10.2. Державна програма економічного і соціального розвитку як форма макроекономічного регулювання.

Програма економічного й соціального розвитку - адресний документ, у якому передбачається комплекс заходів щодо вирішення завдань розвитку науки і техніки, впровадження досягнень науково-технічної революції з визначенням ресурсів, виконавців і термінів.

Державна програма економічного і соціального розвитку України на довгострокову перспективу - 10-15 років коригується кожні п'ять років. У ній визначаються державні пріоритети, цілі економічного й соціального розвитку, шляхи їх досягнення. Вона є базою для розробки середньострокових програм на період від 3 до 5 років, які щорічно коригуються. У середньостроковій програмі відображаються:

оцінка економічного й соціального розвитку України за попередній період та економічна кон'юнктура, що очікується на початок дії програми;

концепція економічного й соціального розвитку України на середньострокову перспективу;

макроекономічна та соціальна політика;

інституційні перетворення;

інвестиційна, інноваційна, структурна, науково-технічна та аграрна політика;

зовнішньоекономічна політика;

регіональна економічна та екологічна політика.

Державні програми економічного й соціального розвитку України на наступний рік визначають цілі і пріоритети відповідно до щорічних фінансових можливостей держави. Складовою частиною річних програм є державний контракт, через який здійснюється задоволення найважливіших потреб держав в промисловій і сільськогосподарській продукції, продовольстві, товарах народного споживання, роботах і послугах.

Державні програми економічного й соціального розвитку регіонів розробляються в такій послідовності:

аналіз стану розвитку продуктивних сил регіону, виявлення проблем і заходів їх вирішення;

обґрунтування цілей і пріоритетів економічного й соціального розвитку на близьку перспективу, шляхів вирішення проблем за напрямами розвитку регіону з урахуванням екологічного стану, існуючих технологій ефективного використання економічного потенціалу;

узгодження показників розвитку регіону з пропозиціями міністерств і виконкомів місцевих рад;

складання проектів програм.

Програми економічного розвитку у межах окремої країни можуть прийматися на загальнонаціональному, регіональному та міжрегіональному рівнях.

10.3. Прогнозування в національній економіці дає змогу отримати об'єктивну оцінку того, що може відбутись, виходячи з аналізу внутрішніх та зовнішніх чинників її розвитку.

Прогноз (грец. prognosis - передбачення) — наукового обґрунтоване судження про можливий стан об’єкта в майбутньому й альтернативні шляхи й строки досягнення цього стану.Економічне прогнозування– виявлення стану та можливих напрямків розвитку економічних явищ і процесів на різних рівнях економічної системи (мікро-, мезо-, макро-).

Прогноз не слід ототожнювати з гіпотезою, прогноз порівняно з гіпотезою більш визначений, оскільки ґрунтується не лише на якісних, а й на кількісних параметрах, і дає змогу характеризувати майбутній стан об'єкта також кількісно. Прогноз відрізняється від гіпотези меншим ступенем невизначеності та більшою достовірністю. Водночас прогноз, як і гіпотеза, є ймовірним. Гіпотеза характеризує наукове передбачення на рівні загальної теорії. Прогноз, поряд із гіпотезою й планом є складовою передбачення. План — це комплекс конкретних заходів для досягнення конкретних цілей. Прогнози мають імовірний і альтернативний характер. На відміну від них план — це обраний варіант розвитку, який і підлягає реалізації.

Теоретичний аспект прогнозування полягає в аналізі реальних фактів і причинно-наслідкових зв’язків, оцінці й описі можливих і бажаних перспектив розвитку. Управлінський аспект - формування рекомендацій щодо ДРЕ на перспективу.

Функції прогнозування - науковий аналіз процесів і тенденцій соціально-економічних явищ, оцінювання об'єкта прогнозування, виявлення альтернатив розвитку.

Основні принципи прогнозування - цілеспрямованість, системність, наукова обґрунтованість, адекватність, альтернативність. Закон України «Про державне прогнозування та розроблення програм економічного й соціального розвитку України» передбачає формування середньострокових (5 років) і короткострокових (1 рік) прогнозних і програмних документів. Середньострокові прогнози використовуються для розробки проектів програм діяльності Кабінету Міністрів. Короткострокові — державних програм економічного та соціального розвитку, для оцінки надходжень і формування показників державного бюджету. Процес економічного прогнозування в державі базується на аналізі таких компонентів:

> ресурсів (економічні, соціальні, матеріальні, природні, фінансові);

>соціально-економічної та екологічної ситуації;

> економічної державної політики;

>механізмів організаційної системи управління;

> нормативно-правового забезпечення;

> фінансового забезпечення тощо.

Результати прогнозів економічного і соціального розвитку національної економіки використовують для прийняття органами законодавчої та виконавчої влади конкретних рішень у сфері економічної політики, зокрема, для розробки загальнодержавних, регіональних, галузевих програм.

Система прогнозування економічного й соціального розвитку національної економіки України та її регіонів - складова державного регулювання економічного й соціального розвитку та інструмент реалізації економічної політики національної економіки.