Лінгвальні помилки в телемовленні

Підлубна Вікторія

Юлдашева Людмила Петрівна

Бондаренко Тетяна Григорівна

РОЗДІЛ I

НОРМАТИВНІСТЬ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

ЯК СКЛАДНИК ФАХОВОГО МОВЛЕННЯ ЖУРНАЛІСТА

1. Поняття мовної норми та мовної помилки

Правильність мови – одна з основних категорій культури мови, це насамперед дотримання тих літературних норм, які є усталеним зразком, еталоном для носіїв певної мови. З огляду на це, виникає потреба кваліфікувати поняття мовна норма та мовна помилка. На важливості вивчення норми наголошував М. Пилинський: «Як би ми не розглядали питання культури мови – у прикладному, навчально-педагогічному, виховному аспекті чи у зв’язку з мисленням і психологічними факторами, – всі вони неминуче обертаються навколо поняття норми» [36, с. 9].

Проблема мовної норми – одна з найактуальніших і найскладніших у сучасній лінгвістичній науці. Ще в середині 50-х років ХХ ст. російський мовознавець С. Ожегов сформулював поширену дефініцію норми: «Норма – це сукупність найпридатніших («правильних», «кращих») для обслуговування суспільства засобів мови, які складаються як результат добору мовних елементів... з тих, що існують, наявних чи добутих з пасивного запасу минулого в процесі соціальної, в широкому розумінні, оцінки цих елементів» [34, с. 15].

В. Іцкович запропонував визначення норми, зауваживши, що це значення слів, які об’єктивно існують у конкретний час у конкретному мовному колективі, їхня фонетична структура, моделі словотвору й словозміни та їхнє реальне наповнення, моделі синтаксичних одиниць – словосполучень, речень – в їхньому ідеальному наповненні [20, c. 5]. Суттєвою ознакою такого формулювання є акцент на тому, що мовна норма – категорія історична.

Згідно із «Сучасним тлумачним словником української мови», норма – звичайний, узаконений, загальноприйнятий, обов’язковий порядок, стан і т. ін.; зразок, правило поведінки людей у суспільстві; загальноприйняте правило в мові, літературі й т. ін. [48, с. 564].

У пропонованій роботі під поняттям мовна норма розуміємо сукупність усталених правил реалізації мовної системи, які закріплені в процесі спілкування. Головна ознака мовної норми – правильність, важливими рисами є точність, логічність, чистота, ясність і доцільність.

Для позначення явищ, пов’язаних із порушенням мовної норми, учені послуговуються різними термінами: помилка, огріх, описка, обмовка, похибка, погрішність, неправильність, відхилення, недолік, аномалія, неточність, комунікативна невдача, девіація, семантичний обсяг яких, на нашу думку, неоднаковий. Керуючись практичними потребами, у науковій роботі для номінації ненормативних лінгвоодиниць використовуватимемо термінолексему помилка як більш поширену й відому широкому журналістському загалові.

Трактуючи поняття помилки, дотримуємося дефініції, запропонованої Т. Бондаренко. Помилка – це анорматив, тобто таке ненормативне лінгвоутворення, що виникає внаслідок невмотивованого порушення літературної норми і є результатом неправильних мисленнєвих операцій [9].

Нам імпонує підхід дослідниці, згідно з яким анормативи запропоновано класифікувати за такими критеріями: за типом норми; за типом лінгвальної діяльності; за відповідністю нормам сучасної української літературної мови; за частотністю; за значущістю для рівня грамотності; за повторюваністю; залежно від лінгвістичної природи; від комунікативних ознак мовлення; від виду мовної діяльності; від форми існування мовлення [9].

Відповідно до рівня мовної системи можна виокремити орфоепічні й акцентуаційні (характерні лише для усного мовлення), орфографічні та пунктуаційні (властиві писемній формі), лексичні, фразеологічні, морфологічні, словотвірні, синтаксичні, стилістичні помилки (притаманні усному й писемному мовленню). З огляду на обмежений обсяг наукової роботи, у пропонованому дослідженні до аналізу залучено орфоепічні, акцентологічні, лексичні та граматичні помилки.

Підсумовуючи, наголосимо, що базовим поняттям девіатології, або помилкології, є норма літературної мови, невмотивоване (тобто невиправдане стильовим призначенням) порушення якої призводить до появи мовної помилки.