7.4. Інфраструктура та регулювання ринку праці. Моделі ринку праці. Гнучкість ринку праці

Інфраструктура ринку праці включає державні та недержавні заклади працевлаштування сприяння зайнятості, кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди, нормативно-правове середовище, що забезпечують взаємодію між попитом і пропозицією праці.

Основною функцією інфраструктури ринку праці є регулювання відносин між роботодавцями і працівниками з приводу оплати праці, її умов, розв’язання соціально-трудових конфліктів. У країнах з розвиненою ринковою економікою провідною силою регулювання ринку праці є колективно-договірна система. Безсумнівною перевагою колективно-договірного регулювання ринку праці є гнучкість прийняття взаємовигідних рішень, яку не можна порівняти ні з законодавчими, ні з адміністративними методами. Умови колективного договору набирають форму угоди між роботодавцями та працівниками, яка зобов’язує обидві сторони діяти згідно з цими умовами, не вдаючись до крайніх заходів – страйків чи масових звільнень, що забезпечує економічну та соціальну стабільність.

Цивілізований ринок праці, крім взаємодії роботодавців і найманих працівників, передбачає також наявність інституційних структур захисту колективних інтересів обох сторін (профспілок, спілок підприємців, об’єднань працівників з обмеженою конкурентоспроможністю тощо) й державного посередництва в питаннях соціального партнерства. Участь спеціальних державних органів у відносинах суб’єктів ринку праці має забезпечувати паритетність відносин, організовувати і регулювати політику зайнятості за допомогою економічних інструментів та правових норм.

До функцій інфраструктури ринку праці належить також посередництво між працівником та роботодавцем, сприяння їх контактам та взаємодії, допомога в доборі й відборі працівників і виборі місця роботи, в укладанні трудового контракту тощо. Основну частку цієї роботи виконують недержавні підприємства, попит на послуги яких зростає пропорційно розвитку та диференціації ринку праці.

Згідно з цими та іншими функціями, в інфраструктурі ринку праці можна виділити такі елементи:

 комплекс регулювання та гарантування зайнятості: закони та нормативні акти, що гарантують громадянські права у сфері трудової зайнятості;

 комплекс регулювання заробітної плати (закони, угоди, договори, арбітраж тощо);

 комплекс регулювання компенсацій у зв’язку із утратою або переміною роботи, а також при перепідготовці (закони та нормативні акти, що регулюють компенсації при звільненні з роботи, допомогу з безробіття, допомогу на утриманців безробітного, підйомні при переїзді на нове місце роботи, стипендію при перенавчанні тощо);

 пенсійна система, оскільки вона має значний вплив на економічну активність працівників передпенсійного віку, на кількість економічно активного населення за рахунок працездатних людей пенсійного віку, які можуть або займатися найманою працею, або ні, залежно від розміру пенсії тощо;

 комплекс регулювання умов праці (закони та нормативні акти, що регулюють використання праці різних категорій працівників узагалі (наприклад, неповнолітніх, вагітних жінок, інвалідів) і зокрема у несприятливих для здоров’я умовах;

 служби зайнятості та працевлаштування. Сюди передусім належить державна служба зайнятості, а також численні недержавні посередники між роботодавцями та працівниками на ринку праці (біржі праці, агенції з добору персоналу, агенції з працевлаштування, організації, що надають послуги з профорієнтації, консалтингу персоналу, лізингу персоналу тощо);

 система професійної підготовки та перенавчання;

 об’єднання працівників як виразники їхніх інтересів (передусім профспілки);

 об’єднання роботодавців як виразники їхніх інтересів;

 кадрові служби підприємств і фірм, громадські організації й фонди сприяння зайнятості.

Національні ринки праці в різних країнах мають свої відмін­ності й особливості. Найбільш істотні з них мають такі моделі ринку праці:

 Японськамодель характеризується принципом“довічного найму”, згідно з яким гарантується зайнятість постійного працівника на підприємстві до досягнення ним віку 55–60 років. Оплата праці та соціальні виплати в японських фірмах залежать від стажу роботи на підприємстві. Працівники послідовно підвищують кваліфікацію у відповідних службах фірми і переміщуються на нові робочі місця. Така політика розвиває прихильність працівників до фірми, підвищення їх відповідальності за якість роботи, формує турботу про престиж фірми. При скороченні виробництва фірми не йдуть на звільнення, а скорочують лише оплачувану тривалість праці.

