98

Тема 1. Національна економіка: загальне та особливе

1.1. Національна економіка як наука. Предмет і задачі курсу

1.2. Моделі національних економік

1.3. Стадії розвитку національної господарської системи України

1.4. Напрямки економічних реформ в Україні

1.5. Основні економічні показники національної економіки

Міні-лексикон: Відтворення; Економічна система; Економічна теорія; Інститути; Макроекономіка; Мезоекономіка; Мікроекономіка; Модель національної економіки; Національна економіка; Система макроекономічних показників; Стратегія розвитку національної економіки; Суспільне виробництво; Сучасна національна економіка.

1. Національна економіка як наука. Предмет і задачі курсу

Як наукова дисципліна національна економіка - комплексне вчення про закономірності становлення та функціонування господарської системи суспільства, теоретичні та методологічні підходи щодо розробки державної політики щодо подальшого розвитку національної господарської системи.

Предметом вивчення дисципліни „національна економіка" є сукупність продуктивних сил, економічних відносин, соціокультурних, політичних, морально-етичних традицій і цінностей ведення господарської діяльності, що встановились у певній державі і впливають на особливості її економічного розвитку.

Як явище соціально-економічної реальності національна економіка - це єдина економічна система суспільства, в якій стабільними, динамічними, повторюваними та стійкими взаємозв'язками поєднані умови та фактори виробництва, його результати, сукупність економічних агентів і економічних відносин, інститути, традиції, принципи та механізми господарювання, що у своїй взаємодії формують єдиний господарський механізм нації.

Національна економіка - економіка певної країни, що має ознаки економічної системи (загальне) та власні особливості і принципи розвитку (особливе), що проявляються в таких формах: економічний потенціал, структура господарського комплексу та галузей господарства, внутрішні чинники соціально-економічного розвитку, господарський механізм регулювання та координації, особливості програмування та прогнозування соціально-економічних процесів, а також особливості забезпечення економічної безпеки держави в умовах поглиблення тенденцій до інтеграції і глобалізації світогосподарських зв'язків.

З позицій системного підходу національна економіка також може бути визначена як система організації господарського життя в державі.

Сучасна національна економіка держави - це модель економіки, яка базується на закономірностях змішаної соціально-економічної системи і включає національні особливості її функціонування, що проявляються в економічному потенціалі країни, особливостях регулювання та координації, галузевій системі організації та господарських комплексах, державному устрої, особливостях національної економічної політики та забезпечення економічної безпеки, традиціях, внутрішніх чинниках розвитку, місця і ролі економіки у системі світового господарства, рівні продуктивних сил суспільства, культури, техніки і технологій, що направлені на формування постіндустріального суспільства.

Національна економіка як єдина система складається в процесі еволюції життєдіяльності певної спільноти людей. Національна економіка не виникає на найнижчих щаблях розвитку людського суспільства (стадо, рід, плем'я, народність), а лише на стадії його оформлення як нації.

Нація - це історично сформована спільність людей, що характеризується ознаками:

- наявність спільної території проживання та життєдіяльності - принцип територіальної цілісності;

- спільний координаційний центр, що має форму державної інституції;

- спільність економічного життя (єдиний внутрішній ринок, грошова та податкова системи, принципи господарювання, економічне законодавство тощо);

- спільність психологічного складу, що проявляється у спільності культури, ментальності, загальноприйнятих цінностях і традиціях, мови;

- суверенітет як верховенство держави у вирішенні внутрішніх питань розвитку та його незалежність у сфері міжнародних відносин;

- національна свідомість та ідеологія.

Еволюція людського суспільства від родового строю до формування нації - процес розвитку та ускладнення продуктивних сил, розподілу праці, суспільного виробництва, економічних відносин у єдності з культурною, політичною та іншими сторонами суспільного буття - процес становлення національної економіки країни. У процесі розподілу праці, спеціалізації та кооперації, розвитку торгівлі та інтеграційних зв'язків між державами, регіонами, змінювалась і структура населення держави (асиміляція, міграція). Тому лише показником національної приналежності не можна характеризувати національну економіку країни.

