1.2. Моделі національних економік

Вихідним поняттям для аналізу сучасних моделей національних економік є дефініція „економічна система суспільства". Економічна система суспільства та модель національної економіки співвідносяться як загальне і специфічне.

Деякі вчені ототожнюють ці поняття, визначаючи економічну систему як форму організації національної економіки, її господарський механізм, завдання якого пошук шляхів і методів ефективного використання обмежених (рідкісних) виробничих ресурсів. Проте, економічна система може відображати тенденції розвитку як окремих економік, так і їх груп, цивілізації в цілому.

Економічна система - поняття, що відбиває закономірності розвитку людського суспільства загалом та окремих націй на певному рівні соціально-економічних відносин, що у ньому склались з урахуванням найбільш загальних для них характеристик. Це теоретична модель, яка відображає найбільш загальні закономірності еволюції економічної підсистеми людського суспільства чи окремих груп суспільств, окремих суспільств. Основні елементи економічної системи: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм у найбільш загальному їх прояву.

Модель національної економіки відображає тенденції розвитку окремих господарських систем з урахуванням як загальноекономічних особливостей розвитку суспільства (економічна система), так і специфічних, притаманних лише даній господарській системі на певному етапі її еволюції. Дана дефініція визначає, як проявляються загальні закономірності розвитку економічної складової суспільства в окремо взятих господарських системах певного суспільства. Основні елементи національної економіки: продуктивні сили, техніко-економічні відносини, соціально-економічні відносини (відносини власності), організаційно-економічні відносини, господарський механізм, економічний потенціал, особливості державного устрою, традиції, менталітет, культура у їх динаміці, з урахуванням загальних закономірностей розвитку економічних систем та їх переломлення (зміна, еволюція, доповнення новими ознаками тощо) в окремих суспільствах.

Класифікація економічних систем суспільства

1. За типом власності на засоби виробництва (формаційний підхід):

• Первіснообщинний лад - економічна система первісної общини базувалась на спільній власності. Засоби праці були спільною власністю, а вироблений продукт розподілявся в інтересах всієї общини в цілому. Найбільшу частку отримували вожді, мисливці, воїни. Між всіма іншими членами общини продукт розподілявся порівну. Через дану економічну систему пройшли усі суспільні утворення, з різною їх тривалістю.

• Рабовласницький лад- перехід до приватної власності в її абсолютній формі. Власністю рабовласника є не тільки земля, засоби виробництва, але і сама людина, яка на нього працює. Раб не має сім'ї, будинку, господарства. Він - річ серед речей. Дана система була притаманна не всім суспільним утворенням. Так у Греції, Китаї, Римі рабовласницький лад відрізнявся за своєю суттю - у Греції система рабовласницького ладу, наприклад, була демократичнішою, ніж у Китаї. Деякі народи оминули стадію рабовласницького ладу; наприклад, слов'янські народи від стадії первісного суспільства перейшли до феодалізму.

• Феодалізм розвинув приватну власність в абсолютній формі і послабив її абсолютний характер. Працівник виступає як суб'єкт і як об'єкт власності. Як суб'єкт власності він має певний наділ, сільськогосподарські знаряддя тощо. Як об'єкт власності працівник змушений відпрацьовувати на свого господаря повинність (наприклад, відробітковий оброк та (або) грошовий оброк). Людина-працівник зберігає найнижче становище у структурі засобів виробництва. Як і рабовласницький устрій феодалізм не був притаманний всім суспільствам і мав свої відмінності (кріпосництво було відмінено у європейських країнах раніше, ніж у слов'ян).

• Капіталізм - щоб організувати виробництво матеріальних благ, власник засобів виробництва повинен купити робочу силу (фізичні і розумові здібності особи), а не людину. Здійснюється купівля-продаж робочої сили (наймання на роботу) і починається капіталістичне виробництво. Стрімко розвиваються ринкові відносини, бартер замінюється товарно-грошовим обміном. Але, як доводить марксизм, людина-робітник відділена від своєї діяльнісної сутності. Капіталізм в європейських країнах поширювався різними темпами, розрив у розвитку капіталістичної системи господарювання між країнами складав сотні років.

• Соціалізм - концепція ідеального суспільства: безкласове суспільство, усуспільнена власність на засоби виробництва та результати праці, рівний розподіл національного багатства, відсутність антагоністичності у взаємовідносинах продуктивних сил і виробничих відносин, відмова від послуг вартості, всебічний розвиток продуктивних сил суспільства. Спроба побудувати соціалізм була у ряді країн Європи та Азії.

2. За структурно-управлінським аспектом розвитку економіки економічна система розглядається як соціально створений механізм для прийняття економічних рішень у всіх сферах суспільного виробництва: власне виробництві, обміні, споживанні і розподілі. Тобто економічні системи розрізняються за структурою господарського механізму: ринкова економіка, неринкова економіка.

