4.5. Інформаційний потенціал

Інформація до середини XX ст. не була об'єктом уваги та аналізу щодо її впливу на особистість і державу. Принципово нове ставлення до інформації сформувалося, коли економічне лідерство почало пов’язуватись з наукомісткою продукцією, глибокими знаннями, вмінням швидко нарощувати професійний потенціал завдяки інформації. Її стали визнавати стратегічним ресурсом, поряд з природними, фінансовими, трудовими та іншими ресурсами. Інформація постійно розвивається, є основою всіх світових подій та явищ. Нині повсюдно впроваджуються інформаційні та телекомунікаційні технології, знання набувають рушійної сили в економічному розвитку, інформація набуває нового значення, перетворюючись на економічну категорію.

Інформація - це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються в суспільстві, призначені для передачі в процесі комунікації; зміст повідомлення; абстрактне поняття, що свідчить про застосування інформаційного підходу (теорії інформації або теорії комунікації) для аналізу явищ об'єктивної реальності.

Інформація є складовою національної економіки:

- продукування інформації як такої - це самостійна виробнича галузь, вид економічної діяльності;

- інформація є невід'ємним фактором будь-якого виробництва, фундаментальним ресурсом економічної системи;

- інформація стала товаром (всього один біт інформації може коштувати мільярди доларів. Інформація - специфічний товар, на ньому засноване створення інформаційного продукту або інформаційної послуги. Він є матеріальним товаром, набуває товарної форми, що визначається не вартістю, а монопольною ціною через рівновагу попиту й рівня платоспроможності покупця);

- інформація — це елемент ринкового механізму, який поряд з ціною та корисністю впливає на визначення оптимального стану національної економіки та її рівноваги;

- нформація - один з найважливіших факторів у конкурентній боротьбі.

Одна із складових економічного потенціалу національної економіки - інформаційний потенціал, який займає особливе місце в економічному розвитку національної економіки та її інтеграції у світове господарство.

Інформаційний потенціал - наявні обсяги інформаційних ресурсів, інформаційної техніки і технологій та інших засобів створювати, збирати, накопичувати, обробляти та використовувати різні форми інформації для задоволення інформаційних потреб суспільства.

До національного інформаційного ресурсу відноситься вся належна Україні інформація, в т.ч., окремі документи, незалежно від змісту, форми, часу і місця їх створення, форми власності, а також кінцеві результати інтелектуальної, творчої діяльності, зафіксовані на будь-яких носіях інформації, доступні для використання особою, суспільством і державою через засоби масової інформації та телекомунікації, архіви, бібліотеки, музеї, фонди, банки даних, публічні виступи, художньо-виконавську діяльність тощо.

Особливості інформаційного ресурсу, що відрізняють його від традиційних ресурсів:

- інформація впливає на ефективність виробництва без фізичного збільшення традиційних ресурсів;

- інформація діє на суб'єктивний фактор виробництва - людину, її характер, особливості;

- інформація прискорює виробництво, зменшуючи періоди виробництва та обертання.

Отже, інформаційний ресурс здатен значно підвищити ефективність національної економіки без збільшення обсягів використання інших ресурсів (праці, землі та капіталу).

Інформаційний ресурс діє у рамках національного інформаційного простору України, що становлять собою сукупність суб'єктів, відносин та продуктів інформаційної діяльності, які функціонують у рамках єдиного правового поля для задоволення інформаційних потреб особи, суспільства і держави засобами преси, телебачення, радіомовлення, книговидання та аудіовізуальної продукції на магнітних носіях, а також документних фондів бібліотек, архівів, музеїв.

Матеріальна основа інформаційного потенціалу - виробництво та використання технічного забезпечення.

Сучасний етап розвитку людства характеризується глобалізацією й інтернаціоналізацією, прискореними темпами розвитку всіх економічних процесів. Промисловим технологіям знадобилося більше двох третин XX ст., щоб досягти нинішніх висот, то за останні 20 років інформаційні технології розвивалися прискореними темпами. Обсяг ринку інформаційних технологій і систем кожні п'ять років збільшується удвічі, при щорічному темпі у 10-12%. Це дозволяє створювати значну кількість робочих місць, збільшувати обсяги ВНП.

Інформаційні технології - це сукупність методів, виробничих процесів та програмно-технічних засобів, які забезпечують збір, зберігання, обробку, передачу й використання інформації, підвищення її надійності та оперативності. Вони підсилюють інтелектуальні можливості людей і машин, є основою розвитку продуктивних сил.

Телекомунікації та інформаційні технології дозволяють миттєво підключатися до електронних масивів даних, отримувати інформацію й використовувати її для аналізу, прогнозування, прийняття управлінських рішень у сфері бізнесу, комерції, маркетингу тощо.

Зростає попит на інформацію і на комунікації, що зумовлюється діловими зв'язками, глобалізацією конкуренції тощо. Цей попит підтримується значними змінами в самих інформаційних і комунікаційних технологіях, в основі яких лежать три основні сили:

• розширене використання комп'ютерної техніки;

• зниження ціни на передачу інформації;

• поєднання комп'ютерної техніки і телекомунікаційного обладнання.

