3.2. Утилітарна теорія суспільного добробуту

В індивідуалістичному підході найбільше значення мають дві теорії добробуту: утилітаристська і монетарна (економічна).

Класичний лібералізм виходить з інтересів особи: кожна людина готова до активної автономної діяльності, здатна сама найефективніше реалізовувати свої таланти. Суспільство при такому підході характеризується як проста сукупність індивідів. Тому воно не має власних, відмінних від індивідів цілей і намірів. Хороше суспільство - це таке суспільство, яке не заважає індивідам вільно реалізовувати свої приватні інтереси. Уряд створений людьми для захисту їх прав (раніше всього права приватної власності і цивільних свобод), встановлених Конституцією. Виконуючи цю функцію (і обмежуючись нею), уряд найкращим чином служить людям. Оскільки не існує об'єктивних методів визначення того, що для індивідів краще і що гірше, то індивіди самі в змозі зрозуміти, що правильно і що помилково, спираючись на свої особисті переваги.

Свобода - синонім автономії і незалежності, вона досягається людьми самостійно, а не в результаті діяльності уряду. Рівність розуміється як рівність можливостей, а не як рівність результатів. Тому справедливість встановлюється самим ринком, а ефективність розуміється як Парето-ефективність. Ефективність означає, що ресурси дісталися тим особам, які можуть сплатити за них найбільшу ціну і, отже, найраціональніше їх використовувати.

Утилітаризм вважає, що суспільний добробут є сумою функцій індивідуальних корисностей всіх. членів. Справедливість існує там і тоді, де і коли вдається максимізувати сукупну корисність всіх членів суспільства.

Уряд повинен здійснювати перерозподіл з метою максимізації корисності. Така максимізація не забезпечується ринком автоматично. Корисність однієї і тієї ж грошової суми (наприклад. 100 тис. грн.) різна для різних категорій громадян. Ця сума представляє велику корисність для бідняка, і незначну для багатої людини.

Утилітаристський добробут людини є її суб'єктивна оцінка свого добробуту. Вона залежить від двох чинників. Перший чинник емоційний - обумовлений відчуттями людини, які не пов'язані безпосередньо з її вищою діяльністю. Другий чинник раціональний - обумовлений раціональними висновками, одержаними в результаті вищої діяльності людини.

Суспільний добробут (суспільна корисність) - утилітаристське поняття, похідне від поняття індивідуального добробуту. Передбачається, що суспільний добробут може бути зміряний, якщо відомі значення індивідуального добробуту всіх членів суспільства. Оскільки індивідуальна корисність визначається на основі вільного вибору індивіда, суспільна корисність трактується як результат деякої процедури суспільного вибору.

Функція суспільного добробуту - це залежність показника суспільного добробуту від показників індивідуального добробуту.

Утилітаристська концепція функції суспільного добробуту має ряд недоліків: ігнорується інституційна природа суспільного вибору. Проблема оцінки суспільного добробуту більш природна на основі принципів інституційної школи.

Держава загального добробуту є насамперед конституційною, в якій соціальні питання вирішуються відповідно до принципів легітимності та гарантованої соціальної справедливості. Будь-який фінансовий закон, який стосується перерозподілу доходів, приймається демократичним рішенням після всенародного обговорення. Соціальні гарантії, передбачені законодавством держави, є основою, на якій ґрунтується модель суспільного добробуту. Теорія суспільного добробуту передбачає реальність досягнення кінцевих результатів лише за наявності відповідного фінансового забезпечення. У справі фінансового забезпечення суспільного добробуту на перший план виходить механізм державних фінансів. Завдяки фінансам економіка добробуту трансформується в державу добробуту. Коли принципи економіки добробуту поєднуються з соціально вмотивованими напрямками державної діяльності при використанні фінансів, то йдеться вже про процес створення держави добробуту. На основі економічних досягнень держава добробуту бере на себе соціальний обов'язок захищати своїх економічно слабких громадян, піклуватися про повернення до повноцінного життя знедолених людей – мало імущих, безробітних, тих, хто потребує допомоги. У державі добробуту всім громадянам надаються рівні економічні можливості, але водночас усі громадяни мають брати участь у створенні всесуспільного добробуту відповідно до їхніх можливостей. Усе сказане вище підтверджує, що ідеї суспільного добробуту дуже суперечливі, їхнє застосування можливе лише в гармонійному суспільстві, в якому ефективно вирішуються економічні й соціальні конфлікти, а контроль над ними здійснюється на основі загальнонаціональної згоди між усіма політичними силами. Соціальні гарантії - обов'язковий елемент економічної системи держави, важлива умова її економічної та соціальної стабільності. Вищий рівень соціальних гарантій - основа суспільного добробуту й кінцева мета економічної діяльності держави. Соціальні гарантії забезпечують зростання суспільного добробуту.