3. Інституціональний напрям розглядає розвиток економічних систем та окремих типів національних економік як комплекс економічних відносин між господарськими одиницями та економічними агентами, що розвиваються під впливом економічних, політичних, соціальних, екологічних, культурних, географічних та інших інституціональних і природно-соціальних чинників.

4. За ступенем індустріально-економічного розвитку розрізняють доіндустріальне, індустріальне та постіндустріальне суспільство (інформаційне, знаннєве). Специфіку кожного з них визначає рівень техніко-економічних відносин, провідний сектор в економіці та загальний рівень розвитку продуктивних сил суспільства. Це так звані технократичні концепції розвитку суспільства.

5. За розвитком людської цивілізації (цивілізаційний підхід) розрізняють такі стадії розвитку економічних систем:

• 1 група- доіндустріальна (традиційна) цивілізація, індустріальна, постіндустріальна (постекономічна) цивілізація;

• 2 група - традиційна (патріархальна чи авторитарна), ліберальна та демократична цивілізації;

• 3 група - постійний пошук шляхів формування єдиної світової цивілізації, і

Так, наприклад, концепції циклічного розвитку суспільства або зміни цивілізацій (Л. Морган,А. Тойнбі, М.В. Данилевський, А.М. Ковальов, Ю.В. Яковець). Згідно деяких з цих теорій людство у своєму розвитку пройшло 7 стадій (змінювали одна одну 7 цивілізацій): неолітична, рабовласницька, антична, ранньофеодальна, передіндустріальна, індустріальна та постіндустріальна, що відповідають еволюції суспільних відносин у всіх сферах людської життєдіяльності.

Існує класифікація економічних систем у відповідності до взаємозв'язків між виробництвом і споживанням у суспільстві, розроблена на початку XX ст. К. Блюхером, який виділив такі типи економічних систем: замкнуте домашнє господарство; міське господарство та народне господарство, що відрізняються між собою за рівнем споживання та виробництва товарів і послуг, а також тривалістю і кількістю тих стадій, що проходять між ними.

Типи економічних систем за рівнем розвитку соціально-економічних відносин та способом координації та управління економічною діяльністю:

• Традиційна економіка - панування приватної власності; низький рівень економічного і соціального розвитку суспільства; багатоукладність економіки з переважанням сировинної складової; залежний (колоніальний) характер соціально-економічного розвитку; переважання традиційного (звичаєвого) права у координації економічних відносин; технічний прогрес різко обмежений; демографічні кризи (темпи росту населення перевищують темпи росту промислового виробництва); низький рівень розвитку науки та освіти; низька продуктивність праці за рахунок застарілих технологій і способів управління; великий державний борг; виключна роль держави і силових структур в економіці і політиці. Така економічна система й зараз існує близько у 100 країнах світу. Країни традиційної системи є постачальниками сировини і матеріалів для світового господарства, служать ринком збуту готової продукції і повністю залежні від зовнішніх джерел фінансування.

• „Чиста"ринкова економіка (вільний ринок, саморегульована економіка, „чистий" капіталізм, епоха вільної конкуренції) - приватна власність на фактори виробництва; самокоординація економічної діяльності на основі дії об'єктивних закономірностей розвитку (економічний порядок); максимальне невтручання держави в економічні взаємовідносини; свобода підприємництва і вибору діяльності (принцип демократії та економічної свободи вибору); спільна мета для усіх суб'єктів господарювання - отримання максимального прибутку, діючи на свій страх і ризик; вільні входи та виходи з ринку за рахунок дії вільної (чистої або досконалої) конкуренції; забезпечується панування споживачів над виробниками (виробляється тільки те, що купується); ціновий механізм є основним координаційним механізмом регулювання економічних відносин; ринок для всіх його учасників є „чорним ящиком", він невідомий, і усі суб'єкти змушені об'єктивно підкорятись його законам; розпорошена економічна та ринкова влада; одинична планомірність економічної діяльності (на рівні окремих підприємств).

• Командна економіка (командно-адміністративна, соціалістична, планова система господарювання) - одержавлена суспільна власність на фактори виробництва і результати праці; централізоване планування і розподіл економічних ресурсів та колективне прийняття господарських рішень шляхом тотальної централізації планування економічної діяльності; придушення механізмів ринкового саморегулювання (вільної конкуренції, ціноутворення, розподілу та обміну); відсутність ринкової системи стимулювання і мотивації виробників та працівників; державний контроль над усіма сферами суспільної життєдіяльності; єдина ідеологія розвитку і виключення принципів функціонування інших економічних систем (закрита економічна система); панування виробника над споживачем (на ринках при такій системі купується тільки те, що виробляється, вибору у споживача немає). Така модель економічної системи була втілена в СРСР і країнах соціалістичної співдружності та зберігалась до початку ринкового реформування цих економік.

