Тема 6. Соціальне партнерство

6.1. Поняття та сутність соціального партнерства.

6.2. Форми і принципи соціального партнерства.

6.3. Суб’єкти соціального партнерства в Україні.

6.4. Колективно-договірне регулювання соціально-трудових відносин у системі соціального партнерства.

6.5. Соціальний діалог в Україні.

6.1. Поняття та сутність соціального партнерства

Соціальне партнерство є системою взаємозв'язків між найманими працівниками, трудовими колективами, професійними спілками  з одного боку, роботодавцями та їх об'єднаннями  з другого, і державою й органами місцевого самоврядування  з третього, що виражається у взаємних консультаціях, переговорах і примирних процедурах на взаємоузгоджених принципах з метою дотримання прав та інтересів працівників, роботодавців і держави.

Словосполучення «соціальне партнерство» означає: «соціальне»  значить суспільне, стосовно життя людей і їхніх відносин у суспільстві; «партнер» (від французького слова «партія»)  учасник спільної діяльності. Отже, значеннєва суть словосполучення «соціальне партнерство» стосовно сфери регулювання соціально-трудових відносин у загальному розумінні – це спільна діяльність уряду, підприємців та профспілок, яка спрямована на узгодження інтересів і розв'язання проблем, насамперед у соціальній та виробничій діяльності людей.

Сутність соціального партнерства полягає в тому, що воно виступає як специфічний вид суспільних відносин між різними соціальними групами, які мають суттєво відмінні соціально-економічні й політичні інтереси.

Ці різні інтереси не можуть стати однаковими, проте можливе їх поєднання, забезпечення певного балансу їхньої реалізації.

Мета соціального партнерства полягає в прагненні держави, роботодавців і найманих працівників досягти загального блага в суспільстві, яке виражається такими показниками:

 зростання продуктивності праці має перевищувати зростання середньої заробітної плати;

 збільшення валового національного продукту;

 удосконалення техніки, технології виробництва, науково-технічний прогрес;

 підвищення рівня життя населення.

Досягнення зазначеної мети можливе за умови залучення всіх суб'єктів суспільних відносин до управління і подолання на цій основі монополізму в розподілі створеного продукту; посилення мотивації до співробітництва в забезпеченні високих результатів роботи як необхідної умови підвищення якості життя; усунення непорозумінь та суперечностей щодо намірів, які представляють законні інтереси кожної із сторін; досягнення взаємного прагнення до утвердження в суспільстві соціального миру й злагоди.

Предметом соціального партнерства виступають колективні відносини між соціальними партнерами з участі трудових колективів у встановленні умов праці; з участі трудових колективів в управлінні організаціями, на яких вони працюють; щодо укладення і виконання колективних договорів та колективних угод на галузевому, регіональному, національному рівнях; щодо діяльності професійних спілок й інших представницьких органів трудового колективу в соціально-трудових відносинах; щодо утворення та діяльності об'єднань роботодавців; з вирішення індивідуальних і колективних трудових спорів.

До сфери соціального партнерства входять: досягнення консенсусу з питань забезпечення зайнятості, створення додаткових робочих місць, організації оплачуваних громадських робіт, захисту населення від безробіття; застосування найманої праці з дотриманням техніки безпеки, вимог з охорони здоров'я працівників у процесі праці, оплати праці й забезпечення відтворюючої та стимулюючої функцій заробітної плати, прав працівників на вчасне отримання заробітної плати; забезпечення нормального режиму праці й відпочинку; забезпечення права працівників на участь в управлінні працею на підприємстві, в розподілі прибутку для забезпечення соціальної діяльності підприємства, у визначенні соціальних стандартів і встановленні їх мінімальних меж, у встановленні порядку проведення колективних переговорів, вирішенні колективних трудових спорів тощо.

Система соціального партнерства, являє собою складне і динамічне утворення структурно-організаційних елементів, форм, ідеології, культури, принципів, методів, засобів, тактики, технологій взаємовідносин, об'єднаних певним механізмом.

Соціальне партнерство як система взаємовідносин залежно від кількості учасників співпраці здійснюється у формах двопартизму або трипартизму.

Соціальне партнерство здійснюється на різних рівнях: міжнародному (мегаекономічному), національному (макроекономічному), галузевому й регіональному (мезоекономічному), виробничому (мікроекономічному). Суб'єктами соціального партнерства, як і суб'єктами соціально-трудових відносин, є наймані працівники, трудові колективи, професійні спілки, роботодавці та їх об'єднання, держава та органи місцевого самоврядування, а також їхні представники та спільно створені органи з регулювання соціально-трудових відносин. На міжнародному (мегаекономічному) рівні суб'єктами соціального партнерства є окремі держави та міжнародні організації.

Об’єктом соціального партнерства є соціально-трудові відносини і реалізація соціально-трудової політики держави.

Реалізується соціальне партнерство через систему взаємних консультацій, переговорів, угод на державному, галузевому, територіальному рівнях, укладання колективних договорів на підприємствах або у їхніх підрозділах, укладання індивідуальних трудових контрактів між роботодавцем та працівником, а також через систему вирішення трудових спорів, узгодження й захисту інтересів сторін.