- •1. Педагогіка - наука про виховання. Основні категорії педагогіки. Зв'язок педагогіки з іншими науками.
- •2. Методи науково-педагогічного дослідження.
- •3. Фактори розвитку особистості та їх взаємозв'язок.
- •4.Традиції виховання та навчання особистості в українській народній педагогіці.
- •6. Функції вчителя та основні вимоги до нього. Педагогічні здібності, та їх характеристика.
- •7. Сутність і принципи процесу виховання.
- •8. Інноваційні педагогічні технології в практиці роботи сучасного загальноосвітнього навчального закладу
- •9. Зміст виховання
- •10. Поняття про методи виховання їх характеристика.
- •12. Шляхи формування гуманізму та моральності школярів.
- •14. Поняття про процес навчання. Систем дидактичних принципів.
- •15. Форми навчання. Розвиток форм навчання в історії зарубіжної педагогіки.
- •16. Сучасні підходи до оцінювання знань, вмінь, навичок. 12-бальна система оцінювання знань, вмінь, навичок.
- •18. Загальне поняття про методи навчання. Різні класифікації методів навчання.
- •19. Сучасні документи про вдосконалення навчально виховної роботи (конституція україни,закон україни про освіту, державна національна программа освіта, національна доктрина розвитку освіти.
- •20. Педагогічна майстерність. Характеристика її основних компонентів.
- •21. Педагогічні технології: зміст, структура, функції.
- •22. Педагогічна культура її компоненти. Шляхи та засоби розвитку педагогічної культури.
- •23. Методы пед. Взаимодействия.
- •24. Конфліктні ситуації. Причини їх виникнення. Особливості конфліктних ситуацій у різних вікових групах.
- •29.Ідея народності виховання в історії вітчизняної педагогіки (Сковорода, Ушинський). Боротьба з офіційною теорією народності російського самодержавства.
- •25. Майстерність вчителя у роботі з батьками.
- •26. Сутність педагогічної творчості, характеристика її основних компонентів.
- •27 Методи активації творчої діяльності учнів.
- •28. Вікові та індивідуальні особливості особистості та їх урахування в педагогічному процесі.
- •30. Культура і техніка мовлення вчителя.
- •31. Загальні психолого-педагогічні ознаки театральної і педагогічної діяльності, відмінності професійних навичок вчителя та актора.
- •32. Загальна характеристика невербальних засобів спілкування.
- •33. Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся.
- •34. Культура та засоби саморегуляції особистості вчителя.
- •35. Педагогічна система я.А Коменського
- •36.Основні ідеї реформаторської педагогіки кінця 19-початку20ст. Теорія «нових шкіл».
- •37.Розвиток принципів природовідповідальності та культуровідповідальності вих.-ня в захід.Євр-й педаг. 17-19ст.(Комен,Руссо,Пестал,Дістервег).
- •38.Проблеми формування особистості у педагогічній системі д.Локк та ж.-ж. Руссо.
- •40. Гуманістична направленість педагогічної теорії та практики г.С.Сковороди. Ідея «сродної праці».
- •39.Соціально-педагогічна та загальнокультурна діяльність братських шкіл України 16-17ст. Вплив Києво-Могилянської академії на розвиток просвіти, школи та педагогіки словянських народів.
- •41. Педагогічна теорія і практика Російської держави 18 ст.
- •43.Педагогычны проблеми у творчості українських діячів культури 19 ст. Українська педагогіка другої половини 19- поч.20ст.
- •44.Проблеми формування особистості у педагогічній теорії та практиці м.І.Пірогова, л.М.Толстого, п.Ф.Каптерова, п.Лесгафта.
- •42.Педагогічна система Ушинського.
- •45. Становлення Української школи та педагогічної думки у 1917-1939р.Р.
- •47. Проблема підготовки вчителя у вітчизняній педагогічній теорії та практиці.
- •48.Проблеми формування особистості у педагогічній спадщині й.Г.Песталоцці, й.Ф.Гербарт, а.Дістервега.
- •46. Вітчизняна педагогіка радянського періоду про виховання особистості та колективу.
- •49.Розвиток ідей громадського та естетичного виховання у педагогічній спадщині в.О.Сухомлинського.
32. Загальна характеристика невербальних засобів спілкування.
Невербальні засоби спілкування — елементи комунікативного коду, які мають немовну (але знакову) природу і разом із засобами мовного коду служать для створення, передавання і сприйняття повідомлень.
Невербальні повідомлення мають певні особливості. Як правило, вони:
— неструктуровані. Їх неможливо розкласти на окремі складники; це вияв темпераменту людини, її емоційного стану, самооцінки, соціальних статусів, належності до певної групи, субкультури тощо;
— прив'язані до умов спілкування; декодуються «тут і тепер» у межах конкретного контексту й ситуації;
— неіптенціональні, спонтанні (інтенціональні, «відпрацьовані» лише у професійних акторів);
— більшою мірою вроджені, ніж набуті; як правило, засвоюються кожним носієм певної культури шляхом спостережень, копіювання невербальної поведінки інших людей;
— витворюються під домінантним впливом правої півкулі головного мозку.
