Українська мова (за проф.спрямуванням) Андреєва Т., Іванова О

1)закінчення -е мають іменники твердої групи (Петро – Петре, Степан – Стапене, Львів – Львове, Дніпро – Дніпре); іменники м’якої групи (з

суфіксом -ець: хло пець– хло пче, краве ць– кра вче, молоде ць– моло дче);

іменники мішаної групи, зокрема власні назви з основою на шиплячі ж, ч,

ш, дж та загальні назви з основою на р і ж: Довбуш – Довбуше,

сторож – стороже, тесля р– тесля ре;

2)закінчення -у мають іменники твердої групи, зокрема безсуфіксні та із суфіксами -ик, -ок,-к(о), запозичені власні назви з основою на г, ґ, к, х і

деякі іменники мішаної групи з основою на шиплячий (крім ж): син – сину, дід – діду, синок – синку, Сергійко – Сергійку, Людвіг – Людвігу,

Джек – Джеку, слухач – слухачу, товариш – товаришу;

3)закінчення -ю мають іменники м’якої групи: Валерій – Валерію, Анатолій

–Анатолію, Андрій – Андрію, лікар – лікарю.

Чоловічі імена по батькові в кличному відмінку мають закінчення -у, а

жіночі – -о: Васильовичу, Миколайовичу, Сергійовичу, Романовичу, Ігоровичу,

Василівно, Миколаївно, Сергіївно, Романівно, Ігорівно.

Якщо у звертанні використовуються кілька іменників, то вони можуть мати форму або кличного, або називного відмінка, як от:

-у звертаннях, що складаються з двох загальних назв, форму кличного відмінка мають найчастіше обидва слова, хоча друге може вживатися і в називному відмінку: пане директоре / пане директор, товаришу полковнику / товаришу полковник;

-у звертаннях, які складаються із загальної та власної назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: друже Петре, пані Катерино.

-у звертаннях, що складаються із загальної назви і прізвища, форму кличного відмінка має тільки загальна назва, прізвище виступає у формі називного відмінка: колего Іваничук, пане Гончар;

-у звертаннях, які складаються з двох власних назв, форму кличного відмінка мають обидва слова: Іване Івановичу, Ольго Іванівно.

161

При відмінюванні родової та видової назви топонімів змінюються обидва слова: міста Києва, села Сидорівки.

Жіночі прізвища на приголосний та –о не відмінюються, напр.: звіт Ірини Іваненко. Аналогічні чоловічі прізвища відмінюються, як відповідні іменники, напр.: звіт Івана Іваненка.

5.1.2. Складні випадки вживання та відмінювання прикметника

Складені форми вищого та найвищого ступенів порівняння якісних прикметників творяться шляхом поєднання слів більш / менш, найбільш /

найменш зі звичайними формами прикметників, напр.: більш високий,

найменш доречний. Ненормативним є вживання аналітичної форми вищого й найвищого ступенів порівняння з прикметником у формі вищого ступеня (з

суфіксами -ш-, -іш-): більш рішучий, а не більш рішучіший; найбільш доцільний, а не найбільш доцільніший.

Сучасній українській літературній мові не властива складена форма найвищого ступеня порівняння якісних прикметників зі словом самий:

найдоречніший (найбільш доречний), а не самий доречний; більш вдалий, а не

самий вдалий.

Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж:

книга цікавіша за кінофільм, Волга довша ніж Дніпро.

Під час утворення простої форми вищого ступеня порівняння прикметників за допомогою суфікса -ш- основа прикметника зазнає певних змін:

а) суфікси -к-, -ок-, -ек- випадають, напр.: рідкий – рідший, глибокий – глибший, далекий – дальший;

б) приголосні г, ж, з при додаванні суфікса -ш- змінюються на -жч-, напр.:

дорогий – дорожчий, тяжкий – тяжчий, низький – нижчий, близький – ближчий;

162

в) приголосний с разом із суфіксом -ш- змінюється на -[шч] (графічно -щ-):

високий – вищий, красивий – кращий.