Швидкість зміни в інформаційних і комунікаційних технологіях значно зросла. З’явились нові товари і послуги: стільникові телефон, супутникове телебачення, Інтернет з сервісом "світової павутини" тощо.

У 2006 р. у світі зафіксовано понад 1 млрд. користувачів Інтернет (15,7% населення Землі, зростання за п'ять років відбулося у 1,8 рази). Україна мала 5,3 млн. користувачів (11,4% населення країни, зростання за п'ять років становило 25,4 рази), - попереду Молдови (10,6%), Боснії (4,9) та Албанії (2,4%). В Європі найбільша частка Інтернет - користувачів зареєстрована в Ірландії (78%), Норвегії (68%) та Швейцарії (66%).

Інформаційні і комунікаційні технології, зумовлені розвитком наукових знань, прискорюють розвиток методів і прискорення виробництва.

В національній економіці необхідне впровадження новітніх інформаційних технологій, сучасних машин, механізмів, знарядь праці, використання величезних обсягів інформації. Інформація - основний чинник отримання економічних переваг, оскільки країна, яка має високий рівень інформатизації більш самостійна у визначенні своїх свобод, стратегії й тактики розвитку, більш вільна у своїх діях на шляху інтеграції у світове господарство.

Пріоритетність інформаційних продуктів і послуг зростає порівняно з матеріальним виробництвом. За прогнозами, до 90% працездатного населення буде пов'язано з виробництвом і використанням інформаційних продуктів і послуг.

Інформаційний потенціал пов’язаний з технічним потенціалом (потенціалом засобів праці) та технологічним потенціалом.

4.6. Виробничий потенціал - це спроможність галузей господарства країни виробляти товари та послуги для населення і виробництва. Головна складова економічного потенціалу України - фізичний капітал та рівень розвитку основних виробничих фондів. Дія цих факторів економіки конкретизуються через використання основних фондів, вільних виробничих потужностей, підвищення норм прибутку, запровадження енергозберігаючих технологій, посилення конкурентоспроможності продукції, розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, виробничої інфраструктури, інформатизації, виробництва, розвитку ТНК, реструктуризації виробництва, ефективності використання природних ресурсів.

Стан основного капіталу в Україні погіршується. Високий рівень зношеності виробничих ресурсів, вивільнення виробничих потужностей, висока собівартість продукції, матеріало-, енергомісткіість, фондомісткість виробництва. Гостро не вистачає кваліфікованих менеджерів середньої та вищої ланок. Виробництво переважно низькотехнологічне, збиткове. Характерне нецільове використання амортизаційного фонду, вимивання обігових коштів, високий рівень неплатежів, незбалансованість економічної системи, диспропорції в основних економічних балансах. Обсяг виробничих потужностей у промисловості складає близько 85% від обсягу 1990 р. Середній вік устаткування - 16-18 років і вдвічі перевищує відповідний показник у розвинутих країнах. Застарілі виробничі потужності вибувають значно швидше, ніж вводяться нові. Спад виробництва у високотехнологічних галузях що орієнтувались переважно на держзамовлення, набагато більший, ніж середній у промисловості. Рівень цих виробництв скоротився більше ніж у 5 разів, що значно вище загального економічного спаду. Отже, необхідно закладати основи нової сучасної економіки.

За часів становлення української держави з кінця XX – поч. XXI ст. рівень продуктивності праці в галузях економіки знизився на 20%. На стільки ж зросла енергоємність виробництва. Україна характеризується значним технологічним відставанням від розвинутих країн - існує загроза опинитися на периферії світового розвитку серед країн глибокої стагнації.

Найбільший виробничий потенціал зосереджений в промисловості, де створюється майже половина національного доходу. Вона характеризується розвиненою галузевою структурою: потужний паливно-енергетичний і металургійний комплекс, багатогалузеве машинобудування, хімічна і нафтохімічна промисловість, будівельний комплекс, легка, харчова галузі тощо.

Міжгалузевий регіональний комплекс - територіальне поєднання взаємопов'язаних галузей і виробництв в економічних районах, вузлах, центрах, де може бути забезпечений максимальний господарський ефект при найменших витратах. Це можливе при раціональному підборі взаємопов'язаних галузей, підприємств і виробництв, забезпеченні економічно ефективних пропорцій їх розвитку, оптимальних розмірів підприємств з урахуванням загальнодержавних інтересів та відповідно до місцевих природних і економіко-географічних умов.

Найбільш розвинені міжгалузеві комплекси України - паливно-енергетичний, машинобудівний, металургійний, хімічний, агропромисловий.

Галузева структура економіки України вкрай недосконала. Найбільш розвиненими в країні є види економічної діяльності, які належать до первинного та вторинного секторів економіки.

Паливно-енергетичний комплекс України розвивається в умовах різкого дефіциту видобутку власного палива - на початок XXI століття паливні ресурси країни забезпечують лише 30-40% її потреб.

Необхідні якісні зміни у паливно-енергетичному балансі: зменшення витрат палива й енергії на виробництво продукції; підвищення якості палива, підвищення питомої ваги нетрадиційних джерел енергії (геотермальної, сонячної, вітрової та ін.). Найбільше виробництво палива та енергії в Донецькому, Придніпровському, Карпатському економічних районах.

