Весняна розмова

Скажи у зимну ніч старезну,

Під ковдрою снігів і суєти

Мій проліску, краплиночка небесна,

Чи сумував за днем весняним ти?

Земля тебе зігріла в час холодний

Зберігши, як маленький промінець,

З надією на сонце, ласку сонця

Хоч довгим-довгим був зими кінець.

Та з часом сум і сірість промайнули.

Чи відчуваєш радість на душі,

Скажи, ти подих вітру вільний чуєш

І легкість хмарки у небесній даличі?

Ні, я не вірю, що несли весну лелеки,

Що десь вона блукала у лісах

Вона жила в мені й назовні рвалась

Лиш стримував її морозів страх.

Та сонця путами затримати не можна,

Легенький дотик кригу може розтопить?

Я знову вільна, вільно можу дихать

Співати можу, можу світ любить.

І ти, маленький, ти зі мною згоден

Бо, в нас з тобою сходяться думки

Тебе із лісу я не стану брати,

Поглажу лиш теплом руки.

Літо чарівливе

Шепочуть ранки кучеряві

Якісь зворушливі слова,

У теплій вранішній заграві

Душа розніжена співа.

У барвінковім передзвоні

Сія смарагдова роса,

Купаються у травах коні

І день до сонця поспіша.

Вже виціловують нектар

Маленькі бджоли-модобори,

Вирує бджоляний бвазар,

Немов співають срібні хори.

В зеніті сонце веселкове

Липневим літечком горить,

Аж поки хмара задніпрова

Заблискотить і загримить.

І рине дощ несамовито,

Напоїть замлю досхочу,

А я, закохана у літо,

Мов зачарована...мовчу.

Білі квіти

Який квітучий тихий снігопад!

Сама чаклунка сіє з неба диво!

Уся із чарування і принад –

Зима на білих конях мчить грайливо.

Летять, летять пухнасті квіточки

І застеляють втоптані стежинки.

Як весноцвітні білі пелюстки,

Ми ловимо оці живі сніжинки.

Пливуть безмежні білі береги...

Нам сніг святково й урочисто світить,

Аби в житті ми свято берегли

Душі пречисті білі-білі квіти.

******

Над пустельним полем грає вітер.

Струни арфи –тихий серця спів...

Як мені навчитись розуміти

Голубу симфонію снігів?

У бездоннім маєві сніжинок

Пломеніє, міниться земля,

А весна вже місяцю стежину

Попід ясенами простеля.

Стигнуть зорі на долоні неба,

Десь змовкає арфа вдалині...

А душі весни і сонця треба.

Та навколо – білий-білий сніг.

Яблунька

Весною яблуня в саду

Цвіте рожево-білим цвітом,

Я з радістю до неї йду

І відчуваю: скоро літо.

Я влітку яблуньку мою

У дні спекотні і гарячі

Водою щедро напою

Вона ж за мені віддячить.

За літом - осінь, і гілки

В плодах червоних, як в намисті.

Я їх зриваю залюбки

Пахучі, теплі, ніжні, чисті.

І знов весна, і знову цвіт –

Такий рясний, красивий, гожий,

Неначе сніг звисає з віт

І знову я сюди приходжу.

******

Коли мороз тріскучий дошкуляє

І віхоли кружляє карусель,

Тоді маленька пташка прилітає

Чомусь поближче до людських осель

Малий горобчик, горличка й синичка

Неначе просять: «Слухай, пригости»

Тож я для них повішу годівничку,

Бо де ж поживу взимку їм знайти?

У наше віконце вже стукає весна: з її чарівністю, з її першими квітами, своєю поезією «Первоцвіт» я хочу стати на сторожі збереження краси природи .

Первоцвіт

Лиш сніг з землі і сонечко ласкаве

Своїм теплом зігріє білий світ –

В проталинах на лісовій галяві

Милує око ніжний первоцвіт

Яка краса! Побачивши це диво

Усяк до них підійде, а за мить

З букетом, усміхаючись щасливо,

Він радісно додому побіжить...

За день чи два ці квіти геть зів’януть

І викинуті будуть без жалю.

І вже ніхто на них і не погляне...

О люди! Я благаю вас, молю

Не смійте рвати квіти – первоцвіти

Нехай для всіх горять, цвітуть вони,

Милуйтесь ними всі, дорослі й діти,

Бо це - найперші вісники весни.

Саме обидві ці поезії змушують нас замислитися, чому до нашого серця горнеться все живе, певно – потребує нашої турботи, допомоги і підтримки. І так хочеться. щоб про це пам’ятали всі.

Вчора разом з татком ми були на нашому ставку, де всією громадою нашого селища рятували рибу від задухи, прорубуючи ополонки. Треба було бачити цих рибок, які хапали повітря життя, яке дали їм люди. Мені було приємно і радісно від побаченого, а серце знову підказувало нові і нові теми для наступних моїх віршів.

Днями в газеті „Нова Доба” була надрукована стаття „Черкащани підгодовують птахів”. Я пораділа за те, що там була згадана і наша гімназія, і мої поезії на екологічну тему. Адже природа – творець усіх творінь. І той, чиї думки говорять віршами, повинен черпати свою снагу саме з її краси і своїм закликом до її збереження додавати їй сил. „Без гарячої любові до природи людина не може бути митцем” [1,с.11].