5.1.3. Особливості правопису і відмінювання числівників. Узгодження числівників з іменниками. Запис чисел у документах

Змінюючи кількісні числівники за відмінками, необхідно

дотримуватися таких норм:

1) числівник один має такі відмінкові форми:

3) числівники від п’яти до двадцяти і тридцять у непрямих відмінках

мають дві форми:

163

4)числівники п’ятдесят, шістдесят, сімдесят, вісімдесят мають такі самі відмінкові закінчення, як і числівники попередньої групи, однак, на відміну від російської мови, змінюються лише в другій частині: п’ятдесяти,

ане п’ятидесяти; шістдесяти, а на шестидесяти;

5)числівники сорок, дев’яносто, сто у непрямих відмінках мають тільки закінчення –а:

6) числівники на позначення сотень змінюються в обох частинах:

шестисот, п’ятисот, п’ятистам;

7) у складених числівниках відмінюється всі складові частини:

Порядкові числівники змінюються як прикметники. У складених

порядкових числівників змінюється остання частина:

164

М. відм. дві тисячі двісті п'ятдесят восьмому

Здебільшого помилки трапляються в поєднанні числівників з іменниками. Зокрема необхідно пам’ятати, що числівники два, три, чотири

поєднуються з іменниками чоловічого роду у формі називного відмінка множини, а не у формі родового відмінка однини, як у російській мові: два аркуші, а не два аркуша; три дні, а не три дня.

Маючи різні варіанти позначення числових понять, ми повинні знати,

який з них коли слід використовувати, особливо в текстах офіційно-ділового стилю. Такі рекомендації (з посиланням на чинні ДСТУ) дають автори посібника «Українська ділова мова: практичний посібник на щодень»,

зазначаючи: «В офіційно-діловому та науково-технічному стилях вироблено певні правила, коли числівники слід подавати словами, а коли цифрами»44.

Відповідно до чинних нормативів назви однозначних чисел (без указівки одиниці виміру чи обліку) у запису відтворюємо словом, а не цифрою, напр.:

Підготовлено п’ять документів; Документи готували протягом трьох – чотирьох днів. Складні та складені числівники зазвичай записують цифрами,

крім випадків, коли ними починаються речення: Було забраковано 28 виробів цієї партії; але Двадцять вісім виробів цієї партії було забраковано. Числа завжди записують цифрами, якщо після них стоїть позначення одиниці виміру, напр.: 22 кВт; 15 м; 5 %; 2,85 кг. Для позначення великих чисел використовують також змішаний спосіб, напр.: 3 тис. ; 67 млн; 63 млрд. Є

певні вимоги і до позначення порядкових числівників: до цифр дописують літери, причому нарощення повинно складатися з однієї літери, коли закін-

чення має: два голосних: з 9-ї ранку; голосний та приголосний: на початку

80-х років; голосний та й: 6-й поверх; або з двох літер, коли закінчення має приголосний і голосний: 2-га редакція.

5.1.4. Дієслівні форми в офіційно-діловому мовленні

44Українська ділова мова: практичний посібник на щодень / За ред. М.Д. Гінзбурга. – Харків: Торсінг, 2003.

–С. 473.

165

Нормою української мови є вживання слів на -учий, -ючий, -ущий, -мий,

які перейшли в розряд прикметників, утративши дієслівні ознаки: квітучий,

знаючий, невмирущий, знайомий тощо.

Пасивні дієприкметники виражають означення за дією, яка поширюється на осіб чи предмети, і творяться за допомогою суфіксів -н- (-

ен), -т- (для форм минулого часу): сказати – сказаний, зробити – зроблений,

колоти – колений – колотий, та -м- (для рідко вживаних форм теперішнього часу): не проходити – непроходимий.

5.1.5. Особливості вживання прийменників

Прийменники сучасної української мови становлять певну систему і класифікуються залежно від їхнього походження, морфологічного складу та значення.

За походженням прийменники бувають прості (первинні) та похідні

(вторинні).

До простих належать прийменники в, на, до, від, у, при, з, за, над, через,

для, між, крізь, під, по, про.

Похідні (вторинні) – це прийменники, які утворилися від різних частин мови (переважно від слів з конкретними лексичними значеннями) порівняно недавно, напр.: протягом, шляхом, коло, круг, внаслідок (відіменникові прийменники); близько, навколо, замість, згідно, навпроти, проти тощо

(відприслівникові прийменники); завдяки, виключаючи (віддієслівні прийменники); зважаючи на (віддієприслівниковий прийменник).