• Змішані системи (принципи "змішаної економіки" розробляли А.Вагнер, С.Чейз, Дж.М.Кейнс, Е.Хансен, П.Самуельсон та інші) - на мікроекономічному рівні відносини регулюються переважно ринковими способами та позаринковими методами (корпоративна координація); а на макроекономічному рівні синтезованою системою державного та корпоративного управління і регулювання господарських процесів; плюралізм форм власності; переплетення, взаємопроникнення і взаємодоповнення колективного, приватного і державного господарств, а також взаємний перехід одного типу господарства в інший; соціальна орієнтація економіки, підвищення на її основі життєвого рівня людей; визнання людини та її здібностей головною цінністю і продуктивною силою; їх формування визначається переходом від однієї системи господарювання до іншої (перехідний період). Демократична форма управління спроможна забезпечити економічні, політичні та духовні гарантії для найбільш повної реалізації можливостей кожної людини. Змішаними є всі сучасні економіки - як розвинених держав, так і країн з трасформаційною економікою і навіть слаборозвинених держав. Всі змішані економіки окремих країн (моделі національних економік) мають свої специфічні риси.

Так, країни колишнього СРСР розпочали економічне реформування з метою побудови соціально-орієнтованої ринкової економіки з переважанням принципів ринку над державним втручанням в економіку. Темпи та наслідки цих трансформацій, їх цілі та механізми впровадження були різними, в результаті частина країн більш швидко адаптувала власні господарські системи до умов світового ринку, а інші частина все ще перебуває на перших сходинках цих реформ.

Південна Корея при переході до нових умов господарювання стала на шлях формування ринкової економіки з переважанням державного втручання в економіку та значним державним сектором економіки і одночасною розбудовою приватного малого та середнього бізнесу, розширила зовнішні контакти з іншими господарськими системами.

Китай, формально базуючись на принципах комунізму і соціалізму, будує реальну змішану ринкову економіку. В економічній політиці Китаю принципи планомірності і жорсткого державного контролю за економічною діяльністю поєднуються з принципами вільного ринку. Економічна політика Китаю пов'язана з демографічною, політичною, соціальною, культурною, науковою, технологічною та екологічною політикою і постійно прагне до балансу між рівнями функціонування національної економіки. Для Китаю, як і інших азійських країн (колишні командні та традиційні економіки), проблеми економічного розвитку при формуванні сучасних змішаних систем полягають у вирішенні наступних проблем: подолання екстенсивного характеру економічного зростання; пошук швидких шляхів вирівнювання економічних диспропорцій, що пов'язані з низьким стартовим рівнем розвитку; визнання активізації розвитку освіти і науки рушієм сталого економічного зростання нації; подолання ідеології закритої економіки і перехід до відкритої системи господарювання.

Сучасні змішані економіки розвинених країн характеризує поняття „модель сучасних ринкових економік" - США, ЄС, Японія, Корея та держави, що раціонально поєднали національні особливості з загальноцивілізаційними тенденціями розвитку.

Жодна з названих вище основних економічних систем не існувала і не існує в чистому вигляді. Це пов'язано з особливостями розвитку людського суспільства:

- спеціалізація і кооперація господарських процесів у світових масштабах;

- акумуляція зусиль людства у вирішенні глобальних економічних, соціальних та екологічних проблем;

- формування єдиного глобального інформаційного і наукового простору;

- пошук оптимальних шляхів більш оптимального використання обмежених ресурсів, пошук альтернативних джерел ресурсів;

- об'єктивний характер трансформацій національних господарств та під їх впливом світового господарства та ін.

Останнім часом більшість національних економік рухається у напрямку формування так званої „економіки узгоджень" (нова модель змішаної економіки). Концепція „економіки узгоджень" розроблялась для країн Скандинавії на базі спеціальних економічних досліджень з урахуванням національної специфіки цих країн та загальноцивілізаційних тенденцій розвитку. Ця концепція виходить з факту появи синергічного ефекту від раціонального поєднання ринкового саморегулювання, державного втручання та корпоративної координації сучасної економіки („раціональна змішаність"), що проявляється у появі механізмів переговорного характеру - узгодження. Вони, на думку західних вчених, зможуть вирішити проблему стабільності економічних систем на макрорівні та мікрорівні, оптимально поєднавши цілі суб'єктів національної економіки для досягнення спільної кінцевої мети функціонування.

Отже, моделі національних економік формуються з урахуванням світових надбань практики господарювання і враховують власні особливості розвитку: історичні, політичні, демографічні, екологічні, природні, соціально-культурні, психологічні тощо. їхня структура є відображенням діалектичної взаємодії загального (моделі економічних систем) та специфічного (їх прояви в окремих країнах) економічного розвитку суспільства.

Базовою моделлю для різних типів національних економік є модель змішаної економічної системи, що прагне оптимально поєднати ринкове саморегулювання і державне втручання в економіку, раціонально використати можливості продуктивних сил, традиційних та нових засобів виробництва з урахуванням загальних та специфічних рис. Модель змішаної економіки пояснює сучасні тенденції до інтеграції та глобалізації: окремі економіки не уніфікуюються, а наближаються до вироблення єдиних принципів поступального розвитку та розв'язання спільних проблем формування постіндустріального суспільства.