
- •39.Соціально-педагогічна та загальнокультурна діяльність братських шкіл України 16-17ст. Вплив Києво-Могилянської академії на розвиток просвіти, школи та педагогіки словянських народів.
- •41. Педагогічна теорія і практика Російської держави 18 ст.
- •43.Педагогычны проблеми у творчості українських діячів культури 19 ст. Українська педагогіка другої половини 19- поч.20ст.
- •44.Проблеми формування особистості у педагогічній теорії та практиці м.І.Пірогова, л.М.Толстого, п.Ф.Каптерова, п.Лесгафта.
- •42.Педагогічна система Ушинського.
- •45. Становлення Української школи та педагогічної думки у 1917-1939р.Р.
- •47. Проблема підготовки вчителя у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.
- •48.Проблеми формування особистості у педагогічній спадщині й.Г.Песталоцці, й.Ф.Гербарт, а.Дістервега.
- •46. Вітчизняна педагогіка радянського періоду про виховання особистості та колективу.
- •49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського.
28. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.
Вікова періодизація (класифікація) — поділ цілісного життєвого циклу людини на вікові відрізки (періоди), що вимірюються роками.
У педагогіці шкільний вік поділяють на: молодший шкільний вік — від 6-7 до 11-12 років, середній шкільний вік (підлітковий) — від 12 до 15 років, старший шкільний вік (юнацький) — від 15 до 18 років.
Кожній віковій групі характерні певні анатомо-фізіологічні, психічні та соціальні властивості, які називаються віковими особливостями.
Молодший шкільний вік. Важливими показниками готовності дитини до навчання є звичка до розумових зусиль, зосередженість у роботі, вміння слухати вчителя і виконувати його вказівки. Пізнавальна діяльність молодшого школяра в основному проходить у процесі навчання. Пам'ять у молодших школярів наочно-образна. Мислення розвивається у них від емоційно-образного до образно-логічного.
Підлітковий вік. Проходить бурхливий ріст і розвиток всього організму. Статеве дозрівання не є визначальним для особистості підлітка, але вносить нові переживання і думки в їхнє життя. Сприймання перебуває в стадії становлення, тому якість його різна. Поліпшується продуктивність і зростає якість пам'яті. Для підлітка характерна розкиданість інтересів. Важливе місце в його житті відіграють різні форми спілкування, велике прагнення до дружного спілкування. Особливість підліткового періоду вимагає певної диференціації в організації життя хлопців і дівчат. Під кінець підліткового періоду перед учнями реально вимальовується завдання вибору професії.
Юнацький вік. Це період формування світогляду, самосвідомості, характеру і життєвого самовизначення. Пізнавальна діяльність сприяє формуванню світогляду. Пам'ять старшокласника характеризується зрілістю. Мислення здатне абстрагувати й узагальнювати навчальний матеріал. Мова збагачується науковими термінами, стає виразною і точною. Вперше старшокласники переживають почуття кохання. У них стають стійкими професійні інтереси. Прагнення до самовиховання стає рисою особистості.
У кожній віковій групі є значні індивідуальні відмінності, які визначаються природними задатками, різними життєвими умовами і вихованням дитини. Ці особливості називаються індивідуальними.
Індивідуальні відмінності — психологічні риси, що відрізняють одну людину від іншої.
Формуються вони протягом життя людини, в процесі її діяльності й виховання. Але є й вроджені особливості, до яких належать типологічні риси вищої нервової діяльності, що є фізіологічною основою темпераментів.Темперамент — індивідуально-типологічна характеристика людини, яка виражається в силі, напруженості, швидкості та врівноваженості перебігу її психічних процесів.
Виділяють такі типи темпераменту: сангвінік (сильний, врівноважений, рухливий), холерик (сильний, неврівноважений), флегматик (сильний, врівноважений, інертний), меланхолік (слабкий, гальмівний).
Властивості типу нервової системи, які відображаються у темпераменті, позначаються на динамічній характеристиці виявлення здібностей.
Здібності — психічні властивості індивіда, що є передумовою успішного виконання певних видів діяльності.
Кожній людині притаманні загальні здібності, які виявляються в усіх видах діяльності (розумові здібності, пам'ять, увага) і спеціальні (музичний слух, творча уява тощо). Для успішної життєдіяльності важливе оптимальне поєднання загальних і спеціальних здібностей. Маючи певну залежність від природи, вони є набутими феноменами. Визначальними для їх розвитку є умови життя, взаємини людини з оточуючим середовищем.
У процесі навчання і виховання, під впливом конкретних умов життя і в зв'язку з особливостями вищої нервової діяльності людини формуються позитивні або негативні індивідуальні риси та якості пізнавальних процесів, почуттів, волі, спрямованості особистості, її характеру. Вони позначаються на успіхах у навчанні, поведінці особистості в колективі.
Тому в педагогічному процесі потрібно зважати на індивідуальні особливості емоціонально-вольової сфери учнів, тактовно, але послідовно й неухильно, долати негативні вияви їх почуттів і поведінки.
Результативність навчально-виховного процесу значною мірою залежить від врахування індивідуальних особливостей характеру кожного учня.
Характер — сукупність стійких психічних властивостей людини, які виявляються у її поведінці й діяльності.
Урахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні та вихованні — це не пристосування мети і змісту навчання і виховання до окремого учня, а пристосування прийомів, методів і форм педагогічного впливу до індивідуальних їх особливостей з метою забезпечення запрограмованого рівня розвитку особистості. Індивідуальний підхід створює найсприятливіші можливості для розвитку пізнавальних можливостей, активності, схильностей і обдаровань кожного учня. Такого підходу потребують насамперед діти, які виявляють неадекватну поведінку, обмежені, нерозвинені здібності, мають чітко виражені відхилення в розвитку.