Українська мова (за проф.спрямуванням) Андреєва Т., Іванова О
.pdfбагатьма образними засобами – ораторськими прийомами, зокрема. Перші вітчизняні посібники з риторики були написані єпископом Макарієм, одним з творців Слов'яно-греко-латинської академії Феофаном Прокоповичем,
іншими. Цей список можна продовжити багатьма славними іменами.
7.2.4. Юридична риторика
Особливу сторінку вписали в історію розвитку вітчизняної риторики юристи кінця XIX - початку XX століття. Серед них є судові оратори, імена яких стали настільки популярні, що на їхні виступи в судових засіданнях публіка збиралася, як у наші дні на концерти до естрадних артистів. Назвемо деякі найбільш відомі прізвища.
Коні Анатолій Федорович (1844-1927) – юрист і громадський діяч,
член Державної ради, почесний академік Петербурзької Академії наук (з 1900 року), син відомого російського письменника і драматурга Ф. А. Коні
(1809-1879). А. Ф. Коні – один з найбільш відомих судових діячів і ораторів.
У 1878 році під його головуванням суд виніс виправдувальний вирок у справі Віри Засулич. Віра Іванівна Засулич (1849-1919) вчинила замах на життя петербурзького градоначальника Ф. Ф. Трепова (1812 - 1889), пораненого нею. Причиною дії В. Засулич стало надзвичайно жорстоке поводження градоначальника з ув'язненими, щодо яких він наказував застосовувати тілесні покарання. Справа мала не тільки юридичний, але й політичний резонанс. Звертаючись до присяжних засідателів, А. Ф. Коні як голова судового засідання сказав: «Обговоріть справу спокійно й уважно, і нехай у вироку вашому виявиться той «дух правди», яким повинні бути пройняті всі дії людей, що виконують священний обов’язок судді». Читаючи праці А. Ф.
Коні, переконуєшся в тому, що кожна його фраза ідеально точна за змістом,
бездоганна за формою, демонструє з усіх питань таку позицію автора, яка дозволила йому самому сказати про себе так: «Я прожив життя так, що мені немає за що червоніти... Я любив свій народ, свою країну, служив їм, як міг і вмів... Я багато боровся за свій народ, за те, у що вірив».
221
Плевако Федір Никифорович (1842-1908/09) – один з найвизначніших адвокатів. Глибока ерудиція, ретельна підготовка до судових засідань і до власних судових промов, занурення у психіку обвинувачених зробили його постать міфічною, поступово перетворивши навіть його прізвище на легенду, розповіді про яку передавалися з уст в уста від покоління до покоління. В. В. Вересаєв згадує про одну з судових промов Ф. Н. Плевака, коли той захищав священика за злочин, якого сам підсудний не заперечував. Промова адвоката складалася всього з декількох фраз, які він виголосив схвильовано: «Господа присяжные заседатели! Дело ясное.
Прокурор во всем совершенно прав. Все эти преступления подсудимый со-
вершил и в них сознался. О чем тут спорить? Но я обращаю ваше внимание вот на что. Перед нами сидит человек, который тридцать лет отпускал на исповеди все наши грехи. Теперь он ждет от вас: отпустите ли вы ему грехи?» Священика виправдали. Цей та інші приклади із судової практики увійшли чи не в усі підручники вітчизняного красномовства, прославляючи ім'я адвоката. Після смерті Ф. Н. Плевака було опубліковано понад 60
записів його судових виступів.
П. Сергеїч (Петро Сергійович Пороховщиков, 1867 -?) – юрист, який залишив по собі не лише декілька збірників промов, але й підручник під назвою «Мистецтво промови на суді». П.С. Пороховщиков закінчив юридичне відділення Московського університету, обіймав різні посади в Орлі, Харкові, Петербурзі... Був нагороджений вищими державними орденами Росії: Анни II і III ступеня, Володимира. Він докладав великих зусиль для того, щоб звернути увагу громадськості на необхідність не тільки вдосконалення самого судового процесу, але й поліпшення мовлення учасників судових засідань. У своїх книгах він наводить приклади такого недбалого мовлення, підкреслюючи, що один невдалий вираз може змінити думку мовця, позбавити її бажаного змісту.
До цієї когорти знаменитих судових ораторів слід ще віднести такі імена: Петро Якимович Александров (1838-1893), Сергій Аркадійович
222
Андрієвський (1847-1918), Володимир Іванович Жуковський (1838-1899),
Володимир Данилович Спасович (1829-1906), Олександр Іванович Урусов
(1843-1900).
7.3. Методика підготовки й виголошення публічного виступу
7.3.1. Композиційно-структурні особливості промови
Кожна промова повинна гармонійно поєднувати логічний та емоційний компоненти, перший з яких зорієнтований на знання предмета мовлення та уміння точно його описати, другий покликаний схвилювати аудиторію,
створити певне враження, сформувати позитивне ставлення до оратора і змісту сказаного ним, примусити чинити дії.
