Тема 9. Структурна перебудова національної економіки

9.1. Види структурних співвідношень економіки

9.2. Державне регулювання структурної перебудови економіки.

9.3. Основні напрями державної структурної політики:

Міні-лексикон: структура економіки, відтворювальна, галузева, територіальна, соціальна структура, структура зовнішньої торгівлі, структурна політика, опосередкована структурна політика, пряма (активна) структурна політика, інструменти прямого і опосередкованого структурного регулювання

9.1. Види структурних співвідношень економіки

Економіка країни - сукупність якісно визначених взаємопов'язаних підсистем.

Структура економіки – це взаємозв'язки та взаємозалежності між окремими частинами економіки, співвідношення різних елементів економічної системи. Її дослідження дозволяє визначити параметри, необхідні для збалансованого розвитку національної економіки як передумови ефективного й стабільного економічного зростання.

На макроекономічному рівні розділяють відтворювальні, соціальні, галузеві, регіональні, зовнішньоекономічні структурні співвідношення (види структур економіки). Кількісна характеристика структур визначається як питома вага (ПВ %) окремих їх елементів у складі всієї структури. Графічно структура економіки зображується у вигляді кола, поділеного на сектори відповідно до питомої окремих структурних елементів.

Відтворювальна структура – співвідношення між виробництвом засобів виробництва і предметів споживання, заміщенням використаних засобів виробництва новоствореною вартістю, споживанням і нагромадженням, виробничими галузями й інфраструктурою. Інфраструктуру поділяють на виробничу і невиробничу. Її динамічний розвиток — один із пріоритетних напрямів структурної політики.

Галузева структура характеризує внесок окремих виробництв, галузей, міжгалузевих комплексів у відтворення ВВП. Серед провідних галузей економіки - машинобудування, металургія, хімія. Необхідність формування сучасної економіки висуває на перший план активний прогрес технологічних укладів, перехід від п'ятого – постіндустріального (розвиток мікроелектроніки, телекомунікацій, гнучкої автоматизації, застосування комбінованих конструкційних матеріалів) до шостого - інформаційного технологічного укладу (створення штучного інтелекту, космо- і біотехнологій на базі мікроелектроніки й інформатики). Сучасна економіка України багатоукладна, домінує четвертий – індустріальний технологічний уклад. Науково-технічний потенціал національної економіки достатній для розвитку постіндустріального та інформаційного укладів.

Територіальна структура характеризує внесок окремих регіонів у відтворення ВВП.

Соціальна структура характеризує розподіл національної економіки за формами власності, організаційно-правовими формами, рівнем доходів окремих соціальних груп.

Структура зовнішньої торгівлі - місце національної економіки у міжнародному поділі праці, співвідношення експорту та імпорту товарів, послуг, капіталів, тощо.

9.2. Державне регулювання структурних зрушень в економіці

Державна структурна політика має забезпечити послідовність, обґрунтованість, ефективність і доцільність структурних змін в економіці. Рис 7.1, 7.2. – цілі, пріоритети державної структурної політики та інструменти структурного регулювання економіки.

Опосередкована (пасивна) структурна політика не передбачає безпосереднього втручання держави у структурні зміни. Вона лише створює відповідну правову базу. Зміна правової бази підприємницької діяльності впливає на прибутковість окремих виробництв і через це — на активність підприємницької діяльності у певних галузях економіки. Фактично ринкове саморегулювання забезпечує розвиток такої структури економіки, яка відповідає орієнтирам, визначеним державою.

Пряма (активна) структурна політика передбачає застосування державних регуляторів прискорення структурних зрушень в економіці.

Основа - визначення пріоритетів структурної трансформації економіки. Серед них найважливіший — удосконалення галузевої структури економіки. Критеріями соціальної значущості галузі є її експортний потенціал, перспективи попиту на продукцію, перспективи й можливості технологічного розвитку, мінімізація залежності від імпорту та ресурсомісткості виробництва, скорочення дефіциту торговельного балансу країни, вирішення екологічних проблем.