Машинобудування розміщене досить рівномірно. Виділяється вісім великих машинобудівних міст: Харків, Київ, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів, Донецьк, Луганськ; сформувалося сім машинобудівних районів:

1. Харківський (центр - Харків) - енергетичне, транспортне, тракторне і сільськогосподарське машинобудування та випуск електротехніки і приладів;

2. Придніпровський (Дніпропетровськ) - виробництво металургійного устаткування, верстатів, транспортних, енергетичних, електротехнічних і сільськогосподарських машин;

3. Донецький (Донецьк)- виробництво машин і устаткування для вуглевидобутку і чорної металургії, транспортних засобів;

4. Центральноукраїнський (Київ) - випуск верстатів, устаткування для хімічної і будівельної індустрії, транспортних засобів, електротехнічних машин, приладів, ЕОМ;

5. Подільський (Вінниця) - сільськогосподарське і електротехнічне машинобудування, верстато- і приладобудування;

6. Західноукраїнський (Львів) - приладобудування, виробництво верстатів, підйомно-транспортних машин, автобусів, вантажних несучих конвеєрів, вантажно-пасажирських автомобілів, сільськогосподарських машин;

7. Південний (Одеса) - випуск суден, верстатів, сільськогосподарських машин, кранів, приладів.

Україна –одна з провідних металургійних держав світу і має значні експортні можливості. У металургійному комплексі необхідне поліпшення якості металопродуктів, забезпечення їх конкурентоспроможності на світовому ринку. Виробництво чорних металів зосереджено в чотирьох районах — у Придніпров'ї (Дніпродзержинськ, Дніпропетровськ, Запоріжжя), Криворіжжі (Кривий Ріг), Донбасі (Донецьк, Макіївка, Комунарськ, Костянтинівка, Краматорськ), Приазов'ї (Маріуполь). Найбільшими металургійними комбінатами є «Криворіжсталь», «Азовсталь» (Маріуполь), «Запоріжсталь», Донецький і Макіївський.

Хімічна промисловість допомагає замінювати дорогу й дефіцитну сировину дешевою та поширеною, комплексно її використовувати, утилізувати виробничі відходи тієї самої сировини. Найбільший розвиток і територіальне зосередження хімічної промисловості - в Донбасі, Придніпров'ї та Прикарпатті. Використання різноманітної сировини територіально майже не обмежує хімічну промисловість.

Агропромисловий комплекс України покликаний забезпечити продовольчу безпеку країни та має значне експортне значення. Унікальний агроресурсний потенціал країни - найродючіші ґрунти світу, сприятливі кліматичні умови, рівнинний рельєф та ін. - використовується не повністю.

В Україні сформувалося три інтегральні агропромислові зони - Поліська, Лісостепова і Степова. У Поліській виробляють понад 90% виробництва льону-довгунця, понад 40% картоплі, 20-25% молока і м'яса в Україні. Розвиваються молокопереробні, м'ясопереробні, плодоовочево-консервні, картопляно-спиртові, льонопереробні спеціалізовані комплекси.

У Лісостеповій - майже 70% цукрових буряків, 39% зерна, 46% картоплі. Це найбільш інтенсивна сільськогосподарська зона - на одиницю площі ріллі припадає найбільший обсяг виробництва сільськогосподарської продукції. Відповідно до зональної спеціалізації сільського господарства функціонують цукробурякові, плодоовочево-консервні, зернові, картопляно-спиртові, молочно- і м'ясопереробні комплекси.

У Степовій агропромисловій зоні найбільша розораність земель, у їх складі переважають чорноземи - понад 90%. Степ дає близько 48% виробництва зерна, 100% рису, 81% соняшнику, 96% винограду. Тут найбільше значення мають плодоовочево-консервні, олійно-жирові, виноградарсько-переробні, ефіроолійні, молоко- і м'ясопереробні комплекси.

Нвколо великих міст та міських агломерацій сформувалися приміські агропромислові зони, де агровиробництво зорієнтоване на задоволення потреб міста в малотранспортабельній продукції щоденного вжитку (молоко, овочі, яйця, птиця тощо).

Одне з найважливіших завдань України - розвиток конкурентоспроможного сільського господарства за світовим стандартами. Частка продукції сільського господарства у загальній структурі з початку XXI ст. не зросла. Одна з причин - відсутність розвиненого ринку землі.

На ефективність розвитку економіки впливає стан виробничої інфраструктури. Виробнича інфраструктура - сукупність галузей, які забезпечують суспільне виробництво через надання послуг з обміну результатами діяльності між підприємствами матеріального виробництва: електро-, тепло- і газопостачання, транспорт, матеріально-технічне постачання і збут продукції, інформаційне та ділове обслуговування тощо.

Виробничий потенціал України на зламі ХХ-ХХІ ст. знизився. Реформування економіки здійснювалось без чіткої стратегії сталого економічного розвитку. Україні необхідний науково-технічний інноваційний розвиток економічного потенціалу.