9. Зміст виховання

Зміст виховання - система знань, переконань, навичок, якостей та рис особистості» стійких звичок поведінки, якими повинні оволодіти учні у відповідності з поставленими цілями і задачами.

Наше суспільство, а разом з ним і школа, переживають важкий період перебудови. Курс взятий на гуманізацію і демократизацію школи повинен привести до нової якості виховання. Добре організоване виховання повинно підготувати людину до виконання п'яти ролей в житті -громадянина, робітника, сім'янина, власника, споживача. Кожна з цих ролей вимагає від людини певних знань, умінь, набутих якостей.

Громадянин: виконання громадянських обов'язків - почуття обов'язку перед країною, суспільством, батьками; почуття національної гордості і патріотизму; повага до Конституції, органів державної влади, символам державності; відповідальність за долю країни; громадська дисципліна і культура гуртожитку; дбайливе ставлення до національних багатств країни, мови, культури, традиціям; громадська активність; дотримання демократичних принципів; повага прав та свобод інших людей; активна життєва позиція; правосвідомість і громадянська відповідальність; інтернаціоналізм тощо.

Робітник: дисциплінованість та відповідальність; працездатність та організованість; загальні, спеціальні та економічні знання; творче ставлення до праці; настійливість, прагнення швидко та якісно виконати доручену справу; професійна гордість, повага до майстерності; охай- -ність; естетичне ставлення до праці; колективізм, уміння працювати гуртом; ініціативність та самостійність; діловитість та підприємшсгь; відповідальність за результати праці; повага до людей праці.

Сім'янин: працелюбність, відповідальність; тактовність, культура спілкування; уміння тримати себе в суспільстві; охайність; гігієнічні навички; звичка до активного способу життя; уміння організувати та проводити дозвілля; різнобічна освіченість; знання правових норм, законів;

знання практичної педагогіки; психосексуальна підготовленість; готовність брати шлюб і виконувати шлюбні обов'язки; повага до своїх батьків, до людей похилого віку.

Власник: відповідальність; знання правових норм та законів;

правосвідомість; працелюбність; економічні знання; почуття обов'язку перед державою, громадою, родиною, нащадками; дбайливе ставлення до пам'яток природи, історії, культури, національних багатств країни;

повага до державних органів влади, загальна культура.

Споживач: передбачливість, пильність, економічні знання, знання прав та обов'язків споживачів, критичне мислення, культура спілкування, тактовність, ввічливість, повага до державних органів влади, загальна культура та культура споживання, громадська активність, відповідальність.

10. Поняття про методи виховання їх характеристика.

Методи виховання — це способи впливу вчителів на учнів, шляхи педагогічно доцільної організації їхнього життя з метою прищеплення виховуваним рис нової людини,

Методи залежать від мети та змісту виховання. Методи виховання спрямовані на формування й удосконалення особистості, тому врахування рівня розвитку вихованців — важлива умова ефективного використання методів виховання, що залежать також від рівня зрілості колективу.

Використання того чи того методу виховання залежить і від конкретної педагогічної ситуації. Творчий підхід до використання методів —обов'язкова умова успішного виховання.

До останнього часу методи виховання поділялися на дві основні групи:

методи формування суспільної поведінки й організації діяльності школярів — приучування та вправи, наприклад гра, доручення, змагання;

методи формування свідомості — бесіди, диспути, лекції, обговорення матеріалів преси, літературних творів, кінофільмів.

Поділ їх на дві групи не відокремлює методи один від одного, а дає змогу лише підкреслити більшу спрямованість однієї групи методів на усвідомлення своєї поведінки, другої — на формування її звичних форм.

Методи виховання спрямовані на зміну особистості в позитивний бік. Проте їх застосування веде не до безпосередніх змін особистості, а до виникнення у вихованців думок, почуттів, потреб, які спонукають їх до певних вчинків, поведінки. Ці методи виховання істотно відрізняються від методів навчання, застосування яких приводить до зростання й удосконалення знань, навичок та вмінь.

Привчання і вправи. Метод навчання передбачає певну, до деталей продуману організацію життя учнів, їхньої праці, відпочинку та залучення школярів до виконання норм і правил, щоб сформувати звичні норми поведінки.

Привчання особливо в початкових класах розпочинається показу взірця поведінки самим учителем, через демонстрування картин, читання яскравого оповідання.

