2.3. Найрідніші та найрідніше

До цієї частини увійшли вірші про людей та про місця, які для мене є важливими та рідними. Це вірші про батьків, про школу, про Черкащину.

Це все є важливим для мене і назавжди залишиться зі мною.

У цій поезії Альона виражає своє ніжне ставлення до мами та її колискової пісні. Адже нічого так не допомагає повернутися у дитинство, як рідні звуки маминої колискової. Дівчина обіцяє не забути рідну серцю пісню, а передати її нащадкам, як найцінніший скарб.

Мамина пісня

Коли мала я ще була

Мені співала пісню мама,

А я дивилася на неньку

Щасливу, лагідну, рідненьку,

Дрімота ніжно обіймала,

І я тихенько засинала.

Вже підросла, минають роки,

Піду я у світи широкі.

Та пісня, ненько, колискова

Лунатиме у серці знову.

Навчу дітей своїх її співати,

Бо кожен українець має знати,

Що колискова вічна, як і мати.

Цей віршик присвячений ще одній найдорожчій людині у житті авторки – татові. Часом нам здається, що тато нас не розуміє, не слухає, а інколи здається, що взагалі не любить, коли він нам щось забороняє робити чи кудись піти. Але насправді це не так. Батьки нас люблють і завжди любитимуть, не зважаючи нінащо. А коли вони нам щось забороняють, то тільки через те, що хвилюються за нас.

Тато

Тато мій усе уміє:

Заспокоїть, пожаліє.

Може трішки насвариться,

Та не буду я журиться.

Він мені добра бажає,

Що люблю його я, знає.

Це надзвичайно патріотичний вірш. Альона вважає себе патріотом, хоча до справжнього патріота, як Тарас Шевченко, ще звичайно далеко. Але кожне велике діло починається з малого. Дуже важливо пам’ятати свій рід, своє коріння. Тому, що людина, яка не знає минулого, не має майбутнього. І дуже важливо не забувати про це.

Черкащині

Черкащино, мій рідний краю!

Душею й серцем я тебе кохаю.

Тут народилась я, зросла, тут і навчаюсь.

Із долею своєю сперечаюсь.

Може колись доведеться свій край і покинути

Та серцем я до тебе завжди буду линути.

Хоч як би життя зі мной не жартувало,

Хоч як би багато проблем не спіткало,

Завжди буду любити тебе я, мій краю.

Процвітання, гараздів тобі я бажаю.

Ти зростив моїх рідних маму і тата,

Дідуся, бабусю, ще сестричку та брата.

Уклонюсь тобі я низесенько-низько,

Ти – моїх дідів і прадідів колиска.

У цьому вірші Альона розповідає про другий дім, про храм науки – про школу. Видно з перших же рядків вірша, що авторка любить школу та із задоволенням її відвідує. Друга частина поезії знайомить нас з усіма вчителями:

Рідній школі

Школа – це мій другий дім,

Тепло й добре тут, у нім.

Тут я навчаюсь і відпочиваю,

Різні предмети тут я вивчаю.

Щоранку я до школи поспішаю,

Учителів усіх я поважаю.

І однокласникам я залюбки допомагаю.

У другій частині вірша Альона прогулюється усіма кабінетами та знайомить читачів з учителями рідної школи.

Для кожного свій край найкращий. У цьому вірші Альона описала природу свого села. У Косенівці дуже гарно в усі пори року. Влітку до нашого села приїжджає багато людей з міста, щоб відпочити від задимленого мегаполісу, від шумних вулиць та тісних квартир, побути у гармонії з природою та самим собою. Це дуже приємно, що люди обирають тихе село, а не дорогий курорт для відпочинку.

Рідний край

Поглянь, який зелений ліс!

Пишними деревами поріс.

Дивись, який красивий гай!

Біжи скоріш до нього, привітай!

Луки квітками поросли,

Тепер красиво там щоліта й щовесни.

Річечка красива, що й казати.

Русалкам всім вона, як рідна мати.

Звичайно, що найрідніші люди беруть безпосередньо активну участь у формуванні мого характеру. Вони завжди підтримують мене у всіх моїх починаннях і я за це їм дуже вдячна.