 Американськамодель є жорсткою стосовно працівників. Ринок праці в цій країні характеризується децентралізацією законодавства про зайнятість та допомогу безробітним, яке приймається кожним штатом окремо. На підприємствах діє вимоглива політика щодо працівників, які можуть бути звільнені за необхідністю скорочення обсягів виробництва, термін робочого часу окремого працівника при цьому не змінюється. Працівників не попереджують про майбутнє звільнення завчасно, а інформують про факт звільнення. Колективними угодами охоплена тільки чверть усіх працівників. Фірми мало опікуються підготовкою і перепідготовкою кадрів, за винятком специфічних для фірми працівників.

 Шведськамодель характеризується активною політикою держави в питаннях зайнятості, в результаті рівень безробіття в країні мінімальний.

Головна турбота держави –запобігання без­робіттю, що досягається такими методами:

 обмеженням фіскальної політики, підтриманням малорен­табельних підприємств, стримуванням високоприбуткових фірм і зниженням інфляційної конкуренції в підвищенні зарплати;

 установленням рівної оплати за рівноцінну працю;

 підтримкою слабкоконкурентних працівників на ринку праці та ін.

Бурхливий соціально-економічний розвиток останніх десятиріч XX століття, стрімкі зміни у попиті на працю під впливом НТП і структурної перебудови економіки й у пропозиції праці під впливом зростаючого рівня освіченості та рівня життя населення здійснюють суттєвий вплив на механізм функціонування ринку праці. Це виявляється у дедалі більшій його гнучкості (флексибілізації).

Гнучкість ринку праці передбачає можливість пристосування його суб'єктів до мінливих умов, демократизацію й розмаїття форм зайнятості, широкий спектр умов найму, організації праці, заробітної плати і т. ін. Гнучкий ринок праці — це інститут надання будь-яких форм реалізації трудової активності, що передбачає вихід за межі стандартної тривалості робочого часу і цілорічної зайнятості, укладання тимчасових трудових контрактів та інші форми урізноманітнення трудових угод.

Гнучкість ринку праці характеризується такими елементами:

 висока територіальна та професійна мобільність працівників;

 гнучкість витрат роботодавців на робочу силу, в тому числі мобільність рівня та структури заробітної плати відповідно до економічної ситуації;

 гнучкість в управлінні персоналом на підприємствах (при найманні, ротації, звільненні, встановленні тривалості робочого часу);

 демократизація і розмаїття форм зайнятості, включаючи нестандартні форми (самозайнятість, робота за викликами, домашнє робоче місце, неповний робочий день тощо);

 високорозвинена система професійної підготовки та перепідготовки, зокрема освіти дорослих.

Гнучкі форми організації ринку праці дають змогу знизити гостроту проблем безробіття, надати можливість менш конкурентоспроможним працівникам отримати трудовий дохід, повніше використовувати людський потенціал. Підприємства, використовуючи гнучкі форми зайнятості, можуть маніпулювати обсягами робочої сили, не створюючи соціальної напруги при зменшенні потреби виробництва в працівниках.

Контрольні питання

1. Як Ви розумієте поняття «ринок праці»?

2. Назвіть та охарактеризуйте основні елементи ринку праці.

3. Що таке кон’юнктура ринку праці та якою вона буває?

4. Чому ринок праці відрізняється від інших ринків?

5. Яка залежність величини пропозиції праці від розміру її оплати? Чим вона пояснюється?

7. Намалюйте базову модель ринку праці й поясніть, як на ньому встановлюється рівновага попиту та пропозиції.

8. Яка головна причина того, що в кризовій економіці низькі ставки оплати праці призводять не до зменшення, а, навпаки, до зростання пропозиції праці? Як це впливає на соціально-економічну ситуацію?

9. Охарактеризуйте інфраструктуру ринку праці.

10. Що таке сегментація ринку праці? Чим відрізняються первинний та вторинний ринки праці?

11. У чому полягає гнучкість ринку праці?

Література

1. Грішнова О.А Економіка праці та соціально-трудові відносини: підруч. / О.А. Грішнова. – К.: Знання, 2006. – 529 с.

2. Акулов М.Г. Економіка праці й соціально-трудові відносини: навч. посіб. / М.Г. Акулов, А.В. Драбаніч, Т.В. Євась та ін. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – 328 с.

4. Економіка праці та соціально-трудові відносини: навч.-метод. посібник / [за заг. ред. проф.Є.П. Качана]. – Тернопіль: ТДЕУ, 2006. – 373 с.

5. Економіка праці та соціально-трудові відносини [Електронний ресурс]: навч. посібник / О.І. Ілляш, С.С. Гринкевич. – К.: Знання. – 2011. – 476 с.

6. Чернявська О.В. Ринок праці: навч. посібник / О.В. Чернявська. – [2-е вид., перероб. та доп.]. – К.:ЦУЛ, 2013. – 522 с.

7. Закон України «Про зайнятість населення» [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/5067-17