Важливим моментом привчання слід вважати створення в дітей позитивного ставлення до тої чи тої форми поведінки, якого досягають наочністю, образністю, емоційним ставленням самого вчителя до того, що він дає дітям.

Метод привчання може варіюватися залежно від віку та умов виховання. Не завжди доцільно, наприклад, відкрито ставити перед дітьми завдання оволодіти якимось способом поведінки. Вихователь може дати дитині певне доручення (чергування в класі, нагляд за дотриманням чистоти), і в ході його виконання вихованець оволодіває необхідними нормами поведінки. Роль прикладу у вихованні.

Великий вплив на дітей справляє повсякденна поведінка дорослих, їхній приклад. Сила впливу прикладу на молодших школярів грунтується на нахилі дітей до наслідування. Не маючи достатніх знань, переконань і життєвого досвіду, діти дуже уважно приглядаються до поведінки довколишніх людей.

Доручення. З перших днів навчання учитель намагається залучити дітей у різноманітну діяльність колективу, даючи доручення. 3а своїм характером доручення можуть бути епізодичними і постійними. Основна функція доручень — забезпечити набування дітьми досвіду виконання громадських обов'язків.

Змагання. Змагання сприяє розвиткові творчих сил і підвищенню активності учнів у різних видах діяльності (праці, громадській роботі) і передбачає рівняння на передових допомогу відсталим і на цій основі досягнення колективом вищих показників у своїй роботі.

Методи заохочення і покарання давно використовуються у виховній практиці.

Основні методи виховання спрямовані на те, щоб створити нове у вихованні. Заохочення і покарання не створюють нового у становленні особистості школяра, вони виступають як регулятор тих дій, які здійснюються за допомогою основних методів виховання. До заохочень і покарань вдаються у тих випадках, коли треба посилити позитивні мотиви або, навпаки, загальмувати негативні.

11. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання.

Культура педагогічного спілкування включає загальну культуру людини, психолого-педагогічні знання, вміння та навички, відповідний емоційний настрій та спрямованість педагога на ефективну діяльність.

Стадії педагогічного спілкування: моделювання майбутнього спілкування; початок взаємодії; корекція і уточнення прийомів впливу, вербальне та невербальне спілкування; керування спілкуванням і корекція; аналіз здійсненої системи спілкування; моделювання майбутньої діяльності.

Функції педагогічного спілкування:

1) Інформаційно-комунікативні;

2) Регуляційно-комунікативні (регулювання поведінки);

3) Афективно-комунікативні (визначення, вплив емоцій людини).

Педагогічний такт і стиль спілкування.

Стиль педагогічного спілкування - прояв педагогічної техніки (методики) у взаєминах. Залежить від особистих якостей людини, загальної культури, професійної компетенції, педагогічної інтуїції.

Класифікація: демократичний, авторитарний, ліберальний, змішаний стилі. Інша класифікація: активно-позитивний, ситуативний, пасивно-позитивний, пасивно-негативний, активно - негативний.

Такт — норма прояву моральності в спілкуванні. Педагогічний такт - форма функціонування педагогічної етики, норма моральної поведінки вчителя.

Вимоги педагогічного такту: максимум інформації про педагогічну ситуацію; вміння оцінювати ситуацію; врахування характеру взаємодій, особливостей учнів, об'єктивні і суб'єктивні обставини тощо; передбачати ефективність результату, наслідки впливу; особлива чуйність до “важких” дітей; витримка, об'єктивність, гуманізм, педагогічний оптимізм; вміння “піднятися до рівня дитини”.

Вимоги до культури педагогічного спілкування:

- виправдовувати довіру держави, суспільства;

- дотримуватися педагогічної етики;

- поважати людей;

- бути готовим до діалогу з людиною у кожній ситуації;

- розвивати фізичну й духовну витривалість, загальну культуру спілкування. Правила спілкування:

1) єдність слова і справи;

2) вимогливість до себе та інших;

3) зібраність у справах, вчинках, словах;

4) чесність, обов'язок, педагогічна і громадська відповідальність;

5) увага, чуйність, терпіння, наполегливість;

6) самоаналіз ефективності педагогічного впливу;

7) самокритичність, вміння виправляти власні помилки;

8) педагогічний оптимізм, відвага в педагогічній творчості, мудра влада над вихованцями.