11.3. Показники і методи вимірювання продуктивності праці

Виробіток  це прямий показник рівня продуктивності праці, що визначається кількістю продукції (робіт, послуг), виробленою одним працівником за одиницю робочого часу і розраховується за формулою (11.1).

В = V:T, (11.1)

де В  виробіток;

V  обсяг виробництва продукції (робіт, послуг);

Т  затрати праці на випуск відповідного обсягу продукції (робіт, послуг).

На підприємстві виробіток може визначатися різними способами залежно від того, якими одиницями вимірюються обсяг продукції й затрати праці.

Якщо обсяг продукції вимірюється натуральними показниками (в штуках, тоннах, метрах тощо), то і відповідні показники продуктивності праці називаються натуральними. Натуральні показники точні, дуже наочні й показові, проте вони мають суттєвий недолік: неможливість застосування до різнорідної продукції. Якщо підприємство випускає кілька видів схожої продукції, обсяг випуску можна виразити в умовно-натуральних показниках, що приводять різну продукцію до одного виміру (наприклад, різні види палива перераховують в умовне паливо з теплотворною здатністю 7000 ккал/кг). Проте застосування цих показників теж дуже обмежене.

Слід зазначити, що в ринковій економіці значення натуральних показників значно зменшується, оскільки домінуючу роль у всіх аспектах економічного життя відіграють вартісні показники. Вартісними називаємо показники виробітку, в яких обсяг продукції вимірюється грошовими одиницями. Ці показники найуніверсальніші, вони дають можливість порівнювати продуктивність праці при виробництві принципово різних благ. Якщо за обсяг продукції взяти вартісний показник чистої реалізованої продукції, то буде враховано і зростання якості продукції та її необхідність на ринку. Єдиним недоліком вартісних показників є те, що необґрунтоване завищення ціни продукції монополістами призводить до фіктивного зростання продуктивності їхньої праці, але це вже проблема не економіки праці, а антимонопольного регулювання.

Для оцінки рівня виробітку на окремих робочих місцях при виробництві різноманітної незавершеної продукції використовують також трудові показники, в яких для характеристики обсягу виробництва застосовують норми трудових витрат у нормо-годинах. Однак ці показники мають дуже вузьку сферу використання, оскільки вимагають суворої наукової обґрунтованості застосовуваних норм.

Витрати праці при розрахунках її продуктивності можуть вимірюватися відпрацьованими людино-годинами, людино-днями і середньосписковою чисельністю персоналу. Однак усі ці показники вимірюють лише кількість праці, нівелюючи її якість. Іншими словами, в таких розрахунках робоча сила найкваліфікованіших конструкторів або управлінців додається до робочої сили охоронців та прибиральників. І знову універсальним показником кількості витраченої праці може бути вартість витрат на утримання персоналу.

Трудомісткість  це обернений показник рівня продуктивності праці, що характеризується кількістю робочого часу, витраченого на виробництво одиниці продукції (робіт, послуг) і розраховується за формулою (11.2).

ТМ = Т : V. (11.2)

Для планування та аналізу праці на підприємстві розраховують різні види трудомісткості.

Технологічна трудомісткість Тт визначається витратами праці основних робітників. Розраховується для окремих операцій, деталей, виробів.

Трудомісткість обслуговування То визначається витратами праці допоміжних робітників, що зайняті обслуговуванням виробництва.

Виробнича трудомісткість Тв складається з технологічної трудомісткості та трудомісткості обслуговування, тобто показує витрати праці основних і допоміжних робітників на виконання одиниці роботи.

Трудомісткість управління Ту визначається витратами праці керівників, спеціалістів, технічних виконавців.

Повна трудомісткість продукції Тп відображає всі витрати праці на виготовлення одиниці кожного виробу. Вона визначається за формулою (11.3).

Тп = Тт + То + Ту = Тв + Ту. (11.3)

За характером і призначенням розрізняють нормативну, фак­тичну й планову трудомісткості.

Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на вигото­влення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, розраховані згідно з чинними нормами.

Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.

Планова трудомісткість  це затрати праці на одиницю про­дукції чи виконання певної роботи з урахуванням можливої змі­ни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, пе­редбачених комплексним планом підвищення ефективності ви­робництва.

Чим більший виробіток продукції за одиницю часу або чим менші затрати часу на одиницю продукції, тим вищий рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не ріинозначний відсотку зниження трудомісткості. Співвідношення між ними виражається так (формула 11.4):

(11.4)

Найпоширенішим і універсальним показником є виробіток.

У масштабі економіки рівень продуктивності праці (виробітку) в сфері матеріального виробництва визначається відношен­ням не личини новоствореної вартості — національного доходу на певний період до середньооблікової чисельності персо­налу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом певного періоду. В сфері послуг продуктивність праці (виробіток)визначається відношенням вартості послуг без вартості матері­альних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей самий період.