Духовний феномен поезії душі і серця Єгорова Тетяна

Шевченко Жанна Володимирівна

Розділ 1. Формування естетичних почуттів – крок до прекрасного

1.1. Багатоаспектність проблеми формування естетичних почуттів

Художня література — один із найяскравіших видів мистецтва. Вона дарує радість людині, підносить її духовно. Основним засобом літератури як мистецтва слова є саме образна мова. Художнє слово породжується чуттям (емоціями) і впливає на почуття, виконуючи одну із найважливіших функцій мистецтва — експресивно-естетичну, воно є засобом відтворення і творення краси. Проблема формування естетичних почуттів багатоаспектна. Древня китайська філософія, приділяючи значну увагу естетиці як науці, вважала, що почуття прекрасного, піднесеного є опорою у формуванні духовного світу особистості. Античні мислителі — Аристотель, Емпедокл, Піфагор, Платон — теж розмірковували, які почуття можна вважати гідними людини, чи можна виховати почуття. Наприклад, Платон вважав, що краса — необхідна сходинка в інтелектуальному наближенні до істини життя, вона — божество у формі, що найбільш доступна для сприймання. Саме йому належить створення вчення про естетичне споглядання.

З подальшим розвитком естетики як науки про почуттєве пізнання і відокремлення від філософії глибше вивчались проблеми естетичних почуттів у структурі естетичної свідомості суспільства й індивіда. Від класичної німецької філософії (І. Кант, Г. Гегель) до сучасних філософських праць (О. Буров, С. Громов, М. Каган, В. Мазепа, Л. Юлдашов) естетичні почуття розглядаються у багатьох аспектах: особливості естетичних почуттів, естетичне почуття і мистецький твір, категорії прекрасного, потворного, трагічного, комічного та відповідні їм естетичні почуття, роль естетичних почуттів у формуванні гармонійної особистості та інші.

1.2. Психологічні механізми впливу мистецтва слова на особистість

У працях психологів Б. Ананьєва, Л. Божович. Л. Виготського, Г. Костюка, О. Леонтьєва, С. Рубінштейна, І. Павлова, Ч. Дарвіна, У. Джеймса, П. Якобсона зосереджувалась увага на питанні «Чи є почуття початковим елементом пізнання?» та з'ясовувались властивості, сутність, структура почуттів індивіда. У. Джеймс наводить приклади того, як ми сприймаємо переживання героїв: «слухаючи вірш»...ми нерідко із здивуванням помічаємо, що по нашому тілу пробігає несподівано, як хвиля, тремтіння, чи серце стало сильніше битись, а із очей раптом полились сльози...» [1; 279].

Також психологічними механізмами впливу мистецтва слова на особистість займались Є. Крупник, П. Якобсон. Л. Виготський дослідив, що звичайне почуття відрізняється від естетичного тим, що останнє завершується посиленою діяльністю фантазії, і воно є «розумною емоцією» [2;376].

Сучасна педагогічна думка (В. Волошина, Б. Степанишин, Є. Квятковський, Л. Лихачов, Є. Пасічник, М. Таборідзе, Г. Шевченко) обґрунтували теорію і практику естетичного навчання і виховання школярів на естетико-культурологічних засадах. Є. Пасічник, досліджуючи питання динаміки естетичного розвитку учнів засобами літератури у процесі роботи над словом, виділяє такі інтегральні завдання, що «пов'язані з естетичним вихованням учнів, — показати красу людських стосунків, праці, побуту, красу людської душі, природи, слова, самого твору та естетичних ідеалів письменника»[3;290]. Набутки психології, філософії, естетики стали теоретичною базою для педагогічних ідей в галузі естетичного виховання. Значення і розвиток духовної сфери особистості, а також вищих почуттів у процесі навчання розглядали Я. Коменський, Г. Песталоцці, A. Дистервег. Видатні педагоги минулого В. Стоюнін, B. Водовозов, В. Острогорський, К. Ушинський, С. Русова, В. Сухомлинський вважали мистецтво слова одним із важливих засобів впливу на розвиток дитини. «Слово, — писав В. Сухомлинський, — допомагає глибше відчути найтонші відтінки краси, а краса ніби зміцнює в свідомості емоційне забарвлення слова, доносить до розуму й серця його мелодію і аромат...» [4;181].