Національна економіка є складною системою, єдиним господарським організмом з основними ознаками:

Єдина мета - усі елементи національної економіки мають кінцеву та проміжні цілі функціонування і підпорядковані єдиній меті - забезпечити стале економічне зростання суспільства.

Структура національної економіки - 1) виробничі зв'язки та залежності, що виникають під впливом суспільного поділу праці, рівня розвитку продуктивних сил та виробничих відносин; 2) співвідношення між галузями та господарськими комплексами, які виражають господарські пропорції і стан суспільного поділу праці.

Ієрархічність структури - національна економіка має багатоярусну структуру: мікроекономіку (економіка домогосподарств, фірм та підприємств), мезоекономіку - галузеву економіку, макроекономіку (господарський комплекс країни в цілому, загальні економічні процеси на рівні всього суспільства).

Організаційно-функціональна взаємозалежність між елементами системи - усі елементи та рівні національної економіки пов'язані продуктивними силами і виробничими відносинами у процесі суспільного виробництва на рівні галузей та міжгосподарських комплексів.

Наявність механізмів самозбереження та саморозвитку - це комплекс форм, методів і важелів управління розвитком продуктивних сил, техніко-економічних, організаційно-економічних та соціально-економічних відносин, суспільного способу виробництва. Економічна наука виділяє такі механізми саморозвитку і самозбереження: ринкове саморегулювання, державне регулювання та корпоративне регулювання економіки.

Керованість - добровільне підпорядкування об'єктивним закономірностям розвитку економічних відносин (ринок) та через опосередковане державне втручання в економіку. Громадянське суспільство делегує державі повноваження щодо правового та інституційного оформлення економічних відносин, і кожен елемент та підсистема національної економіки повинен дотримуватись їх (владний примус). А також через корпоративне регулювання та управління соціально-економічними процесами національної господарської системи шляхом вироблення та застосування альтернативних до ринку та держави механізмів координації.

Зворотні зв'язки між елементами системи - обіг економічних ресурсів (трудові, матеріальні, нематеріальні, фінансові, інформаційні та ін.), ринок з його розгалуженою інфраструктурою, суспільний та корпоративний сектори національної економіки.

Динамічність - національна економіка постійно розвивається під впливом економічних законів і закономірностей. В сучасних умовах вирішальними для її динамічного та сталого вирішальними стають нові чинники. Це - знання, наука, інформація, техніка та технологія, що є головними продуктивними силами сучасної економіки. Змінюється співвідношення між галузями та господарськими комплексами, сферами виробництва та послуг. Пріоритетними стають ті галузі та сфери економіки, що за рахунок високих технологій, інформаційних систем забезпечують подальший високотехнологічний, наукомісткии та якісний розвиток національних економік.

Відкритість- господарство має відкритий характер, що проявляється у зовнішніх зв'язках суб'єктів господарювання (міжнародні, регіональні, світогосподарські економічні взаємовідносини): міжнародна спеціалізація та кооперація, міжнародний рух ресурсів, торгівля тощо.

Цілісність - стійкі повторювані економічні відносини виробництва, обміну, споживання та розподілу між галузями, сферами і господарськими комплексами національної економіки.

Межі національної економіки не завжди збігаються з державними кордонами і визначаються функціонуванням національних суб'єктів господарювання на території країни та за її межами. Тобто, у статиці ми маємо справу з економічною моделлю розвитку певної держави, а в динаміці визначаємо загальний результат від економічної діяльності з урахуванням закордонних операцій національних господарських одиниць.

