49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського.

Пошуки сучасних гуманістичних концепцій вимагають звернення до виховної системи українського вчителя-творця В. Сухомлинського, у центрі якої знаходиться дитина як унікальна неповторна особистість. Основну увагу педагог приділяв становленню особистості, формуванню громадських переконань, розвитку індивідуальності в умовах суспільного колективного виховання. У праці « Виховання колективізму у школярів» духовне життя колективу визначають індивідуальний внесок кожного вихованця та взаємовплив колективу й індивідуумів. У той час, коли радянські педагоги здебільшого з’ясовували вплив колективу на особистість, Василь Сухомлинський вивчав вплив особистості на колектив. Усі праці Василя Сухомлинського пройняті гуманним ставленням до дитини(«Серце віддаю дітям»), пошаною до її особистості, розумінням її інтересів, почуттів, позиції.

У дитинстві починається тривалий процес пізнання – і розумом, і серцем – тих якостей і цінностей, що лежать в основі моралі. Важливо, щоб перші наукові істини дитина пізнавала в навколишньому світі, щоб джерелом думки була краса й невичерпна складність природних явищ, щоб дитину поступово вводили в світ суспільних відносин, праці. Людина була і завжди буде дитям природи, і те. що ріднить її з природою, має використовуватись для прилучення до багатств духовної культури. Саме в природі джерело дитячого розуму. Перш ніж давати знання, треба навчити думати, сприймати, спостерігати. Треба також знати індивідуальні особливості здоров’я кожної дитини – без цього не можна нормально вчити. Вивчення внутрішнього духовного світу дітей, особливо їхнього мислення, Василь Сухомлинський вважав одним з найважливіших завдань учителя.

Естетичне виховання, на думку Сухомлинського, це – виховання красою, виховання прагнення жити за законами краси. Вказуючи на українську народну мудрість, яка гласить: "Тримаючи в руках скрипку, людина не здатна на погане", видатний педагог поставив у Павлиші провідним завданням естетичного виховання, образно кажучи, дати в руки кожній дитині скрипку, або навчити розуміти, цінувати і створювати прекрасне.

Естетичну насолоду школярі отримували в ході спостережень серед природи, де вони навчалися у молодшому шкільному віці творити казку... Дітям пояснювали, що людина стала людиною не тільки тому, що навчилася своїми руками робити знаряддя праці, а й тому, що навчилася цінувати і створювати красу навколишнього середовища. Уособленням останнього у Павлиській середній школі стали свята квітів – конвалій, тюльпанів, бузку, троянд, хризантем. Засобами естетичного виховання були також музика, живопис, краса образів художніх творів та казки.

Билет 50

Основні концепції розвитку школи та педагогіки у найбільш розвинених країнах світу в сучасних умовах.

--Процесс обучения основывается на псих-пед концепциях, которые часто наз. дидактическими системами. Следует выделять три: традиционную, педоцентристскую, современную.

1.Традиционная концепция – доминирующая роль-преподавание, деятельность учителя.

ЦЕЛЬ обучения – формирование интеллек. умений, понятий и представлений, овладение основами наук, научного мировоззрения.

2.Педоцентристская - ее называют прогрессивной, реформаторской

Цель обучения - развитие общих и умст. способностей Р., разнообразных умений.

3. Современная концепция исходит и того, что обе стороны преподавание и учение составляют деятельность обучения. Соврем. концепцию обучения составляют такие направления как программированное, проблемное, развивающее

--Несколько современных зарубежных педагогических концепций (по И.П.Подласому):

1. Прагматизм – философско-пед.направление, выступающее за сближение воспитания с жизнью, достижения целей воспитания в практической деятельности.

Основные положения: школа не должна быть оторвана от жизни, обучение – от воспитания.

В 60-е гг. потеряла популярность из-за снижения качества обучения, появилась неопрагматическая концепция.

Сущность – воспитание сводится к самоутверждению личности. Полный произвол в поступках, т.к. окружающие могут только контролировать и критиковать. Распространена в Америке.

2. Неопозитивизм («новый гуманизм», «сциентизм») – осмысление явлений, вызванный научно-техн. революцией. Воспитание должно б. очищено от мировоззренческих идей, т.к. социальная жизнь в условия НТР нуждается в рациональном мышлении, а не в идеологии.Основное внимание развитию интеллекта, задача воспитания – формирования рационально мыслящего человека. Рациональное мышление – путь к самореализации личности.

3. Экзистенциализм – философское направление, признающее личность высшей ценностью мира. Каждая личность – уникальна. Человек всегда одинок. общество наносит ущерб нравственной самостоятельности личности. Теория воспитания претендует на всеобщность, а у каждого человека свое субъективное видение мира.Центр воспитательного воздейств. – подсознание: настроения, чувства, импульсы, интуиция. Сознание: интеллект, логика – второстепенны. Личность надо подводить к самовыражению. Роль учителя – создание свободной атмосферы,

4.Неотомизм. Религия – вечная и главная философия, направляющая человеческое бытие и воспитание.

Воспитание общечеловеческих добродетелей: доброты, гуманизма, честности и т.п. Религия пронизывает все предметы учебного плана.

5. Бихевиоризм. Воспитание на основе новейших достижений науки о человеке, использовании современных методов исследования его интересов, потребностей, способностей и т.д.

Человеческое поведение – управляемый процесс, чтобы достичь заданного эффекта воспитания. нужно подобрать действенные стимулы и правильно их применить.