Логічний компонент промови зорієнтований на зміст мовлення і ґрунтується на принципах послідовності, органічної єдності компонентів виступу, доборі оптимальних логічних методів аргументації. Емоційний компонент зорієнтований на слухачів і має на меті зацікавити, схвилювати,
не залишити байдужими до проблеми, яка обговорюється. Домінування логічного чи емоційного компонента залежить від особливостей теми промови, слухацької аудиторії та мети виступу (інформувати, зацікавити,
вплинути). У пропагандистській, профілактичній роботі переважає фактор впливу, а отже, велике значення має емоційний компонент мовлення. Окрім того, логіка та емоції по-різному виступають у різних структурно-
композиційних елементах промови.
Особливості структури промови залежать від її теми й комунікативної мети. Традиційно структура публічного виступу тричленна:
-вступ, метою якого є підготовка слухачів до сприйняття основної інформації. У ньому, як правило, формулюється актуальність теми,
значення виступу для певної аудиторії, мета виступу, коротка історія висвітлюваного питання;
-основна частина, у якій викладається суть питання;
223
-висновки, які містять підсумок основних положень промови і мають активізувати творчу діяльність слухачів.
Композицію промови, крім вступу, головної частини та висновків,
складають47:
-зачин – ораторський прийом, необхідний для встановлення контакту зі слухачами, який містить привітання, інформацію, що не стосується теми виступу, але привертає увагу слухачів до оратора;
-кінцівка, у якій немає відомостей, що стосуються змісту промови, а
наголошується на припиненні контакту оратора з аудиторією, сподівання на наступну зустріч тощо.
Уході підготовки і виголошення промови оратор може використовувати прийоми емоційного впливу, зацікавлення, наприклад:
1)наведення цікавого прикладу з особистого життя чи життя відомих людей;
2)цитування, наприклад: ―Наркобізнес зовсім не потребує платної реклами.
Кожний наркоман добровільно поширює цю отруту. Система так влаштована, що він просто повинен втягувати в наркоманію своїх друзів,
інакше йому ні на що буде купувати наркотики‖ (керівник відділу дитячої та підліткової наркології НДІ Росії нарколог О.В.Надєждін);
3)парадоксальне цитування, яке особливо доречним буде у вступі.
Наприклад, виступ можна розпочати трьома цитатами, які зазвичай викликають бурхливу негативну реакцію у молоді, а отже, привертають її увагу до проблеми48: 1) ―Наша молодь любить розкіш, вона погано вихована, вона насміхається над начальством і зовсім не поважає людей похилого віку‖; 2) ―Наш світ досяг критичної стадії. Діти більше не слухають своїх батьків. Очевидно, кінець світу вже не далеко‖; 3) ―Ця молодь розтлінна до глибини душі. Молоді люди злі й не можуть зарадити собі . Ніколи вони не зможуть бути схожими на молодь колишню. Молоде покоління сьогодення не зуміє зберегти нашу культуру‖. Парадокс
47Зубенко Л.Г. Ораторське мистецтво: Практичний посібник. – К., 2002. – С. 75.
48Приклад наводять автори підручника ―Культура и искусство речи‖ Л.А. Введенська та Л.Г. Павлова.
224
полягає в тому, що перша цитати належить Сократові, який жив у 470 – 399 р. до н.е., друга – єгипетському жерцеві і датований приблизно 2000
р. до н.е., а третя – це напис на глиняному горщику часів Давнього Вавилону (приблизно 3000 років до н.е.). Розкриття парадоксальності цитат змінить ставлення молодіжної аудиторії, проте зацікавленість проблемою залишиться;
3) використання крилатих висловів (українською мовою або мовою оригіналу з перекладом на рідну мову), прислів’їв, приказок, наприклад:
Non vivere, sed valere vita est (у перекладі з латини – ―Сенс життя не в тому, щоб жити, а щоб бути здоровим‖); Bonis nocet, qui malis parcit
(―Добрим шкодить, хто злим потурає‖); Gravissimum est imperium consuetudinis (―Найважчою є сила звички‖); Amicitia inter pocula contracta plerumque vitrea est (―Дружба, що почалася з келихом в руці, переважно нетривка‖);
4)запитання до аудиторії, що ―втягує‖ її в активний творчий комунікативний процес;
5)наведення статистичної інформації: ―Протягом 2003 рік у Росії від вживання наркотиків загинуло 70 000 людей. Це більше, ніж у всіх війнах та збройних конфліктах після 1945 року‖.
7.3.2. Етапи підготовки публічного виступу
Підготовка публічних виступів – складний творчий процес, у якому виділяють такі етапи:
1) вибір теми, під час якого враховуються, з одного боку, ступінь обізнаності оратора у проблемі, а з іншого – рівень зацікавленості аудиторії.
