Ліквідація диспропорцій між галузевими
комплексами
Раціональне розміщення
виробництва та збалансований розвиток
регіонів
Зниження матеріаломісткості
та енергоємності
виробництва
Установлення оптимальних макроекономічних
пропорцій
Цілі
державної
структурної
політики
Пріоритети державної структурної політики
Рис. 9.1. Державна структурна політика
9.3. Основні напрями державної структурної політики:
Розвиток виробництва у галузях, які забезпечують значну частину експорту.
Зростання виробництва у галузях, які здатні замінити на внутрішньому ринку імпортну продукцію.
Розвиток виробництва товарів, конкурентоспроможних ні світовому ринку.
Підтримка виробництв, які запроваджують ресурсозберігаючі технології.
Стимулювання виробництва у галузях, які здатні підвищити науково-технічний рівень та якість продукції.
Розвиток конкуренції через реструктуризацію та диверсифікацію виробництва.
Розвиток виробництва сировини, напівфабрикатів і комплектуючих для заміни імпортних.
Скорочення виробництва у депресійних галузях.
Для досягнення цілій структурної політики застосовується стимулювання перетікання капіталу у пріоритетні галузі, захист і надання фінансової допомоги кризовим галузям, пом'якшення наслідків згортання виробництва у неперспективних галузях, розробка відповідних планових і програмних документів з актуальних проблем структурної перебудови, підтримка й контроль за їх виконанням.
Рис. 9.2. Інструменти прямого і опосередкованого структурного регулювання
Тема 10. Програмування та прогнозування в національній економіці
10.1. Економічне програмування. Державні та регіональні цільові програми.
10.2. Державна програма економічного і соціального розвитку як форма макроекономічного регулювання.
10.3. Прогнозування в національній економіці.
Міні-лексикон Економічне програмування, Державні та регіональні цільові програми, програма Цільова комплексна програма, Державні програми економічного й соціального розвитку, прогнозування, прогноз, економічне прогнозування, функції, принципи соціально-економічного прогнозування, методи прогнозування, моделювання, економіко-математичне, економетричне моделювання, статичні, динамічні моделі.
10.1. Економічне програмування. Державні та регіональні цільові програми
Економічне програмування – інструмент державної економічної політики в національній економіці [13д].
Програма - це інструкція, принцип, орієнтир руху, Економічна програма - це система взаємопов'язаних і узгоджених заходів, план дій, спрямованих на досягнення єдиної мети.
Програмування національної економіки з'явилося у 30-ті р. XX ст: у США - Програма освоєння ресурсів річки Теннессі, Канада - Програма освоєння районів Півночі, Японія - Програма "Технополіс" і план реконструкції Японських островів. В усіх країнах з ринковою економікою розробляються державні програми.
Мета економічного програмування (ЕП) - визначення та реалізація оптимального, з точки зору національних економічних інтересів, сценарію розвитку економіки.
Головні завданнями економічного програмування:
- макроекономічна стабілізація і максимально ефективне використання всіх економічних ресурсів держави;
- підвищення економічного, соціального та екологічного добробуту населення;
- підтримка вітчизняного товаровиробника і розвиток національного та регіональних ринків;
- ефективний захист національних інтереси держави;
- ефективна реалізація національної стратегії, зовнішньої і внутрішньої економічної політики;
- ефективна трансформація економічної системи, структурна перебудова економіки і формування соціально-орієнтованих ринкових механізмів;
- формування внутрішнього ринку;
- сприяння інтеграції економічного і екологічного розвитку;
- забезпечити відродження економіки та її послідовний і стабільний розвиток;
- забезпечити збереження і розвиток інтелектуальних ресурсів країни;
- сприяти консолідації суспільства, розвитку соціального партнерства.
Програми поділяються на:
- національні;
- державні (міждержавні) - на довгострокову перспективу (10-15 років); середньострокову перспективу від 3 до 5 років; та на наступний рік);
- галузеві (міжгалузеві);
- регіональні (відображають основні показники розвитку економіки регіону, роботи підприємств, розташованих незалежно від форм власності);
- цільові комплексні програми;
- надзвичайні (розробляються в критичних ситуаціях - стихійного лиха, в умовах кризи, масового безробіття, загрозливої інфляції. Вони, як правило, короткострокові, при їх реалізації переважають засоби адміністративного регулювання).