Мета дослідження національної економіки - формування стратегії національного збалансованого та стійкого соціально-економічного розвитку з урахуванням особливостей національного господарського механізму, вітчизняного ринку, історичних, соціальних та геополітичних особливостей, темпів і пропорцій відтворення; вироблення рекомендацій для органів державної влади, суб'єктів економіки з метою його раціоналізації і оптимізації, забезпечення сталого економічного зростання.

Оскільки нація складається з політичної, соціально-культурної та економічної підсистем, то на результати функціонування господартва держави впливають не тільки економічні, а й політичні, морально-етичні, культурні, психологічні та інші фактори. Тому національна економіка як наукова дисципліна пов`язана з психогією, філософією, соціологією, політологією, етнографією, демографією, історією та ін. Найбільш тісні зв'язки національна економіка зберігає з цілим комплексом економічних наук. Економічна теорія (політекономія) вивчає економічні процеси та явища представляє і є методологічною базою економічних наук. Економіка особливих форм економічних відносин (Фінанси, Кредит, Маркетинг, Менеджмент, Економіка природокористування) розглядає економічні явища на мікро-, макро-, мезо- та супермакроекономічному рівнях. Інформаційно-аналітичні економічні науки (економіко-математичне моделювання та прогнозування, статистика, аналіз господарської діяльності) досліджують принципи управління економікою через вироблення кількісних характеристик та співвідношень між економічними явищами та процесами, взаємозв'язки між економічними величинами на основі застосування математичних моделей і статистичних методів обробки економічної інформації. Історико-економічні науки (історія економічної думки, історія народного господарства) досліджують проблеми розвитку самої економічної науки у ретроспективі, накопичують знання про етапи її розвитку, а також аналізують перспективи та подальші шляхи їх еволюції.

Національна економіка належить до конкретно-економічних наук. Вона досліджує господарську систему суспільства: економіко-географічні фактори функціонування, економічний стан і потенціал, напрямки сталого розвитку господарства, визначає механізми регулювання економіки, проблеми входження економіки країни у систему світогосподарських зв'язків та створення умов економічної безпеки в умовах глобалізації світового ринку.

Національна економіка пов'язана з економічною політикою та стратегією держави.

Методи дослідження: математичне моделювання, соціально-економічне прогнозування, комп'ютерна обробка даних та побудова імітаційних моделей, статистичні і аналітичні методи та моделі.

Методологічні принципи курсу:

1. Принцип системності - дослідження національної економіки як цілісного господарського комплексу, що складається зі взаємопов'язаних підсистем, елементів цих підсистем, ієрархічних рівнів та постійних взаємозв'язків між ними.

2. Принцип науковості - вирішення задач дисципліни об'єктивно, у реальному вигляді.

3. Принцип діалектичної єдності - врахування загальних, специфічних і одиничних особливостей та тенденцій розвитку держави.

4. Принцип історичності - господарський комплекс розглядається у його історико-економічного розвитку: у ретроспективі та перспективі.

5. Принцип динамізму і безперервності - національна економіка як явище соціально-економічної реальності перебуває у постійному розвитку.

6. Принцип цілепокладання - будь-яке знання має отримуватись та використовуватись для досягнення певних цілей.

7. Принцип збалансованості - оптимальне поєднання наукового знання та його практичного застосування.

Національна економіка використовує для дослідження загальнонаукові методи: системний метод, методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, наукової абстракції, поєднання логічного та історичного та спеціальні методи: економіко-математичне моделювання, соціально-економічний експеримент, анкетування, економічний аналіз.

Ефективність національної економіки залежить від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, мотивацій усіх членів суспільства та їх груп та принципів бізнес-поведінки. Ринкові перетворення передбачають зміну принципів економічної діяльності.