Вибір теми може проводитися кількома шляхами: 1) тема може бути запропонована доповідачеві, тобто сформульована іншими особами з урахуванням компетентності оратора та уподобань слухачів; 2) ораторові може бути запропонований об’єкт промови, у межах якого він повинен виокремити тему, наприклад, у межах об’єкта ―Наркоманія‖ можна виділити
225
низку тем: ―Медико-біологічні чинники розвитку наркозалежності‖, ―Конфлікти з оточенням як фактор ризику виникнення наркотичної залежності‖, ―Причини поширення наркоманії в підлітковому та юнацькому середовищі‖ тощо; 3) доповідач може самостійно обрати тему промови,
зважаючи на ступінь її актуальності для аудиторії, власний рівень обізнаності в проблемі та ораторські здібності. Формулюючи тему, необхідно подбати про її чіткість, конкретність, лаконічність, узгодження з комунікативною метою виступу тощо;
2)складання плану, який упродовж підготовки промови може змінюватися, вдосконалюватися, проте він необхідний на початкових етапах підготовки виступу як каркас, що буде обростати концептуальною інформацією та засобами впливу на аудиторію;
3)збирання матеріалу – етап підготовки до публічного виступу, ―що передбачає вивчення першоджерел, перевірку фактів, цифр, імен,
прикладів, дат, які оратор збирається наводити у своїй промові; підбір засобів наочності та виражально-зображальних засобів для зацікавлення слухачів‖49; 4) запис промови, що може бути оформлений, залежно від особливостей виголошення, як розгорнутий конспект чи тези. Розгорнутий конспект варто використовувати ораторам-початківцям, оскільки саме такий варіант оформлення промови дозволяє попрацювати над текстом, виправити мовні та стилістичні помилки, якщо такі є, потренуватися в інтонуванні промови. Така промова читається з аркуша, проте слід пам’ятати, що оратор повинен добре бути ознайомленим з текстом, орієнтуватися в ньому, аби під час виголошення можна було вільно відводити погляд від аркуша і спілкуватися з аудиторією. Тези містять інформацію, яку необхідно відтворити точно, дослівно, зачитати її (статистичні відомості, цитати,
визначення тощо), вони мають більше переваг для спілкування з аудиторією під час публічного виступу, дозволяють вибирати ту інформацію, яка є найактуальнішою у конкретній мовленнєвий ситуації. Проте таке
49 Куньч Зоряна. Риторичний словник. – К., 1997. – С. 194.
226
оформлення промови не дозволяє попрацювати з текстом, вичитати його,
тому тезами доречно користуватися досвідченим ораторам, які не бояться експромтів і вміють добирати мовні засоби у ході виголошення промови;
5)графічна підготовка тексту промови, що полягає у виділенні логічних наголосів, пауз різних типів, особливостей інтонування виступу за допомогою знаків партитури50;
6)тренування – завершальний етап підготовки до виголошення промови, метою якого є: 1) визначення часу її звучання; 2) з’ясування орфоепічних, акцентуаційних, інтонаційних особливостей тексту; 3)
напрацювання техніки паравербального (інтонація, паузи, сила голосу) та невербального (міміка, жести, кінесика) спілкування з аудиторією тощо.
За способом виголошення промови бувають:
1) промови, що читаються з конспекту, – це промови, метою виголошення яких є інформування аудиторії: ознайомлення з новими науковими положеннями, статистичними даними тощо. Такі виступи,
зазвичай, містять відомості, які необхідно відтворити максимально точно,
тексти насичені складними для запам’ятовування й спонтанного відтворення термінами, синтаксичні конструкції складні;
2)промови, які готуються заздалегідь і вчаться напам’ять, –
невеликі за обсягом публічні виступи, метою яких є не стільки інформування слухачів, скільки бажання справити враження, зацікавити, розважити:
вітальні промови, тости, цікаві розповіді тощо;
3)промови, які готують заздалегідь, але напам’ять не вчать, –
виступи, що, як правило, виголошуються за тезами, де наводяться план виступу та відомості, які потребують точного відтворення: статистичні дані,
визначення понять, цитати тощо. У процесі такого виступу оратор має змогу орієнтуватися і на змістовий компонент, і на слухацьку аудиторію;
4) імпровізовані промови – це такі публічні виступи, які виголошуються без видимої підготовки й попередньої розробки тексту, але
50 Абрамович С.Д., Молдован В.В., Чикарькова М.Ю. Риторика загальна та судова. – К., 2002. – С. 193 – 197.
227
потребують від оратора володіння необхідною інформацією та риторичними
навичками.
