4.2. Сторони, суб'єкти, предмет, принципи і типи соціально-трудових відносин

Провідними складовими системи соціально-трудових відносин є їх сторони і суб'єкти. Ці поняття близькі, але не ідентичні. Відмінність між ними полягає в тому, що сторони соціально-трудових відносин є носіями первинного права у цих відносинах, а суб'єкти можуть володіти як первинними, так і делегованими первинними носіями правами. Вчені в галузі соціально-трудових відносин виділяють чотири групи суб'єктів соціально-трудових відносин.

Перша група  це первинні носії прав та інтересів (наймані працівники, роботодавці, держава, місцеве самоврядування).

Друга група  це представницькі організації та їхні органи. Вони є носіями делегованих повноважень (об'єднання роботодавців, професійні спілки, органи влади й управління).

Третя група  органи, через які реалізується соціальний діалог (Національна рада соціального партнерства, інші постійні або тимчасові органи в галузях, регіонах, на підприємствах (організаціях).

Четверта група  це органи, які мають мінімізувати наслідки можливих конфліктів, запобігати загостренням соціально-трудових відносин (примирні, посередницькі структури, незалежні експерти, арбітри тощо), а також навчальні, інформаційні, консультативні та інші формування.

Суб'єктами соціально-трудових відносин можуть бути індивіди або їх групи, об'єднані за якою-небудь системоутворюючою ознакою. В цьому зв'язку соціально-трудові відносини можуть бути індивідуальними (якщо з окремим роботодавцем взаємодіє окремий працівник) і колективними, груповими (коли взаємодіють об'єднання, групи роботодавців та працівників) і змішаними. За ознакою кількості учасників соціально-трудові відносини можуть бути дво-, три- й багатосторонніми.

Найманий працівник– це громадянин, що уклав індивідульну трудову угоду з роботодавцем і, відповідно до цієї угоди, набув відповідних прав й обов'язків у трудовій сфері. Найманий працівник, безумовно, є максимально узагальненим поняттям. У ролі найманого працівника як суб'єкта соціально-трудових відносин можуть виступати індивіди, групи працівників.

Роботодавець – це особа, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну або багато осіб. Роботодавець може бути власником засобів виробництва чи його представником. Роботодавець – це також дуже узагальнене поняття. Найкоректнішим його визначенням є таке: юридична особа, яка використовує працю найманих працівників, про що укладає відповідний трудовий договір. Зокрема, роботодавцем є керівник державного підприємства, який, у свою чергу, є найманим робітником щодо держави.

Професійні спілки– це масові організації, що об'єднують найманих працівників, пов'язанх спільними соціально-економічними інтересами.Професійні спілки створюють для захисту економічних інтересів найманих робітників чи осіб вільних професій у визначеній сфері діяльності профспілок: забезпечення зайнятості, умов та оплати праці.

Роль держави як суб'єкта соціально-трудових відносин в умовах ринкової економікипроявляється у тих функціях, які вона традиційно виконує:

• законотворення, встановлення норм і правил;

• гарантія і захист прав;

• створення робочих місць (держава як роботодавець);

• арбітраж і регулювання;

• примирення сторін, забезпечення злагоди.

Рівень реалізації кожної з цих рольових функцій держави, характер їхнього поєднання в кожний конкретний момент часу визначаються історичними, політичними, економічними умовами розвитку.

Предмети соціально-трудових відносин визначаються цілями людей на різних стадіях їх життєвого циклу: від народження до закінчення навчання; трудова діяльність; після трудова діяльність.

У системі соціально-трудових відносин, залежно від особливостей суб'єктів та характеристик соціально-економічного простору, виділяють такі їх рівні:

 індивідуальний (працівник – роботодавець, працівник – працівник, роботодавець – роботодавець);

 мікроекономічний (рівень підприємства), відносини на якому можуть мати як індивідуальний (працівник – роботодавець, працівник – працівник), так і комбінований характер (об'єднання працівників – роботодавець);

 мезоекономічний рівень (рівень окремих адміністративних територій і галузей). На цьому рівні соціально-трудові відносини мають переважно груповий характер (об'єднання працівників – об'єднання роботодавців), однак можливі й відносини комбінованого характеру (напр., окремий працівник або роботодавець – органи місцевої влади);

 макроекономічний (національний) рівень, на якому, крім держави (її представляє уряд), діють багато об'єднань найманих працівників та об'єднань роботодавців. І на цьому рівні можливі відносини комбінованого характеру (окремий працівник або роботодавець – органи центральної влади), але виникають вони тоді, коли певну проблему не розв'язують на нижчих рівнях);

 мегаекономічний (глобальний, міжнародний) рівень, значення якого зростає в міру глобалізації економіки та суспільного життя загалом. Однак відносини на цьому рівні ще лише формуються, зокрема під егідою Організації Об'єднаних Націй та її спеціалізованої установи  Міжнародної організації праці.

Для кожного рівня соціально-трудових відносин специфічними є свої предмети відносин і взаємозв'язок між ними (рис 4.1).