Складовою функціонування національної економіки є її ресурсний потенціал - як традиційні економічні ресурси (праця, земля, капітал), так і нові, характерні для переходу до інформаційної економіки (економіки знань) - новітня техніка і технологія, інформація, знання, наука. Їх оптимальне поєднання є основою сталого економічного зростання. Україна має досить потужний економічний потенціал, проте його структура та темпи розвитку значно відстають від тих самих показників розвинених економік. Об'єктивним чинником є те, що в умовах командно-адміністративної системи українська економіка була частиною загальносоюзного єдиного господарського комплексу із загальними закономірностями та принципами розвитку. Суб'єктивні чинники - недостатня увага держави до відновлення та нарощення економічного потенціалу на інноваційній основі, до трансформації планово-командної системи. Процес відтворення та становлення економічного потенціалу України потребує зусиль нації у здійсненні переходу до нового типу економічно­го зростання, що грунтується на нових формах поєднання науки з виробництвом, створенні нових елементів продуктивних сил у відповідності з тенденціями розвитку сучасних змішаних економік розвинених держав. Актуальними для сучасних національних економік є питання екологічної безпеки. Екологічні проблеми мають глобальний характер, і балансу інтересів між природою і суспільством буде досягнуто лише за умов, коли кожна країна буде вносити свій вклад у їх подолання,

Існує два основні типи господарського механізму: ринкове саморегулювання та державне управління економікою. У процесі ускладнення економічних відносин вони змінюються і доповненюються соціальним контролем з боку суспільства (ЗМІ, релігійні, соціальні, культурні, політичні організації тощо) та крупного бізнесу в особі сучасних корпорацій та надфірмових утворень.

Для забезпечення конкурентного становища на світовому ринку національна економіка має сприяти підвищенню внутрішніх стандартів економічного розвитку до міжнародного рівня. За часів СРСР Україна була відокремлена від світового господарства і виконувала вузькоспеціалізовані завдання зовнішньоекономічного співробітництва. Зі здобуттям незалежності наша країна значно розширила взаємозв'язки з іншими країнами світу, зріс ступінь відкритості національної економіки. За короткий час Україна була вимушена забезпечувати внутрішню та зовнішню конкурентоспроможність національних товаровиробників. Ця діяльність має ряд прорахунків, що не дозволяють провадити чітку зовнішньоекономічну політику. За розрахунками Всесвітнього економічного форуму Україна не залишає 56-го місця серед 58 країн за індексом "поточної конкурентоспроможності" і 57-го місця серед 59 країн за індексом "динамічної конкурентоспроможності". За індексами "інституційної якості" Кауфмана - Крея - Зойдо-Лобатона та Ведера Україна має середній показник "- 5,8" ("-6,4 за індексом Ведера"), тоді як для розвинених країн від має середнє значення 12,6.

Для збереження економічної самостійності в умовах глобалізації необхідна розробка національної стратегії та програм економічної безпеки національної економіки.

Національна безпека держави - це такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний, соціально орієнтований розвиток країни, достатній економічний та оборонний потенціал за найнесприятливіших варіантів розвитку внутрішніх та зовнішніх економічних процесів. У вітчизняній системі економічної безпеки держави існують суперечності між ринковими відносинами і залишками командної системи господарювання; суперечності реструктуризації і трансформації господарюючих суб'єктів; суперечності у сфері управління та регулювання економічних процесів і явищ; зовнішньоекономічної політики; суперечності у визначенні векторів розвитку національної економіки. За індикаторами ЄБРР щодо структурної перебудови національних економік (переважно у сфері приватизації, формування фондового ринку, збереження принципів вільної конкуренції та недопущення монополізму, розвиток банківської сфери та ін.) Україна у 2000 р. мала 2,4 при шкалі від 1 (централізована планова економіка) до + 4 (розвинута ринкова економіка), в той час як в Угорщині цей показник дорівнював 3,7, в Естонії та Польщі- 3,5, Чеській Республіці-3,4. За міжнародними рейтинговими оцінками в умовах надстрімких інтеграційних та глобалізаційних змін за показниками економічного розвитку Україна скоріше тяжіє до країн третього світу, аніж до розвинених ринкових економік