3.3. Матері - «зозулі»

На жаль, не завжди молода мати може взяти себе в руки, зібрати всю волю в кулак і, зціпивши зуби, «пробиватися» крізь осуд оточуючих, їх косі погляди та слова презирства. Часто така жінка починає звинувачувати у своїх проблемах ще ненароджену дитину, вона не те, що вже не любить її, а починає ненавидіти, і після народження відмовляється від неї, залишаючи в лікарні, або згодом, віддаючи до дитбудинку. Така мати схожа на зозулю, котра також не ростить своїх пташенят, але зозуля хоч підкидає свої яйця іншим птахам, а жінка залишає своє немовля на поталу людям і робить її, а разом із тим і себе, самотньою й нещасною. Така мати не може носити це горде ім’я, адже вона його зганьбила.

Цей світ навік жорстокий

І в нім кожен одинокий,

Та найсамотніша дитина,

Котра питає: «Де моя родина?»,

Котру покинула мати,

Яка не хоче її знати,

Яка не любила сині оченята

І маленькі теплі рученята.

Вона віддала це малятко,

Своє наймиліше дитятко,

Світу байдужому й сірому,

А не своєму серцю щирому.

Вона знищила любов,

Не почула душі зов.

Зробила помилку лише раз,

Та тепер не треба зайвих фраз...

Кожна дитина повинна мати маму, а коли жінка сама позбавляє її цього права – це вже злочин. І хоч він не визначений законодавством, але закарбований у законі людяності та в нашій совісті. Іноді матері - «зозулі» каються через багато

років і намагаються знайти своїх дітей, але вже занадто пізно. Часто вже дорослі діти пробачають своїх матерів, та той слід образи не стирається з їхнього серця, і біль живе в ньому все життя.

3.4. Невдячні діти

Буває й так, що матері вкладають у своїх дітей усе: любов, тепло, ніжність, піклування, підтримку, а натомість отримують байдужість і холод. Постає питання: чому ж так відбувається? Цього ніхто не знає. Іноді любов відкриває людей, а її надлишок тисне, і людина закриває своє серце для неї.

Невдячні діти – це не завжди моральні потвори, що готові й матір продати. Часто під виглядом «невдячних» є діти, які просто під тиском сучасної моди бояться проявляти свої істинні почуття до найдорожчої людини, адже їх вважатимуть маминими «синками» чи «доцями». Під впливом саме цієї «кам’яної» моди, котра пропагує стриманість, а іноді навіть жорстокість, діти просто забувають про моральні цінності. Чого можуть навчити, наприклад, групи виконавців, котрі співають: «Війна – це прикольно, а смерть – це круто!»? Діти, не знаючи справжньої істини, вірять у те, що є масовим, а не поодиноким, вірять яскравому й гучному, а не похмурому й тихому. Вони ж не знають, що справжній діамант – це просто старе, дуже старе вугілля; і вони ж не розуміють, що материнська любов і є той самий діамант. На щастя, він може прорізати будь-яку скляну вітрину, де виставлені фальшиві почуття –

несправжні діаманти. Тут дитина зможе розпізнати обман і обере щиру й справжню любов. Головне, щоб не було занадто пізно.

На жаль, так часто буває,

Багато хто з нас забуває:

Чиєю душею повитий,

Чиєю любов’ю зігрітий,

Завдячує життям кому,

Лиш питає: « Що? Чому?»,

А треба маму лиш обняти,

Ніжно, лагідно сказати:

«Мамо, пробач за недоспані ночі,

За щирі заплакані очі,

Пробач за коси твої посивілі,

За руки стомлені, білі.

Пробач мені, мамо, за все

І що серце тривогу несе.

Для тебе, матусю, усе я зроблю,

Я ж так тебе сильно люблю!»