За структурними ознаками та морфологічною будовою прийменники поділяються на:

1) прості – з однією кореневою основою, напр.: в, до, без, під, коло, край;

167

2) складні – утворені поєднанням двох чи більше простих прийменників,

напр.: поверх, заради, щодо, поміж, з-поперед, з-поміж; 3) складені – складаються з кількох слів, напр.: у зв`язку з, незважаючи на,

відповідно до, згідно з.

Найчастіше помилки у вживанні прийменників трапляються під час перекладу прийменниково-іменникових конструкцій з російської на українську мову:

5.2. Синтаксис ділового мовлення

Термін синтаксис (від грецького ζύνηαξιρ – будова, побудова, лад)

вживається у двох значеннях:

1)розділ граматики, що вивчає історію формування синтаксичної системи та семантико-граматичну структуру синтаксичних одиниць, правила їх оформлення та реалізації у мовленні;

168

2) історично сформована система синтаксичних одиниць і принципів їх граматичного оформлення й уживання в мовленні.

Синтаксична система – це сукупність синтаксичних одиниць, форм зв’язку між ними, синтаксичних і семантичних відношень, засобів комунікативного й прагматичного оформлення мовленнєвих одиниць синтаксису.

Одиницями синтаксису є:

1) слова та форми слів, які входять до складу словосполучень і речень,

виконуючи в останніх функцію членів речення; 2) словосполучення, які входять до структури речення і є сполученням

двох чи кількох самостійних слів, пов’язаних одним з типів підрядного зв’язку (узгодження, керування, прилягання) та за змістом;

3)речення як граматично оформлена відповідно до норм української літературної мови синтаксична конструкція, що характеризується смисловою та інтонаційною завершеністю й певним чином співвідноситься з дійсністю;

4)текст (складне синтаксичне ціле, надфразна єдність) як мовленнєва синтаксична одиниця, що складається з одного (прислів’я, приказки) чи кількох речень і характеризується змістовою та структурною завершеністю.

Мовними засобами зв’язку речень у тексті є узгодження форм часу і способу дієслів, займенники, синоніми, сполучники тощо. Наприклад, у тексті

Професійні права, честь і гідність адвоката охороняються законом.

Забороняється будь-яке втручання в адвокатську діяльність, вимагання від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників адвокатських об'єднань відомостей, що становлять адвокатську таємницю.

З цих питань вони не можуть бути допитані як свідки засобами зв’язку першого та другого речень є: 1) уживання у функції присудків дієслів недоконаного виду третьої особи теперішнього часу дійсного способу; 2)

повторення слова адвокат і похідних. Засобами зв’язку другого та третього речень виступають: 1) конструкція з вказівним займенником цих (з цих питань), що співвідноситься з останнім фрагментом попереднього речення

169

(відомостей, що становлять адвокатську таємницю); 2) займенник вони,

який корелює з однорідними додатками другої синтаксичної конструкції (від адвоката, його помічника, посадових осіб і технічних працівників).

Слова і словоформи як мінімальні синтаксичні одиниці, предикативні частини складного речення на семантико-синтаксичному рівні (тобто за змістом і граничними засобами зв’язку) вступають у синтаксичні відношення. Розрізняють предикативні (між підметом і присудком), сурядні

(єднальні, протиставні, зіставні, розділові) та підрядні (означальні,

обставинні, об’єктні) відношення. Наприклад, у реченні Авторство я можу підтвердити опублікованими статтями й документами реалізуються такі

синтаксичні відношення:

а) предикативні – я можу підтвердити;

б) сурядні (єднальні)– статтями й документами;

в) підрядні: можу підтвердити (що?) авторство – об’єктні;

можу підтвердити (чим?) статтями – об’єктні;

можу підтвердити (чим?) документами – об’єктні;

статтями (якими?) опублікованими – означальні.

На формальному рівні семантико-синтаксичні відношення між

синтаксичними одиницями реалізуються через відповідні синтаксичні

зв’язки, кожний з яких виявляється у певних синтаксичних формах: 1)

предикативний зв’язок пов'язаний із координацією як формою зв'язку головних членів двоскладного речення, для якої характерна двобічна залежність підмета і присудка, напр.: Договір і контракт укладаються;

Договір чи контракт укладається; 2) сурядний синтаксичний зв’язок реалізується через координацію, яка, на відміну від предикативної двобічноспрямованої координації, є незалежною, напр.: договір і контракт;

170