7.4. Мовленнєвий етикет. Форми звертання, прийняті в офіційноділовому спілкуванні
7.4.1. Загальні засади етикету професійного спілкування
Професійне спілкування – це процес обміну інформацією, досвідом роботи задля досягнення відповідного результату в спільній роботі, реалізації визначених завдань. Уміння правильно поводитися під час професійного спілкування – одна з основних складових успіху професіонала, особливо керівника. Кваліфікований управлінець повинен уміти безконфліктно і продуктивно організувати комунікативну співпрацю підлеглих,
дотримуючись норм етикету організовувати бесіди з громадянами,
переговори з діловими партнерами.
Особливо прискіпливим до рівня культури мовлення слід бути працівникам правоохоронних органів, адже саме цей критерій найчастіше є визначальним, коли йдеться про бажання чи небажання громадян звертатися до працівника міліції по допомогу або пораду, допомагати чи ні під час виникнення ситуацій, що потребують втручання правоохоронців. Отже,
культура мовлення міліціонера є важливою складовою забезпечення спокійного життя суспільства. Тому в системі підготовки кваліфікованого правника-управлінця необхідно особливу увагу приділяти культурі професійного спілкування, вироблення умінь ―досконало використовувати вербальну зброю, якою є і слово, і як знаряддя праці, і як засіб отримання й обміну інформації, і як засіб впливу на слухача, співрозмовника‖51.
Професійне спілкування – складний багатоплановий комунікативний процес, учасники якого повинні враховувати соціальні статуси один одного й орієнтуватися на досягнення спільної мети.
Основними засадами професійного спілкування є:
51 Онуфрієнко Галина. Риторика у практичних завданнях для юристів. – Запоріжжя, 2002. – С. 4.
228
1)регламентованість – підпорядкування встановленим обмеженням,
визначеним національними традиціями, професійними етичним принципами. Перш за все регламентованість виявляється в увазі до мови і мовлення, дотриманні норм етикету, використанні етикетних ―формул‖ привітання, вибачення тощо;
2)зручність – доцільність і практичність спілкування.
Діловий етикет має дві групи правил:
1)горизонтальні – норми поведінки рівних за статусом учасників одного колективу;
2)вертикальні – настанови, що визначають спілкування керівника з підлеглим і навпаки.
Загальними вимогами, які не залежать від типу стосунків між співробітниками, є приязне ставлення до співрозмовника, ввічлива поведінка,
які не залежать від особистих симпатій чи антипатій. Дотримання норм мовленнєвого етикету всіма членами колективу тієї чи іншої організації або установи сприяє підтриманню позитивної репутації всієї організації.
7.4.2. Етикетні формули привітання та представлення
7.4.2.1. Етикетні норми привітання
Етикет професійного спілкування визначає характер поведінки
співрозмовників, зокрема черговість привітання:
1)чоловік першим вітається з жінкою;
2)молодший за віком першим вітається зі старшим;
3)молодша за віком жінка першою вітається зі старшою, а також з чоловіком, набагато старшим за неї;
4)молодший за посадою співробітник першим вітається зі старшим;
5)керівник вітається першим з підлеглими, коли входить до приміщення або коли підлеглі – це жінки чи старші люди;
6)жінка першою вітається з чоловіком, якщо вона проходить повз групу людей чи коли приєднується до цієї групи.
229
Невербальним еквівалентом привітання може бути поклон головою (в
ситуаціях, коли комуніканти знаходяться на значній відстані один від одного), для чоловіків – ледве піднятий над головою капелюх.
Привітання часто супроводжується рукостисканням (потиском руки,
який), яке іноді може навіть замінювати вербальне привітання.
Під час рукостискання (для потиску) руку першим подає:
1)керівник підлеглому;
2)старший за віком молодшому;
3)жінка чоловікові (якщо жінка не подає руку для рукостискання чоловікові,
він робить лише легкий уклін).
Чоловіки під час привітання завжди повинні знімати рукавицю з правої
руки. Жінки зобов’язані це робити тільки в тому разі, якщо ця рукавиця плетена чи хутряна.
7.4.2.1. Етикетні норми представлення
Якщо потенційні співрозмовники не знайомі на момент початку спілкування, то їхня розмова має розпочатися представленням.
Представлення може бути безпосереднім і опосередкованим.
Під час опосередкованого представлення, коли двох людей знайомить третя особа, необхідно дотримуватися таких норм:
1. Представляють раніше:
а) невідомого або новоприбулого тим, хто зібрався;
б) чоловіка – жінці;
в) молодшого – старшому;
г) нижчого за рангом – вищому за службовим становищем;
ґ) якщо ви знайомите рівних за статусами людей, представте першим того,
кого менше знаєте, тому, кого знаєте краще.
2. Якщо ви представляєте особу, про неї необхідно сказати:
а) ім'я, по батькові (у разі потреби) та прізвище особи;
230