Автобіографія

Це життєпис, документ щодо особового складу, в якому особа повідомляє основні факти своєї біографії.

Автобіографія, як правило, пишеться власноруч на чистому аокуші паперу. Іноді підприємство чи установа, яка приймає особу на роботу або начання, укладає спеціальний бланк.

Характер тексту автобіографії розповідний, виклад відомостей – у хронологічному порядку. Кожне наступне повідомлення починається с нового абзацу.

Реквізити:

Назва виду документа.
Текст, в якому зазначається:

прізвище, ім’я, по батькові;
дата народження;
місце народження;
відомості про освіту (повне найменування всіх навчальних закладів, де здобувалася освіта);
відомості про трудову діяльність (стисло і послідовно подаються назви місць роботи і посад);
відомості про громадську роботу;
короткі відомості про склад сім’ї (батько, мати, чоловік, дружина, діти).

Дата написання документа.

4. Підпис автора

ЗАВДАННЯ 2. Складіть автобіографію. Прокоментуйте правопис власних назв.

Тема 3 Морфологічні особливості наукового та ділового мовлення. Вживания іменників прикметників у професійному діловому мовленні. Складання резюме. Виконання вправ. Переклад фахових текстів.

ЗАВДАННЯ 1. Прочитайте текст "Особливості використання іменників у науковому і діловому текстах". Законспектуйте основну інформацію.

Особливості використання іменників

у науковому і діловому текстах

Під час викладу інформації автор повинен приділити увагу не тільки вибору точного слова, а і граматичному оформленню матеріалу. Найбільш часто проблеми можуть виникати відносно категорій роду та числа іменників.

Зазначимо особливості оформлення категорії роду під час укла-дання наукового чи ділового тексту:

1) В офіційно-діловому мовленні посади, професії, звання жінок позначаються іменниками чоловічого роду. Наприклад: Нараду провела декан факультету Прокоф´єва І.П.; Декан факультету Слєдь М.І. ознайомив викладачів з новими правилами прийому; Ухвалили виділити путівки до санаторно-лікувального закладу за рахунок профспілкової організації лаборантам Морозовій Т.М. і Кондратовській І.І.; М.Р. Веселова отримала диплом викладача математики.

2) Відсутні відповідники жіночого роду у всіх складних назв посад, звань: головний бухгалтер, змінний майстер, молодший держав-ний інспектор, старший викладач, провідний технолог, статист-дослідник тощо.

3) Якщо іменник чоловічого роду вживається на позначення жінки і ім´я особи при цьому не називається, то узгоджене означення і присудок ставляться у формі чоловічого роду: Мій опонент захворів; Доповідач навів цікаві факти. Сполучення на зразок доцент Максимишина, програміст Соколова вимагають, щоб присудок мав форму жіночого роду. Що ж стосується означення, то воно в таких випадках узгоджується з назвою особи граматично, тобто має форму чоловічого роду: Мій шеф Сераковська Ганна першою поздоровила мене з днем народження; Мій керівник Єршова щойно повернулась із відпустки. Вирази моя майстер, наша бухгалтер мають розмовний характер.

Таким чином, офіційного характеру набуває текст документа, якщо з іменником, що позначає посаду, узгоджуються залежні від нього слова (головний механік дозволив). Проте, якщо в документі зазначено прізвище жінки, яка обіймає названу посаду, то підпорядковані дієслова узгоджуються з прізвищем жінки, наприклад: професор Гордєєва блискуче виступила на симпозіумі – тобто не можна використовувати форми такого типу: наша директор дозволила, професор доповідала та ін.

Багато проблем виникає у автора документа і у зв´язку з використанням категорії числа іменників:

1) якщо однорідні предмети важко або неможливо порахувати, то в тексті можуть вживати іменник для їх називання у формі однини, напр.: зібрано зерно; вишню здано на консервний завод.

2) якщо однорідні предмети можна рахувати, то слід вживати форми множини, напр.: отримали (надіслано) комп´ютери; закуплено калькулятори.

3) Іноді при позначенні речовини можна вживати іменники у формі множини, напр.: На нашому підприємстві можна придбати мінеральні води; Фірма пропонує технічні мастила за дешевими цінами.

4) Частина однослівних назв осіб за ознакою місця проживання або місця роботи належить до розмовних форм, наприклад: сільчанин, городянин, освітянин, зв´язківець, річковики, консерваторець, циркач, естрадник і под. В офіційно-діловому мовленні необхідно вживати нейтральні відповідники цих форм у вигляді наступних складних найменувань: мешканець села, мешканець міста, працівник навчаль-ного закладу, працівник відділення зв´язку, працівник річкового транс-порту, студент консерваторії, артист цирку, артист естради.

На даний момент в сучасній українській літературній мові є особливості, які вирізняють її у порівнянні з російською, але їх слід враховувати під час складання документа:

1) наявність 4-ої відміни іменників, наприклад: ім´я (імені, іменем тощо), коліща (коліщати…). На відміну від російської мови ця група іменників виділяється в окрему відміну. Іменники, що входять до її складу, в усіх відмінках, крім називного і знахідного, мають однакове нарощення -ен-, -ат-;

2) використання у дав. відмінку іменників чол. р. (2-а відміна) паралельних закінчень: -ові-(-еві) та у: наприклад: директору Костен-кові В.Г. – директорові Костенку В.Г.;

3) вживання в орудному відмінку іменників жін. р. (1-а відміна), прийменників, займенників закінчень -ою-(-ею), наприклад: головою, суддею (рос. головой, судьёй);

4) особливої уваги потрібують іменники чол. р. у родовому від-мінку однини (2-а відміна), бо вони можуть мати закінчення -а-(-я) або -у-(-ю):

-а (-я) -у (-ю)

керівника