1.2. Різновиди мовних анормативів

Норми літературної мови та випадки їх порушення є складним лінгвально-суспільним явищем, що в ході типологізації потребує не одного, а кількох принципів поділу. Зважаючи на багатоаспектність норм, у роботі досліджуємо мовні помилки лише за одним, проте домінантним, критерієм, – відповідно до рівнів мовної системи (орфоепічні, акцентологічні, лексичні та граматичні помилки).

Наголосимо, що класифікаційний різновид помилки тісно пов’язаний із причиною її появи. Дослідники стверджують, що більшість помилок зумовлена насамперед інтерференцією – взаємодією мовних систем в умовах

двомовності. В українському мовному просторі йдеться про вплив російської мови, яка, з огляду на політичні й історичні чинники, тривалий час зберігає статус функціонально потужнішої системи. З огляду на вищевикладене та згідно з потребою уникнути традиційного підходу до типології помилок, пропонуємо класифікувати анормативи в контексті різновидів мовної інтерференції.

Фонетичні помилки виникають унаслідок фонетичної інтерференції, що виявляється в порушенні вимови окремих звуків і неправильному наголошуванні слів (орфоепічні та акцентуаційні помилки), наприклад: /дуп* – дуб/, /ч'ас* – час/, /парада* – порада/, чотúрнадцять* – чотирнáдцять. Ступінь системної організації фонологічного рівня мови є значно вищим порівняно з іншими. Серед причин виникнення фонетичної інтерференції нерідко називають прозорі етимологічні співвідношення між російськими та українськими словами, а також спільність графіки обох мов. В умовах тривалої українсько-російської мовної взаємодії активізувався процес нівелювання фонетичних відмінностей у спільних для мов словоформах.

Лексичний рівень традиційно вважають найбільш відкритим для іншомовних впливів, що нерідко пояснюють слабкою системністю лексики та значним обсягом її одиниць. Вияви інтерференції на лексичному рівні найрізноманітніші. Лексична інтерференція близькоспоріднених мов набуває таких форм:

1) лексична – базована на невмотивованому вживанні російських слів (росіянізмів), уживаючись в обрамленні елементів української граматичної системи, російські основи адаптуються українською мовою й утворюють так звані гібридні форми, як-от: відвар шиповника* – відвар шипшини. Лексичну інтерференцію простежують на рівні калькування. Калькою називають копіювання іншомовного слова (вислову) за допомогою свого, незапозиченого матеріалу. Цим кальки відрізняються від запозичень, які є словами, що ввійшли до мови повністю (тобто й значення, і звукове вираження слова, передане на письмі літерами відповідної мови), наприклад: приймати рішення* – ухвалювати ріщення, приймати міри* – уживати заходів;

2) семантична – виникає тоді, коли з однієї мови до іншої запозичують не лексему, а таке її значення, якого не має відповідник цього слова в мові-реципієнті: підкреслив* у виступі – наголосив у виступі, гарно виглядаєш* – маєш гарний вигляд; кількість лексем, у яких замість українських вживають відповідний російський субстрат, для кожного мовця є індивідуальною, непрогнозованою;

3) подвійна інтерференція – поєднання різних видів в одному слові: обіжатися* – ображатися, больніца* – лікарня (фонетична й лексична), як

наслідок – виникнення так званого суржику, невпорядкованої, безсистемної мови, що руйнує нормативність української мови. Прикро, що це явище характерне також для мовлення телевізійних журналістів, адже до них глядачі ставляться по-особливому, як до взірця, еталону, що можна наслідувати для опанування справжньої літературної мови.

Узагальнення наукових праць дає підстави для формулювання дефініції досліджуваного поняття. Лексична помилка – це вживання слова в невластивому значенні, нерозрізнення значеннєвих відтінків лексем та їхньої стилістичної маркованості, порушення закономірностей лексичної сполучуваності, а також зловживання словами іншомовного походження.

Близькість обох мов виявляється й на граматичному рівні. У межах граматичної інтерференції розрізняють морфологічну та синтаксичну. Традиційно вважають, що морфологічна система є стійкішою та стабільнішою за своєю внутрішньою організацією, непроникною для зовнішніх впливів, хоч досить помітними в розмовній мові є морфологічні помилки.

«Морфологічні помилки – це такі ненормативні утворення, що не відповідають формальному вираженню хоча б однієї з граматичних категорій роду, числа, відмінка, ступеня порівняння, особи, часу, способу, стану, виду» [9]. Наприклад, головні болі* – головний біль, самий красивий* – найкрасивіший, отримання хабаря* – отримання хабара.

Синтаксичні анормативи – це неправильно побудовані словосполучення та речення. Наприклад, так звані пасивні конструкції замість українських безособових речень та активних зворотів: Президент обирається народом. Також до синтаксичних помилок належать конструкції з невластивими українській мові активними дієприкметниками теперішнього часу на зразок бажаючий, миючий.

Отже, аналіз мовних анормативів крізь призму інтерферентного впливу дав змогу вивчити типологічну природу помилок та виокремити серед дібраного фактичного матеріалу такі групи негативних одиниць, як: орфоепічні й акцентуаційні (характерні лише для усного мовлення), лексичні та граматичні (притаманні усному й писемному мовленню).