Під час невербального спілкування комуніканти отримують інформацію:
1) про особистість комунікатора:
— темперамент;
— емоційний стан у даній ситуації;
— його «Я» (образ і самооцінку);
— особистісні якості;
— комунікативну компетенцію (як він починає комунікацію, підтримує її, виходить з неї тощо);
— соціальний статус;
— належність до певної групи або субкультури;
2) про стосунки комунікантів:
— соціальну й емоційну близькість чи віддаленість;
— характер стосунків (домінування — залежність, прихильність — неприхильність тощо);
— динаміку стосунків (бажання підтримувати спілкування, перервати його, «з'ясувати стосунки» тощо);
3) про ставлення учасників комунікації до самої ситуації, що дає змогу їм регулювати процес інтеракції:
— комфортність;
— спокій;
— інтерес до спілкування чи бажання завершити його (нервування, нетерпіння) тощо.
Невербальні засоби спілкування поділяються на 3 групи:
1.Кінетіческіе (міміка, понтаміміка, жестикуляція) всі жести поділяються на рухові і мовні. Мовні жести включають в себе: комунікативні жести - ті які замінюють елементи мови (жести: привітання, заперечення, заборони); описово образотворчі жести - супроводжують мовлення, доповнюють, але втрачають сенс поза мовного контексту; модальні жести - висловлюють ставлення до людей, явищ, процесам, предметів (жести подиву, радості ).
2.Фонноціонние невербальні засоби це рух нашого голосу, але без словесного супроводу (сміх).
3.Проксеміческіе - положення людини в просторі при спілкуванні. Важлива дистанція спілкування. Положення обьектов
33. Внимание и наблюдательность в деятельности учителя. Условия, методы и приемы активизации внимания учащихся.
Педагогу, чтобы научиться общаться, нужно прежде всего быть внимательным. Роль внимания учителя в общении чрезвычайно велика, она дает учителю возможность выбрать значимые для него объекты, не реагировать на все; создавать своеобразный эффект коммуникативного зеркала (понять состояние другого человека); осуществлять регуляцию и контроль за ходом взаимодействия; осуществлять рефлексию, видеть себя глазами детей, осознавать недостатки собственного поведения, которые негативно влияют на характер взаимодействия. Внимание является инструментом установления педагогического контакта. Наблюдательность педагога - выборочная направленность восприятия, проявляющаяся в легкости выделения педагогически информативных деталей в деятельности и поведении других лиц. Наблюдательность основывается на внимании, восприятия, мышления и памяти.
Внимание – это направленность психики (сознания) на определенные объекты, имеющие для личности устойчивую или ситуативную значимость, сосредоточение психики (сознания), предполагающее повышенный уровень сенсорной, интеллектуальной или двигательной активности. Внимание может проявляться как в сенсорных, так и мнемических, мыслительных и двигательных процессах. Сенсорное внимание связано с восприятием раздражителей разной модальности (вида). В связи с этим выделяют зрительное и слуховое сенсорное внимание. Объектами интеллектуального внимания как высшей его формы являются воспоминания и мысли. Различают три вида внимания: непроизвольное, произвольное и послепроизвольное. непроизвольное внимание – это сосредоточение сознания на объекте в силу каких-то его особенностей. Предметы, вызывающие в процессе познания яркий эмоциональный тон (насыщенные цвета, мелодичные звуки, приятные запахи), вызывают непроизвольное сосредоточение внимания. Произвольное внимание – это сознательно регулируемое сосредоточение на объекте. Человек сосредоточивается не на том, что для него интересно или приятно, но на том, что должен делать. Когда говорят о развитии, воспитании внимания, то имеют в виду совершенствование свойств внимания. Различают следующие свойства внимания: объем, сосредоточенность (концентрация), распределяемость, устойчивость, колебание, переключаемость.
Объем внимания измеряется тем количеством объектов, которые воспринимаются одновременно. Концентрация внимания есть степень сосредоточения сознания на объекте (объектах). Распределение внимания выражается в умении одновременно выполнять несколько действий или вести наблюдение за несколькими процессами, объектами. Устойчивость внимания не означает сосредоточенности сознания в течение всего времени на конкретном предмете или его отдельной части, стороне. Под устойчивостью понимается общая направленность внимания в процессе деятельности. На устойчивость внимания значительное влияние оказывает интерес.
Воспитание произвольного внимания сводится к воспитанию чувств ответственности и тренировке волевого усилия. Нужно воспитывать и добиваться цели быть внимательным. Воспитанию привычки быть внимательным способствует четкая организация урока. Необходимо создавать условия для активной самостоятельной и творческой работы учащихся. Непроизвольное внимание связано непосредственно с интересом к материалу урока. Важно упражнять произвольное внимание. Воспитывать наблюдательность. Учитель должен знать индивидуальные особенности внимания каждого ученика.