Пріоритети національної економіки України за етапами історичного розвитку

Період	Сфера діяльності	Форма власності	Формування доходів
Київська Русь	Торгівля, кредитні відносини	Феодальна (панські маєтки)	Збирання податків (данини)
Козацтво	Торгівля, сільськогосподарський промисел	Колективна власність на угіддя	Оподаткування (пряме і непряме)
Капіталістичне середовище	Промисловість, торгівля	Приватна власність на засоби виробництва	Рента
Радянська Україна	Державне підприємництво, державне замовлення	Державна власність на землю і на засоби виробництва	Примусовий перерозподіл

Сучасна економічна інтеграція України у світове господарство розпочалася з 90-х років після розпаду СРСР. Але еволюційне входження до світового господарства було обмежене неможливістю різкої кардинальної зміни соціального устрою держави, психологічними і соціальними установками на державне забезпечення та очікування допомоги, яка не передбачається ринковими умовами функціонування світового господарства. Відсутність достатніх заощаджень у населення, недовіра до цінних паперів, відсутність кредитної системи та неадаптованість до вільних міждержавних трансферів гальмувало цей процес.

Наприкінці 90-х років основною формою інтеграції України у світове господарство було обрано створення територій пріоритетного розвитку і формування вільних економічних зон. Станом на 1.11.2001 року в Україні було зареєстровано 11 ВЕЗ і 9 ТПР. Загальна територія, на яку розповсюджувався режим ВЕЗ і ТПР 6360 тис. га (10,5% території України), 12 областей, 41 район, 58 міст. Ці зони та території задекларували розвиток майже всіх напрямів

Отже, національна економіка України ставала економікою поглинання інвестиційного капіталу. Досвід України показав, що основні переваги ВЕЗ - наявність сприятливого інвестиційного клімату (митні, фінансові, податкові пільги і переваги порівняно з загальним режимом для підприємців) є фактором стимулювання, а не обов'язкового розвитку інвестиційного клімату національної економіки Світовий капітал цікавлять території активного розвитку підприємництва, які не завжди співпадають з територіальним розташуванням визначених ВЕЗ та ТПР.

З 2003-2004 років активізувалась діяльність іноземних інвесторів. Але основною формою інтеграції України до світового господарства було обрано альянс - укладання домовленостей між світовим та національним капіталом з приводу ринкової, технологічної, фінансової політики держави. Провідними були обрані фактори галузевих (а точніше ресурсних) пріоритетів. Аналіз інвестиційних потоків України того періоду свідчить про перерозподіл коштів, інвестованих в Україну, на користь третіх держав: об'єкти інвестування були зайняті пошуком власних ринків збуту і забезпеченням власних інтересів. Приріст інвестицій в основний капітал знизився з 28 % у 2004-му до 1,9% в 2005 році. Сальдо зовнішньої торгівлі товарами з позитивного 3,7 млрд. дол. США у 2004 році стало у 2005-му негативним - 1,9 млрд. дол. США. Почалось заміщення внутрішнього виробництва багатьох товарів імпортом.

Серед 28 країн постсоціалістичного простору у 2004 році Україна зайняла перше місце за темпами приросту ВВП, а у 2005-му - передостаннє (останнє - Киргизстан). У таких перепадах важко зорієнтуватись не тільки іноземним інвесторам, а й вітчизняним підприємцям.

Останнім часом іноземні інвестиції масово вилучаються.

Найбільшу цікавість для іноземних портфельних інвестицій становлять такі галузі національної економіки України, як:

• підприємства паливно-енергетичного комплексу,

• глиноземні заводи,

• підприємства зв'язку і комунікацій,

• порти та пароплавства,

• підприємства з виробництва цементу,

• підприємства з виробництва мінеральних добрив,

• великі гірничовидобувні підприємства,

• підприємства харчової промисловості.

Сьогодні національна економіка України інтегрується до світового господарства еволюційним шляхом, обираючи основною формою міжнародну торгівлю. Партнерами її є 181 країна світу. Стратегічні торгівельні партнери - Російська федерація, Німеччина, Туреччина, Італія, Китай, США та Польща.

Форми та механізми економічної інтеграції України у світове господарство мають обиратися відповідно до вимог формування сучасної відкритої ринкової економіки, доцільності та ефективності цієї інтеграції. Зміна ситуації у світовому господарстві вимагає адекватного гнучкого управління державою. Державний розвиток в Україні необхідно зорієнтувати на повну свободу підприємництва та захист суб'єктів підприємницької діяльності. Він має базується на впровадженні жорсткої дисципліни з одночасним стимулюванням праці, формуванні професійних керівників, що вміють швидко адаптуватися до інноваційного середовища.

Таким чином, економічна інтеграція України у світове господарство базується сьогодні на формуванні професійних кадрів управління, фіскальному регулюванні підприємництва, законодавчій розбудові.