За характером дії програми поділяються на:
- спеціальні програми розвитку окремих галузей, секторів або районів (Державна програма розвитку вугільної промисловості України, Програма розвитку транспортного комплексу України, Державна національна програма "Освіта, Україна XXI ст. ");
- програми, що стосуються загальнонаціональних проблем (Державна програма зайнятості населення, Державна програма захисту населення);
- програми діяльності державних економічних органів (Державна програма приватизації, Програма дій Уряду, Державна програма підтримки підприємництва, Державна програма приватизації тощо);
- програми досягнення економічної рівноваги - програми стабілізації (Програма надзвичайних заходів стабілізації економіки України та виходу її з кризового стану);
- фінансові програми (Програма боротьби з інфляцією);
- регіональні програми, спрямовані на реструктуризацію економіки розвинутих районів України, освоєння нових районів, природних багатств, перетворення економіки вже сформованих районів, формування територіально-виробничих комплексів (Програма розвитку Карпатського регіону на 1994-2000 та ін).,
У Державній програмі відображаються:
- аналіз сучасного стану національної економіки;
- цілі та завдання розвитку;
- макроекономічні показники та пропорції, яких бажано досягти;
- заходи, пов'язані з удосконаленням фінансово-грошової системи, банківської діяльності;
- основні напрями розвитку галузей економіки та її структурної перебудови;
- науково-технічна діяльність, соціальний розвиток, доходи населення та рівень життя, який має встановитися в результаті виконання програми;
- загальні риси кон'юнктури внутрішнього та зовнішнього ринків;
- заходи щодо поліпшення зовнішньоекономічної діяльності, реформування відносин власності;
- заходи щодо охорони довкілля;
- основні напрями розвитку регіонів;
- форми й засоби державного регулювання економіки.
Для реалізації стратегічного напрямку розвитку національної економіки розробляються комплексні програми розвитку галузей, що визначають науково-технічний прогрес, забезпечують значний економічний і соціальний ефект завдань. Цільова комплексна программа (ЦКП) - це директивний, адресний документ, в якому визначено комплекс економічних, техніко-економічних, науково-дослідних, техніко-виробничих, організаційно-господарських заходів. За періодами реалізації цільові комплексні програми поділяються на довгострокові, середньострокові й короткострокові.
В СРСР першими загальнонаціональними програмами були: Комплексна програма ГОЕЛРО (1920 р.), Комплексна программа науково-технічного прогресу, Продовольча програма та ін.
ЦКП передбачають вирішення складних проблем, що базуються на взаємодії багатьох організаційно розрізнених виконавців. Програма - завжди невід'ємна частина плану. Для реалізації ЦКП залучуються кошти держбюджету, власні кошти підприємств тощо. За змістом ЦКП поділяються на:
- соціально-економічні, спрямовані на підвищення матеріального і культурного рівня життя, поліпшення соціальних умов праці та відпочинку населення;
- виробничі, спрямовані на збільшення обсягу виробництва певної продукції (послуг), розвиток нових видів виробництва, підвищення якісних характеристик продукції, зростання ефективності використання ресурсів;
- науково-технічні, спрямовані на розвиток наукових досліджень, вирішення проблем розробки і впровадження в практику нових видів техніки і технологій;
- екологічні, спрямовані на виконання природоохоронних і природо-перетворювальних проектів;
- інституційні, спрямовані на удосконалення організації управління господарськими системами;
Економічне програмування розвитку регіонів є елементом державної регіональної політики, її мета:
- Держава повинна забезпечити вирівнювання рівнів розвитку регіонів, раціонально регулювати бюджетне навантаження на регіони, стимулювати ефективний розвиток продуктивних сил регіонів, найбільш повне використання їх економічних і природних ресурсів, налагоджувати ефективне співробітництво регіонів, формувати внутрірегіональні і міжрегіональні народногосподарські комплекси.
- Особливо важливе стратегічне значення має децентралізація механізмів розвитку, регіональне самоврядування, формування в регіонах змішаної економіки, пріоритетний розвиток малого підприємництва, створення нових робочих місць, розширення регіональних ринків товарів, праці, капіталів.
- Місцеве самоврядування повинно стати основою регіональної політики України. Держава повинна передати регіонам ту частину державної власності, яка забезпечує соціально-економічні потреби населення даної території згідно Закону України "Про стимулювання розвитку регіонів".