Моє святе і сокровенне

Гомон Вікторія

Дернова ТамараПавлівна

РОЗДІЛ 1

ПЕРШІ ПАРОСТКИ

1.1. Поезія – цілюще джерело

„Поезія відкривається в той період життя, коли відчуття ще найсвіжіші, зачарування світом найсильніше [6, с.15]”. Тож і я свої перші кроки в поезію зробила, коли мені було 7 років. Під чарівливим впливом весни окриленому серцю хотілося стати піснею.

Весна

В степах, на озерах, болотах, річках

Літає, немов загартований, птах,

Щось дивне, чарівне, незвичне мені,

Це перший цілунок красуні-весни.

Пташки повертаються в рідний краї,

Як гарно, привітно і любо мені!

А потім в одну Мить відчула власний голос почуттів, глибока емоційна хвиля вихлюпнулася з моїх грудей. Я відчула себе щасливою, сповненою внутрішньої сили, і зрозуміла: поезія – це цілюще джерело, яке втаммовує спрагу і виховує найвищі людські якості.

Я іншими очима поглянула на все, що навколо, навчилася помічати – непомічене, поєднувати, на перший погляд різне.

Котик і ромашка

Рано-вранці біля хати

Котик вийшов погуляти.

Потягнувся, гарно вмився,

Попоїв причепурився

І побіг у теплий день

Слухати дзвінких пісень.

Раптом бачить: при дорозі

В густолистім верболозі

Посміхається до нього

Ніжна квітка струнконога,

Ще й у білому вінку!

Спочиває в холодку...

Котик довго милувався

І в коханні їй зізнався.

1.2. Моє натхнення

Могутнє переживання, що захоплює, ніби перше кохання, а іноді, особливо у поетів, з ними пов’язане все. Поезія сходить на душу, як весна. Світ раптово стає оновленим, блакитним, - писав Ян Парандівський у книзі „Алхімія слова”, де розкрив таємниці пробудження думки поета та народження твору [3,с.9]. А потім була приємна мить перемоги в обласному конкурсі юних поетів „Тарасовими шляхами”, де я стала лауреатом в 2006, 2007, 2008 р., і постійна творчість, самовдосконалення. „Натхення народжується тільки з праці, в ім’я праці [5,с.10]”.

Нелегко

Варіантів багато і версій,

Як до щастя шукати мости...

Я стою на позиції серця:

З цього місця мені не зійти.

Не минути в дорозі тернину,

В піднебессі нелегко й орлу.

Через сонце проціджую днину –

І печалі, і втіху малу.

І в любові в нім квітка, й озерце

Лісове ще з дитячих тих літ...

Кулачок цей – малесеньке серце

Та вміщається в нім білий світ.

„Сильна уява народжує подію, сильна пам’ять – згадку”, - писав М де Монтень[6,с.12].

Чомусь пригадалася хвилююча мить минулого року, коли захищаючи свою науково-дослідницьку творчу роботу на обласному рівні, хвилювалася, боялася, боялась втратити Натхнення. Та раптом відчула, що мене слухають, розуміють, а головне – відчувають. І це додало сил для успішного злету.

Моє натхнення

Боюся, щоб не кинуло натхнення.

Хоч я не знаю навіть його ймення.

Без нього пусто у моїй душі,

Воно створило всі мої вірші.

Я дам йому, мабуть, своє ім’я,

Бо в нього навіть посмішка моя.

Воно моє, а не чуже натхнення,

У нього, як і в мене, щастя жменя.

Часом воно приходить уночі,

Щоб запалити в серці три свічі,

А коли думку переслідують тривоги,

Воно мене зустріне край дороги.

Коли прийде, то вже не відпущу,

Щоби не змокло на сирім дощу.

Нехай воно, мов сонце, зігріва

Моїх думок віршовані слова.